Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:05

Комуністичні символи: як і коли з ними має розпрощатися Україна


Незабаром мине 20 років від розвалу Радянського Союзу, але досі українські вулиці і міста прославляють лідерів комуністичної доби. Українська влада хоче розпрощатися з цими символами. Як це краще зробити? Чи слушні аргументи тих, хто проти прощання з радянською символікою? Як перегорнули цю сторінку історії інші європейські країни?

Настав час вдягнути України в «чисту сорочку», переконаний Президент Віктор Ющенко. Він говорив про це минулого року, коли відзначали роковини Голодомору.

А в середині травня цього року в Биківні, коли вшановували пам’ять жертв політичних репресій, Віктор Ющенко пояснив: він готує закон, щоб очистити ландшафт України:

«Настав час на повний голос говорити про винуватців репресій та тортур, час їх публічно засудити. На території України ще й нині бовваніють тисячі пам’ятників та інших символів, присвячених апологетам комунізму, зокрема, й організаторам репресій. За моїм дорученням готується проект закону, покликаний почати реальний процес ліквідації символів тоталітаризму та комуністичного режиму в Україні», – сказав Ющенко.

Україна має це зробити не лише для того, щоб засудити минуле, але й для того, щоб позбутися залежності від Росії, каже колишній політв’язень Левко Лук’яненко. Він провів за ґратами у радянські часи понад чверть століття.

Одна з площ в центрі Донецька (Советская)
«Комуністичний період – це комуністична стадія в історії російської імперії. Російська імперія до 1917–20 років знущалася над Україною. Потім російська імперія трансформувалася в комуністичну, ще більш жорстоку, безбожну. Отже, цей законопроект надзвичайно потрібний», – вважає Лук’яненко.

До символів тоталітаризму, крім пам’ятників, також належать назви вулиць, заводів, учбових закладів, нагадує в інтерв’ю Радіо Свобода радник президента України, академік Микола Жулинський. Він очолює робочу групу, яка на прохання Віктора Ющенка готувала законопроект про демонтаж та ліквідацію пам’ятників тоталітаризму.

«Ми говоримо не про знесення пам’ятників, а про перенесення їх у спеціальне місце, такий своєрідний парк тоталітарного минулого, там їх сконцентрувати, бо є ще охочі до них класти квіти, перед ними схилятися. Тому ми говоримо про те, що на їхнє місце будуть поновлені імена тих, хто в силу політичних, історичних обставин не міг бути увічнений гідно українським народом», – каже Микола Жулинський. Зараз, за його словами, цей законопроект допрацьовують у юридичному відділу Секретаріату Президента.

У Дніпропетровську 25 пам’ятників Ленінові, в Україні – понад 2 тисячі

Скільки ж символів радянського минулого залишилося в Україні? У Комуністичній партії на це запитання Радіо Свобода відповісти не змогли.

А комісія, яка працювала за дорученням Віктора Ющенка, підрахувала: про події і діячів комуністичного минулого нагадують вулиці, провулки і проспекти у 7 тисячах 219 населених пунктах України.

Один з трьох «діючийх» монументі Леніну на залізничному вокзалі Козятина
На берегах Дніпра далі височіють 2 тисячі 18 пам’ятників Володимирові Леніну. Нині лише в Дніпропетровську 25 монументів Іллічеві, у Миколаєві 7, у Сумах 3, у Черкасах і Чернігові по два. До цього ще додайте, серед іншого, 70 пам’ятників Карлу Марксу. Трохи скромніше в Україні вшановують першого чекіста Росії Фелікса Дзержинського – про нього нагадує 36 монументів.

Прощання з комуністичними символами – справа коштовна, особливо коли йдеться про перейменування вулиць і міст. Звідки ж гроші?

Голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок каже, що його однодумці готові взяти всі на себе не лише всі витрати, але й роботу: «Я думаю, за одну ніч ми можемо, якщо буде на це відповідна воля влади і відповідні дозволи, знести пам’ятники большевизму, тоталітаризму. Думаю, що свободівці і українські патріоти будуть робити це залюбки і навіть безкоштовно».

