Купа цегли на місці Хрещатика, колючий дріт навколо Бабиного Яру, обличчя жінок, які плачуть без сліз і... осінь у зруйнованому місті. Ось таким постає листопад 1943 року у фотографіях Аркадія Шайхета. Фотограф народився у Миколаєві, знімав індустріалізацію і колективізацію, а потім дійшов разом із радянською армією до Берліна.
Людмила Чижова, директор культурних програма Російського Центру науки і культури, вважає, що фотографії, які відбирали з російських архівів для виставки, є відображенням того настрою, який панував у Києві 65 років тому.
«Подивіться, які це фотографії! Це спільне горе над убитими. Це спільне піднесення і молодих дівчат, які ідуть Хрещатиком, і танкістів, які на них дивляться. Це спільна радість», – каже Людмила Чижова.
Фотоправда війни теж підлягала цензурі
Фотографії фронтових кореспондентів, на думку експертів, справді є прямими свідченнями подій. Тільки треба пам’ятати, що вони так само підлягали жорсткій цензурі сталінської системи. А деякі, як наприклад, хрестоматійна світлина Євгена Халдея «Прапор перемоги над Рейхстагом», були постановочними. Халдея спеціально направили до Берліна, щоб він зробив фото, яке символізуватиме перемогу Радянського Союзу. Фотограф привіз із собою прапор, знайшов людей і попросив їх піднятися на дах Рейхстагу.
Однак Людмила Чижова вважає, що цю світлину варто сприймати, як фото-факт, «адже це дійсно зруйнований Берлін, це дійсно дах Рейхстагу... Але знайдено такий ракурс, який найяскравіше відображає перемогу».
Ракурс сподобався Сталіну. Фото увійшло до підручників, але прізвища людей, які встановлювали прапор, були визначені у кабінетах влади. Адже за свідченнями самого Євгена Халдея, на момент коли робився знімок, 2 травня 1945 року – прапор над Рейхстагом вже встановлювали не менше 40 разів.
Так само на розтиражованому потім фото вже не було видно двох «трофейних» годинників, які мав на обох руках, один із сфотографованих.
Наталя Кравчук: «За такі речі фотографів просто звільняють»
Робота сучасних фотографів у провідних інформаційних агенціях світу вимагає точного відображення місця, дії і часу. Професійне фото з місця події не «терпить ретуші», це відзняті миттєвості життя — і більше нічого.
Наталя Кравчук, фотограф журналу «Кореспондент» і лауреат багатьох фотоконкурсів, розповідає, що навіть за дрібну корекцію «фотодійсності» фотографів «Ройтерс» чи «Франс-Прес» звільняють без можливості виправдатися.
«Рік тому був випадок, коли фотограф відомої агенції просто додав у фотошопі трохи диму над зруйнованим будинком в Іраку. Його звільнили і вилучили всі його фотографії, які він робив до цього багато років. Я вважаю, що це правильно. Все має бути по-чесному, таким, яким є насправді».
Наталя Кравчук не засуджує Євгена Халдея, бо вважає, що в умовах сталінського режиму фотограф і так ризикував, відзнявши радянського воїна з двома «трофейними» годинниками на руках.
(Київ – Прага)
