Доступність посилання

28 Квітень 2017, Київ 06:07

Київ – Професійно проведені та проаналізовані соціологічні опитування здатні розповісти дуже багато про стан суспільства та тенденції його розвитку. Навіть тоді, коли такі опитування присвячені не широкому колу питань, а мають вузьку й конкретну мету – як-от виявити передвиборні настрої електорату. Саме це мали на увазі дослідники Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проводячи опитування, за які політичні сили голосували б українці на парламентських виборах і якому потенційному кандидатові у президенти віддають перевагу.

Опитування це проводили з 11 по 20 жовтня 2008 року в усіх регіонах України за вибіркою обсягом 2034 респонденти. Але його результати дають підставу говорити про значно більше коло проблем, ніж визначення того, хто б набрав більше голосів на виборах.

Шість політичних сил у парламенті плюс президент Янукович

Отже, якби вибори проводилися у другій декаді жовтня, то за Партію регіонів (ПР) проголосували б 17,4% всіх опитаних, за Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) – 14,7%, за Компартію України (КПУ) – 4,6%, за Блок Володимира Литвина (БЛ) – 2,3%, за гіпотетичний Блок Арсенія Яценюка (БЯ) – теж 2,3%, за Блок «Наша Україна» (НУ) – 1,8%, за Всеукраїнське об’єднання "Свобода" – 1,1%. Всі інші партії та блоки користуються підтримкою менш, ніж 1% опитаних. При цьому проти всіх проголосували б 10,1%, не взяли б участі у голосуванні – 25,8%, відповіли «важко сказати» (тобто не визначилися ані з участю у виборах, ані з виборчими перевагами) 16,9%.

Утім, це не означає, що до Верховної Ради пройшли б тільки три політичні сили; адже на виборах відсотки рахують від числа тих, хто прийшов на виборчі дільниці, а не від усього електорату. А оскільки число «відмовників» перевищує чверть опитаних (крім того, майже 17% виборців не вирішили ще, за кого голосуватимуть і чи голосуватимуть узагалі), то набрані політичними силами відсотки від числа учасників голосування (відповідно, й кількість місць у Верховній Раді) помітно відрізнятимуться від загальної кількості виборців, які підтримують ту чи іншу партію або блок. За підрахунками соціологів, голоси тих, хто точно взяв би участь у виборах, привели б до парламенту такі політичні сили: ПР (30,5% голосів), БЮТ (25,7%), КПУ (8,1%), БЛ (4,1%), БЯ (4%) і НУ (3,2%). Інші політичні сили (крім «Свободи» з її 1,9% підтримки) не мають сьогодні навіть гіпотетичних шансів подолати трьохвідсотковий виборчий бар’єр, попри досить гучні імена їхніх лідерів (Юрій Луценко, Леонід Черновецький, Олександр Мороз тощо).

Що ж стосується президентських розкладів, то лідер Партії регіонів Віктор Янукович набрав би 18,8% голосів загального числа виборців, прем’єр-міністр і лідер БЮТ Юлія Тимошенко – 16,7%. За чинного президента України Віктора Ющенка готові віддати голоси 4,1% опитаних. Майже стільки отримав би й лідер комуністів Петро Симоненко – 4%, екс-спікер парламенту Володимир Литвин дещо менше – 3,5%, нинішній голова Верховної Ради Арсеній Яценюк – 3,4%, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко – 0,9%, лідер Соцпартії Олександр Мороз – 0,6%. Проти всіх кандидатів проголосували б 8,8% українців, а 20,9% відмовилися б від участі у виборах. Не визначилися з можливим вибором 16,2% учасників опитування.

Отож у другому турі президентських виборів взяли б участь Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, а переможцем став би Янукович, за якого в такому разі готові проголосувати 27,2% опитаних. Тимошенко набрала б 25,9% голосів. А якби з якихось причин Тимошенко не взяла участі у виборах й у другому турі зустрілися Янукович та Ющенко, перемога лідера ПР стала б просто беззаперечною: 29,8% за Януковича, 10,7% – за Ющенка.

Українська влада стає все більш нелегітимною

Звичайно, соціологічні опитування відрізняються від реальних виборів; на тих зазвичай відбувається певна мобілізація електоральних ресурсів усіма діючими політичними силами. Проте дослідження КМІС зазвичай дають можливість досить точно спрогнозувати певні соціально-політичні тенденції розвитку українського суспільства. І на сьогодні ці тенденції, якщо коротко, виглядають так:

По-перше, кількість виборців, які вирішили брати участь у голосуванні та проголосувати не «проти всіх», а за когось, є меншою за 50%. Такого на короткій дистанції від виборів соціологічні опитування ще не показували; виняток – цьогорічні вибори київського міського голови, які підтвердили попередні оцінки соціологів у плані низької явки виборців та високого рівня негативного ставлення до всіх кандидатів.