Гроші мають бути у державному бюджеті, каже радник Президента Микола Жулинський. Скільки саме, влада ще не порахувала.

«Про це якраз мови не йшло конкретно. Це буде не один рік і буде вимагати щорічного фінансування. Тому зараз важко сказати, оскільки закон ще не в роботі, ми ще не запитували у місцевих влад, на які кошти вони розраховують. І треба сказати, що вони будуть визначати якнайбільші цифри, це також зрозуміло. Тут повинна бути максимально об’єктивна оцінка ситуації», – говорить Микола Жулинський.

Опонентів декомунізації багато – Леонід Кравчук

Політичні опоненти Віктора Ющенка бачать у його ініціативі про декомунізацію іншу мету – привернути увагу виборців. Про це говорить Радіо Свобода народний депутат із Комуністичної партії Олександр Голуб.

Основний противник «декомунізації» - КПУ
«Я розцінюю подібну заяву як певний піар-крок із боку Президента, адже відомо, що він втрачає фактично підтримку своїх виборців, яка переходить на користь прем’єра Юлії Тимошенко. І, звичайно, подібними ініціативами він намагається повернути собі бодай частину «помаранчевого» електорату», – вважає комуніст.

Іще кажуть, що наказ про усунення символів радянського минулого буде порушувати права місцевих громад. На Західній Україні, наприклад, почали демонтувати пам’ятники Ленінові ще до офіційного проголошення незалежності. Якщо ж жителі Києва, Донецька і Луганська хочуть бачити на своїх майданах пам’ятники Ленінові, то це, мовляв, їхнє право.

На це лунає відповідь – це справа державної політики, а не місцевого самоврядування. «Вся демагогія наша про розширення прав місцевого самоврядування на практиці це не розширення прав людей, які живуть в регіоні. Це розширення прав ось цієї місцевої бюрократії, продажної і підлої, яка діє в інтересах іноземних держав. Люди обрали Президента? Обрали. Нехай він діє і діє рішуче», – вважає доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Звільняти українське суспільство від наслідків комуністичного режиму треба – але потім. Так каже Радіо Свобода перший всенародно обраний Президент України та колишній ідеолог української Компартії Леонід Кравчук.

«Це питання, на мою думку, зараз не на часі. Воно важливе, воно потрібне, і рано чи пізно ми до нього обов’язково підійдемо. Але сьогодні суспільство роздерте проблемами економічними, соціальними, політичними. Іде практично війна влади з владою. Нам не треба в полум’я, яке палає, боротьби за владу підкинути ще й це питання. Ну для чого загострювати ситуацію, яка знаходиться на пікові гостроти? Це нічим не завершиться. Я Вам скажу відверто: навіть Верховна Рада сьогодні не готова прийняти цей документ», – говорить Леонід Кравчук.

Історичний досвід: відразу, чи поступово?

Із історією треба поводитися дуже обережно, радить професор історії Гарвардського університету Роман Шпорлюк. Він наголошує, що радянський чи комуністичний період в історії України – це не тільки іноземна окупація, бо українці самі брали участь у радянській системі.

Професор Шпорлюк хоче, щоб Україна змінювалася поступово. «Пам’ятників Леніну в Україні є надто багато. Але я би до того не брався більшовицькими, ленінськими способами. Я би це залишив часові. Старші люди будуть поволі собі вмирати. Молоде покоління вже не буде знати, чи Сталін був до Леніна, чи Ленін був після Сталіна. Може, краще виховувати молоде покоління на прикладах того нового, що робить уже незалежна Україна? Будувати нові школи, санаторії, аеропорти і називати це вже новими іменами, замість перейменовувати старі», – пропонує професор Гарвардського університету.

Але якщо Україна хоче не на словах, а на ділі бути демократичною державою, то мусить розпрощатися з тоталітарною спадщиною якомога швидше, переконаний доцент Києво-Могилянської Академії Ігор Лосєв.

«Це треба робити швидко і рішуче, без демагогії, без постійних вибачень. Будь-які загравання з тоталітарними тенденціями в суспільстві, тоталітарною ментальністю певної частини наших громадян до добра не доведуть. І тому треба всі ці пам’ятники прибрати, всі вулиці перейменувати. І це треба зробити за один раз. От як Хрущов Сталіна виносив із Мавзолею в одну ніч. Зробили, і питання було закрите», – каже Лосєв.

Як прощалися з тоталітаризмом в інших європейських країнах

Якщо не за одну ніч, то вже в перші тижні і місяці після падіння комуністичної системи розпрощалися з комуністичними символами у Центральній Європі, згадує чеський публіцист Єфім Фіштейн. І це стосується не лише вулиць чи пам’ятників радянським вождям. У Чехії Ви не побачите й величних монументів радянським солдатам, лише надгробні плити над їхніми могилами.

«Про пам’ятники загиблим радянським воякам, зокрема, на Ольшанському цвинтарі в Празі, далі уважно дбають. Але зірка на цьому пам’ятнику була ліквідована, тому що для когось вона була символом радянського минулого, а не загиблих вояків. Після протестів російської сторони цю частину на надгробку відновили, але в громадських місцях не існує пам’яток, які б пригадували комуністичне минуле», – говорить чеський оглядач.

Прирівняти комуністичні символи до символів нацизму, щоб заборонити їх у Європі, запропонували представники консервативних партій із держав Балтії і Центральної Європи у Європейському парламенті. Але в 2005 році ця пропозиція не пройшла, головно через незгоду старої Європи.

«У континентальних країнах Західної Європи комуністичні партії завжди були важливою складовою політичного процесу. Це стосується Франції, Італії. Вони брали участь у боротьбі проти нацистської Німеччини, і тому історичний досвід цих країн відрізняється від країн Східної Європи. Тому й трохи інші моральні висновки щодо злочинів тоталітарної системи», – говорить брюссельський кореспондент Радіо Свобода Ахто Лоб’якас. Він очікує, що Європейська Комісія визначиться, як ставитися до комуністичних символів, через рік.

Історія тоталітаризму у Європі має ще один розділ – іспанський. Ця країна взялася за ліквідацію таких символів лише тепер, більше ніж через тридцять років після смерті генералісимуса Франко. За справу взявся соціалістичний уряд, опоненти якого і далі звинувачують його у тому, що він ятрить старі рани.

Втім, київський публіцист Микола Рябчук вважає, що паралелі з Іспанією для України не годяться, бо там сотні тисяч людей загинули в результаті громадянської війни, а не протистояння з імперією.

Україні не обійтися без просвітництва – може, так, як у Росії

Микола Рябчук переконаний, що разом із ліквідацією тоталітарних символів Україна має зайнятися кропіткою просвітницькою роботою. «Насамперед треба, звичайно, людям пояснювати. Треба дуже чітко, буквально з цифрами в руках казати, скільки невинних людей ці людожери знищили. І це, я думаю, рано чи пізно спрацює, зокрема якщо це пояснювати молодим людям у школах, у вишах – це головний шлях», – каже Микола Рябчук.

І тут українська влада могла б узяти приклад із Росії. На її досвід радить звернути увагу Вахтанг Кіпіані, колишній шеф-редактор телепроекту «Великі українці».

Адміністрація президента Російської Федерації видає історичний журнал «Родина», проводить конференції на історичні теми. «У нас цього нема. У нас навіть нема цього формату популяризаторського щодо історії. У нас немає на державному каналі постійно діючого циклу історичних програм, який є в Росії, наприклад. І я думаю, що це якраз у силах Президента, який може впливати через Національну раду, через Національну телерадіокомпанію на популяризаторство як постійно діючу роботу, а не «кампанєйщину» – від указу до закону і навпаки», – каже журналіст Вахтанг Кіпіані.
  • 16x9 Image

    Мар’яна Драч

    На Радіо Свобода з 1996 року, вела різні програми, серед яких «Україна і світ» та «Свобода сьогодні». Вивчала міжнародні відносини в Рузвельтському університеті в Чикаго і державне управління та економіку в Інституті державного управління і місцевого самоврядування (нині Академія) в Києві. Директор української служби Радіо Свобода з травня 2013 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG