Хід, який оминає всі міжнародні посередницькі спроби. Власне, цей російський крок може мати серйозні наслідки для заморожених конфліктів, де Москва має свої стратегічні інтереси.
Відтоді, як Південна Осетія та Абхазія відокремилися від Грузії на початку 1990-их років, обидва регіони користувалися підтримкою Росії. Але досі Москва не наважувалася визнати їхню незалежність і навіть брала участь у різних міжнародних спробах урегулювати ці два конфлікти.
Визнання незалежності цих територій неодмінно матиме свої наслідки, зокрема в Придністров’ї, де Росія досі має свої війська, а також у Нагірному Карабаху – клаптику землі в Азербайджані, де живе вірменська етнічна більшість.
Сам Президент Медведєв поспішив навести паралелі між цими різними замороженими конфліктами на пострадянському просторі, але і попередив зацікавлені сторони, щоб вони не посміли захопити ці території силою. На цьому він, зокрема, наголосив 25 серпня на зустрічі з президентом Молдови Володимиром Вороніним у Сочі.
«Останнім часом відбулися події, які показали, наскільки небезпечним може бути конфліктний потенціал, що зберігається в так званих заморожених конфліктах. Це повністю проявилося в Південній Осетії, де в результаті агресивних дій, після того, як у керівництва Грузії, як кажуть, дах понесло, назріли всі ці проблеми і дійшло до воєнного протистояння. Це серйозне попередження для всіх, і я вважаю, ми повинні підходити до інших існуючих проблем саме в цьому контексті», – сказав Медвєдєв.
У Придністров’ї більше 1000 російських військових
Події в Грузії налякали Молдову. Мовляв, Москва може визнати незалежність Придністров’я. Власне, керівництво Придністров’я й наполягає на інтеграції з Росією. Оскільки Придністров’я має кордон з Україною (яка, як і Грузія, прагне членства в НАТО, що й дратує Москву), на даний момент цей регіон набирає стратегічної важливості як для Молдови, так і для України.
Визнання Південної Осетії та Абхазії Москвою надало Придністров’ю нових надій, що вони можуть бути наступними, а керівництву регіону новий поштовх. Уряд сепаратистського Придністров’я оголосив, що зриває всі контакти з Молдовою доти, доки Кишинів не засудить грузинську «агресію» в Південній Осетії.
Проте Григорій Воловой, лідер правозахисної організації в Придніcтров’ї, вважає, що визнання незалежності цього сепаратистського регіону Москвою є малоймовірним, оскільки ситуація в Придністров’ї зовсім інша. «Стосунки між Молдовою та Придністров’ям не мають того етнічного елементу, який характерний у грузинсько-абхазько-південносетинському конфлікті. Ба більше, Придністров’я не має тієї козирної карти, яку мають Південна Осетія та Абхазія – спільного кордону з Російською Федераціє», – вважає Воловой.
У Нагірному Карабаху не мають російських паспортів
Щодо Нагірного Карабаху, де живуть етнічні вірмени, але територія знаходиться в кордонах Азербайджану, то ця проблема зовсім відрізняється від Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я. На відміну від тих регіонів, мешканці Карабаху не мають російських паспортів і вони не прагнуть заступництва Росії. Мета Нагірного Карабаху – повна незалежність, або приєднання до Вірменії.
Як у Баку, так і в Єревані панує дипломатична тиша щодо визнання Росією незалежності грузинських сепаратистських регіонів.
Баку хоче відновити контроль над Карабахом і поступово посилює свою військову присутність. Це така своєрідна непряма погроза. Мовляв, якщо до чогось дійде, то можна регіон захопити силою. Однак, азербайджанські урядовці останнім часом уникають критичних слів щодо дій Росії, щоб не пробудити там антиазербайджанських настроїв.
Азербайджанські політики мовчать, натомість їхні аналітики та коментатори не лізуть за словами в кишеню. Веф Кулузаде, радник з питань закордонних справ покійного президента Азербайджану Гейдара Алієва, бачить неодмінний слід Москви в Нагірному Карабаху. Він переконаний, що Росія може повторити агресію проти Азербайджану, використавши конфлікт у Нагірному Карабаху. «Під прапором Вірменії насправді Росія окуповує 20% території Азербайджану. Саме Росія гальмує будь-які кроки до розв’язання цього конфлікту. Росія не хоче розв’язувати цей конфлікт, бо саме цим конфліктом вона може шантажувати Азербайджан, щоб знову втягнути нас до російської імперії», – вважає Веф Кулузаде.
Вірменія має дуже близькі зв’язки з Росією і поки що не заявила, на якому вона боці в російсько-грузинському конфлікті. Росія допомогла вірменам під час війни в Нагірному Карабаху і має військову базу в самій Вірменії. Російське намагання взяти контроль над азербайджанськими величезними енергетичними ресурсами йде на користь Вірменії, блокуючи вирішення конфлікту на користь Азербайджану.
З іншого боку, Вірменія, яка не має виходу до моря, залежна від Грузії, оскільки чи не весь імпорт, на який Вірменія розраховує, проходить через Грузію. Крім того, майже півмільйона вірмен живуть нині в Грузії.
Том де Ваал, експерт з патань Кавказу, каже, що на даний момент Вірменії не треба переживати. Азербайджан не буде захоплювати Нагірний Карабах, переконаний він. «Мені видається, що вони бачать, наскільки небезпечно було б розпочинати війну на Кавказі. Скільки було б шкоди! Це було б дуже небезпечно для Азербайджану».
Як би там не було, події в Грузії якимось чином відгукнуться на долі Нагірного Карабаху, адже Росія разом із Сполученими Штатами та Францією очолюють так звану Мінську групу. Цю групу створила ОБСЄ для того, щоб знайти мирний вихід із нагірно-карабахського конфлікту.
Відтоді, як Південна Осетія та Абхазія відокремилися від Грузії на початку 1990-их років, обидва регіони користувалися підтримкою Росії. Але досі Москва не наважувалася визнати їхню незалежність і навіть брала участь у різних міжнародних спробах урегулювати ці два конфлікти.
Визнання незалежності цих територій неодмінно матиме свої наслідки, зокрема в Придністров’ї, де Росія досі має свої війська, а також у Нагірному Карабаху – клаптику землі в Азербайджані, де живе вірменська етнічна більшість.
Сам Президент Медведєв поспішив навести паралелі між цими різними замороженими конфліктами на пострадянському просторі, але і попередив зацікавлені сторони, щоб вони не посміли захопити ці території силою. На цьому він, зокрема, наголосив 25 серпня на зустрічі з президентом Молдови Володимиром Вороніним у Сочі.
«Останнім часом відбулися події, які показали, наскільки небезпечним може бути конфліктний потенціал, що зберігається в так званих заморожених конфліктах. Це повністю проявилося в Південній Осетії, де в результаті агресивних дій, після того, як у керівництва Грузії, як кажуть, дах понесло, назріли всі ці проблеми і дійшло до воєнного протистояння. Це серйозне попередження для всіх, і я вважаю, ми повинні підходити до інших існуючих проблем саме в цьому контексті», – сказав Медвєдєв.
У Придністров’ї більше 1000 російських військових
Події в Грузії налякали Молдову. Мовляв, Москва може визнати незалежність Придністров’я. Власне, керівництво Придністров’я й наполягає на інтеграції з Росією. Оскільки Придністров’я має кордон з Україною (яка, як і Грузія, прагне членства в НАТО, що й дратує Москву), на даний момент цей регіон набирає стратегічної важливості як для Молдови, так і для України.
Визнання Південної Осетії та Абхазії Москвою надало Придністров’ю нових надій, що вони можуть бути наступними, а керівництву регіону новий поштовх. Уряд сепаратистського Придністров’я оголосив, що зриває всі контакти з Молдовою доти, доки Кишинів не засудить грузинську «агресію» в Південній Осетії.
Проте Григорій Воловой, лідер правозахисної організації в Придніcтров’ї, вважає, що визнання незалежності цього сепаратистського регіону Москвою є малоймовірним, оскільки ситуація в Придністров’ї зовсім інша. «Стосунки між Молдовою та Придністров’ям не мають того етнічного елементу, який характерний у грузинсько-абхазько-південносетинському конфлікті. Ба більше, Придністров’я не має тієї козирної карти, яку мають Південна Осетія та Абхазія – спільного кордону з Російською Федераціє», – вважає Воловой.
У Нагірному Карабаху не мають російських паспортів
Щодо Нагірного Карабаху, де живуть етнічні вірмени, але територія знаходиться в кордонах Азербайджану, то ця проблема зовсім відрізняється від Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я. На відміну від тих регіонів, мешканці Карабаху не мають російських паспортів і вони не прагнуть заступництва Росії. Мета Нагірного Карабаху – повна незалежність, або приєднання до Вірменії.
Як у Баку, так і в Єревані панує дипломатична тиша щодо визнання Росією незалежності грузинських сепаратистських регіонів.
Баку хоче відновити контроль над Карабахом і поступово посилює свою військову присутність. Це така своєрідна непряма погроза. Мовляв, якщо до чогось дійде, то можна регіон захопити силою. Однак, азербайджанські урядовці останнім часом уникають критичних слів щодо дій Росії, щоб не пробудити там антиазербайджанських настроїв.
Азербайджанські політики мовчать, натомість їхні аналітики та коментатори не лізуть за словами в кишеню. Веф Кулузаде, радник з питань закордонних справ покійного президента Азербайджану Гейдара Алієва, бачить неодмінний слід Москви в Нагірному Карабаху. Він переконаний, що Росія може повторити агресію проти Азербайджану, використавши конфлікт у Нагірному Карабаху. «Під прапором Вірменії насправді Росія окуповує 20% території Азербайджану. Саме Росія гальмує будь-які кроки до розв’язання цього конфлікту. Росія не хоче розв’язувати цей конфлікт, бо саме цим конфліктом вона може шантажувати Азербайджан, щоб знову втягнути нас до російської імперії», – вважає Веф Кулузаде.
Вірменія має дуже близькі зв’язки з Росією і поки що не заявила, на якому вона боці в російсько-грузинському конфлікті. Росія допомогла вірменам під час війни в Нагірному Карабаху і має військову базу в самій Вірменії. Російське намагання взяти контроль над азербайджанськими величезними енергетичними ресурсами йде на користь Вірменії, блокуючи вирішення конфлікту на користь Азербайджану.
З іншого боку, Вірменія, яка не має виходу до моря, залежна від Грузії, оскільки чи не весь імпорт, на який Вірменія розраховує, проходить через Грузію. Крім того, майже півмільйона вірмен живуть нині в Грузії.
Том де Ваал, експерт з патань Кавказу, каже, що на даний момент Вірменії не треба переживати. Азербайджан не буде захоплювати Нагірний Карабах, переконаний він. «Мені видається, що вони бачать, наскільки небезпечно було б розпочинати війну на Кавказі. Скільки було б шкоди! Це було б дуже небезпечно для Азербайджану».
Як би там не було, події в Грузії якимось чином відгукнуться на долі Нагірного Карабаху, адже Росія разом із Сполученими Штатами та Францією очолюють так звану Мінську групу. Цю групу створила ОБСЄ для того, щоб знайти мирний вихід із нагірно-карабахського конфлікту.