По-друге, аж 10% від загальної кількості електорату (і 17% від числа потенційних учасників виборів) збираються проголосувати «проти всіх». Такі настрої фіксувалися в 1999 році під час президентських виборів і знов-таки у Києві під час виборів столичного мера.

По-третє, за результатами виборів урядову коаліцію могли б створити (щоправда, із не надто значною перевагою) Партія регіонів плюс комуністи. Всі інші змушені були б піти в опозицію. І навіть у разі, якби НУ поставила на чолі свого списку персонально Віктора Ющенка та залучила до свого списку Арсенія Яценюка, навряд чи розклад сил істотно змінився б, що засвідчує низький електоральний рейтинг чинного президента. Навряд чи він відрізнятиметься від рейтингу НУ більше, ніж на незначну величину (для порівняння: за КПУ на парламентських виборах готові віддати голоси 4,6% всіх опитаних виборців, за її лідера Петра Симоненка на президентських виборах – 4%).

По-четверте, така влада була б легальною, але навряд чи легітимною, бо спиралася б на підтримку лишень 22% громадян України, тоді як більшість або активно (прихильники опозиційних партій плюс ті, хто «проти всіх», сумарно не менше, ніж 32%), або пасивно (26% «відмовників») опонувала їй. Отож нова парламентська більшість та уряд змушені були б самою логікою обставин та відповідно до характерів своїх лідерів правити антидемократичними (чи, якщо без евфемізмів, авторитарними) методами.

Що ж стосується президентських виборів, то вперше за час прем’єрства Юлії Тимошенко показник Віктора Януковича в гіпотетичному другому турі президентських виборів виявився вищим, ніж у чинного глави уряду. Проте ця перевага не надто помітна; реально обидва претенденти йдуть «ніздря в ніздрю». При цьому зберігаються регіональний розкол України – найбільшу підтримку Віктор Янукович отримав на Сході й Півдні країни (32,2% і 29,6% відповідно), а Юлія Тимошенко – на Заході (27,6%) й у Центрі (22,6%), а також зазначена вже загроза легального, але нелегітимного президентства (проти обох кандидатів проголосували б 16,6% респондентів, а 19,1% – відмовилися б від участі у виборах, іншими словами, хто б не був обраний, Тимошенко чи Янукович, активно налаштованими проти глави держави було б значно більше українських громадян, аніж тих, хто його підтримує). Адже легітимність створюється передусім не формальною процедурою (це тільки одна із її складових), а підтримкою інституту влади з боку громадянського суспільства, економічно активного населення та регіональних еліт. Такого негативного ставлення до всіх головних кандидатів досі не було на жодних президентських виборах, що створює додаткові загрози для України.

Чи з’являються, нарешті, нові карти у політичній колоді?

На загал, дуже велике число «відмовників» та тих, хто готовий голосувати проти всіх, серед українських виборців (у перерахунку на загальну кількість електорату, йдеться про 12-14 мільйонів громадян) зайвий раз засвідчує наявність серйозної політичної кризи та зростання недовіри не до окремих груп політичних еліт, а до всієї цієї еліти як такої. При цьому найбільший ступінь розчарованості у всіх чинних політиках та політичних силах зафіксований у Центрі і, дещо меншою мірою, на Півдні України. А на Заході та Сході цей ступінь менший, ніж у середньому по країні, отже, гасло «Схід і Захід разом» реалізувалося сьогодні тільки у їхній відносно стабільній підтримці своїх традиційних лідерів, політичних сил та гасел (хоча і там число відмовників від голосування сягає 1/5 електорату і росте у порівнянні з минулими виборами кількість готових голосувати проти всіх).

Так само помітним є запит на бодай відносно нову політичну силу (точніше, сили) на чолі з молодими освіченими й незадіяними в корупційних скандалах лідерами. Це засвідчує, скажімо, готовність виборців провести до Верховної Ради гіпотетичний Блок Арсенія Яценюка, за назвою якого сьогодні не стоїть нічого, крім імені його потенційного лідера. Але, найшвидше, на цих виборах нових політичних сил не буде, а електорату запропонують знову розкласти пасьянс із тієї ж самої колоди; це означатиме, зокрема, що стабілізації ситуації і створення справді ефективної влади в Україні годі очікувати.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG