Доступність посилання

30 Березень 2017, Київ 23:43

Прага – Останні зовнішньополітичні заяви провідних українських політиків свідчать, що в України не все гаразд із зовнішньополітичними пріоритетами і в керівництві зовнішньою політикою допущено чимало прорахунків, а то й і провалів.

Про це свідчить і останній різнобій в оцінках подій на Кавказі, коли з різних владних кабінетів у Києві лунають протилежні характеристики того, що відбувається поблизу кордонів України.

Чимало експертів називають провалом для української зовнішньої політики її невдачі в інтеграційних процесах до євроатлантичних структур.

Не назвеш успішною координацію Києвом своїх зовнішньополітичних кроків і з віддаленими стратегічними партнерами на кшталт США або Німеччини, і з сусідами, особливо – з Угорщиною, Румунією.

І у стосунках із Польщею відбувся певний спад та виникло чимало непорозумінь із новим урядом у Варшаві.

А з Росією Юлія Тимошенко пропонує взагалі починати нові взаємини з «чистої сторінки».

Більшість погоджується з оцінками, що з часу помаранчевої революції у Києві, коли перед Україною були відкриті великі можливості для інтеграції і в ЄС, і в НАТО, й до сьогодні був згаяний дорогоцінний час, який дехто називає, зокрема, провалом інтеграції у євроатлантичні структури.

У серпні 2005 року Президент України видав указ про координацію зовнішньополітичної діяльності, було створено відповідні урядові структури, навіть запроваджена посада віце-прем’єра з європейської інтеграції.

Але потім відбувалися досить дивні речі, які експерти назвали «хворобою нескоординованості зовнішньої політики».

Боротьба за переважний вплив на зовнішню політику України у наступні місяці охопила не лише різні владні кабінети у Києві, але і партійні структури та перетворилася на фактор гострого політичного протистояння. Це засвідчили і дебати довкола президентського Універсалу.

Одна з істин зовнішньої політики держави, що вона залежить від цілісності політики внутрішньої, стала очевидною.

У провалах зовнішньої політики винні насамперед «свої», внутрішні сили

Першого відчутного удару по помаранчевому зовнішньополітичному романтизмові завдав візит восени 2006 року до Брюсселя Прем’єр-міністра України Віктора Януковича, який, порушивши обіцянки та підписаний Універсал, атакував та поставив під серйозний сумнів доцільність євроатлантичного курсу України. У своєму виступі в Брюсселі у вересні 2006 року Янукович відмовився від Плану дій для набуття членства в НАТО для Києва.

Низка заяв соратників Януковича по партії у ці місяці мала відверто антизахідний і проросійський характер. Роль Міністерства закордонних справ України у цей час була знівельована і принижена.

Парламент України не спромігся у час із 2005 по 2008 роки на щось краще у зовнішній політиці, аніж руйнувати те, що вже було зроблено у створенні позитивної зовнішньополітичної стратегії до того часу. Президент став заручником цієї ситуації і не зміг виправити негативні наслідки нескоординованості зовнішньої політики.

Це призвело до нових негативів. У світі почали говорити про нездатність України вести послідовну зовнішню політику і почали лунати заклики про необхідність пошуку, насамперед, внутрішнього консенсусу в державі.

У 2007 році ще більше активізувалися противники надання Україні Плану дій для членства в НАТО на саміті Північноатлантичного союзу в Бухаресті. Верховна Рада знову виявилася неспроможною виробити чітку національну позицію у цьому плані. А історія з кулуарним, не публічним, підписанням керівниками держави листа до НАТО з проханням про надання Україні Плану дій для членства у квітні 2008 року взагалі викликала у світі здивування.

У цей непростий час дивно повелася і керівник уряду. Юлія Тимошенко намагалася всіляко уникати публічних виловлювань щодо Плану дій для членства і євроатлантичного курсу України, певно, керуючись вузькополітичними міркуваннями.

Явним був провал України на квітневому саміті НАТО в Бухаресті. І це незважаючи на компромісне формулювання саміту про нібито гарантування Україні та Грузії місця в НАТО.

У цьому були винні всі, але найбільше, мабуть, парламент і уряд. Адже хто ж, як не коаліція, мав брати на себе відповідальність за це?

Наслідки саміту НАТО в Бухаресті можуть мати для України, якщо вже не мають, надзвичайно негативний вплив на рівень її національної безпеки та суверенітету.

Саміт Україна – ЄС у Парижі фактично відбувався вже під впливом рішень у Бухаресті та війни в Грузії.

Якби не провали у зовнішній політиці Києва 2006 і 2007 років, то в Парижі 9 вересня 2008 року, як признавалися деякі західні дипломати, Україні могла бути надана перспектива членства в ЄС у майбутньому. А так сталося те, що навіть доля нової розширеної угоди України з ЄС сьогодні так і не визначена до кінця і за змістом, і за термінами.

Війна в Грузії продемонструвала, що нескоординованість зовнішньої політики України стала вже скандальною.

Кому вигідні провали у західному зовнішньополітичному курсі України?

Добре відомі негативні і навіть агресивні заяви Кремля з приводу євроатлантичних намірів України. Вони чудово гармоніюють із низкою заяв і кроків державних та політичних діячів із Партії регіонів та з інших партійних українських конгломератів.

Впливові та неупереджені експерти в останні місяці вказують на велику зацікавленість Москви у подальшій дестабілізації і внутрішньої, і зовнішньої політики України. Росія має для цього низку важелів: енергетична залежність України, російська військова присутність в Криму, агенти впливу Кремля у низці політичних сил в Україні, контроль над значними фінансовими та економічними активами в українському господарстві, контроль Кремля над частиною українських олігархів.

Чимало кремлівських аналітиків навіть лякають світ розколом України за етнічно-мовною ознакою, що вигідне Москві та сприятиме більшому контролеві Росії над політикою Києва і відривові України від Заходу.

Сьогоднішні заяви про орієнтацію України на ЄС та так звану «європейську колективну систему безпеки», яка існує лише на папері, не лише шкодять реалізації реального євроатлантичного курсу держави, а й ллють воду на млин російської пропаганди про так звану окрему від США європейську безпеку під контролем, звичайно, Москви.

Не забувайте при цьому, що сьогодні члени НАТО готуються до модернізації Північноатлантичного союзу і обговорюватимуть на ювілейному саміті навесні 2009 року головне питання захисту всіх своїх членів у разі некоординованої поведінки «окремих держав». Зрозуміло, хто насамперед мається на увазі серед цих «окремих».

Усе ще можна надолужити, якщо чітко координувати зовнішню політику

Україна опинилася сьогодні під двома зовнішніми пресами – фінансової кризи та енергетичного диктату. Ці зовнішні небезпеки держава може здолати, лише суворо координуючи свою внутрішню та зовнішню політику.

А головними її союзниками на цьому шляху будуть політична злагода національно-патріотичних сил і виважена політика партнерства з сусідами, які допоможуть не лише у фінансовій кризі, але й у диверсифікації енергопостачання. Така політика посилить довір’я та повагу до України і з боку стратегічних партнерів у світі.

Дуже важливо, щоб більшість громадян у державі розуміла необхідність політичної консолідації і послідовного зовнішньополітичного курсу України та була зацікавлена в його реалізації.

Це можливо лише за чесної позиції більшості українських політиків. Адже те, що близько 70 відсотків українців хочуть до ЄС і до 40 відсотків позитивно ставляться до членства в НАТО, вже є запорукою майбутніх успіхів зовнішньої політики України.

(Прага – Київ)
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG