– Ольга Сумська під визначення «дійова особа» потрапляє однозначно, оскільки вона – представник мистецтва, не політики, не економіки, хоча, можливо, будемо і про це говорити.
Я почну з для декого, може, простого питання; Олю, Ви відчуваєте себе зіркою? На Заході називають «селебритіз».
– Особливо в часи кризи.
– Ви хочете почати з кризи чи обговоримо Вашу зіркову долю?
– Сьогодні всі починають з цього. Я хочу якраз поставити крапку на цій темі, щоб ми не розгалужувалися в цій галузі. Я Вам скажу, що все нормально. І п’ятий проект за рік – це звучить якось обнадійливо.
– Ви що маєте на увазі, п’ятий проект?
– Кінопроект. Тому я радію з цього приводу. Тим більше, згадуючи свої часи юності, коли там ну 4 максимум. А тут це просто окрилює. І якщо говорити про статус зірковості, ну хіба він є в нашій державі?
– Чекайте, про Вас пишуть таблоїди.
– Не дуже гарне пишуть. Страшне, скоріше.
– Це значить, що Ви популярна. Це значить, що до Вас прикута уваги. Ви входите на одному сайті в топ-20 найвідоміших людей України.
– Нехай так буде, нехай. Я з Вами погоджуюсь, якщо хтось нас вважає зірками.
– Ну Ви як почуваєтесь?
– Нормально. Я кручусь, я працюю. І інколи, якщо треба бути королевою… Сьогодні мене не бачить слухач, а ми з Романом в такому спортивному стилі: кепочка, окулярики. І нормально, і не зірково.
– Окулярики – вони ж такі не за п’ять гривень і не за п’ять євро.
– Дякую, що Ви помітили. Ох же ж Роман!
– Скажімо так, досить зіркові окулярики. Про сумку я мовчу. Сумка – «Луї Віттон». Все як має бути в зірки.
– Все підмітили. Ви знаєте бренди. Так Ви теж зірка, Романе!
– Олю, давайте так, Ви почуваєтеся зіркою, відомою персоною в Україні, чи Ви почуваєтеся, можливо, просто акторкою, просто телеведучою, можливо, політиком, тому що у Вашій біографії були політичні моменти?
– Були, ой були.
– Ми про це теж поговоримо, але почнемо із зіркового життя. Ви почуваєтеся зіркою?
– Романе, я можу бути зіркою, якщо треба наразі вийти на червоний килим і пройтися зірково, я це зроблю бездоганно і переконливо. Як що треба бути зовсім непримітною, ну, це важко вдається. Але скажу вам чесно абсолютно, я не боюся ходити по магазинах, по базарах і маю своїх прихильників.
– Востаннє де Ви були, в якому магазині, на якому базарі?
– Вчора по молоко ходила, по хлібчик.
– Куди?
– Та ось біля дому мого.
– Базар як називається?
– Та що ж я буду казати район?
– Вам соромно сказати, де Ви живете?
– Ну чого ж, Шевченківський район.
– Він великий. Ви як на референдумі голосуватимете, до речі? За знищення району чи ні?
– Боже борони, всі проти.
– Ви вже голосували чи завтра будете голосувати? Тому що можна достроково голосувати.
– Завтра.
– Хоча мало цікавить, насправді, всю Україну доля Шевченківського району в Києві. А як Ви думаєте, в якій якості Ви сьогодні в нашій передачі: як зірка, як акторка, як політик, можливо?
– Як актриса, у першу чергу, Ваша колега інколи, тому що мені дуже приємно згадувати часи, я на «Нашому радіо» працювала, якось так добре стає на душі, коли згадую жарти, які ми привносили в сьогодення українських людей. Це здебільшого тішить актора – отакі різні амплуа, в яких він з’являється. Тому сьогодні я можу бути різнобарвною. Якою треба? Замовляйте формат.
– Це блазнювання вже якесь.
– Чому? Хочете бути відвертими – ну абсолютно ж відвертими не вийде, тому що для чого? Для чого знімати маски? Це дуже інтимна така річ.
– Народові подобається, коли знімають маски. Люди не готові говорити про свої, можливо, вчинки якісь, але їм цікаво, що роблять зірки.
– Будь ласка, якщо хтось до нас зателефонує, я розповім будь-що, що цікавить. В мене немає секретів.
– Добре, якщо Ви говорите як акторка або зірка…
– Людина, мати, продовжуйте ці списки, просто жінка, аякже.
– Яка Ваша творча доля на сьогодні? Ви знімаєтесь в кіно, Ви граєте в театрі. Ви, можливо, і далі озвучуєте мультики?
– Я із задоволенням розповім. Це вже зовсім новий проект студії «Фільм UA», з якою я дуже плідно співпрацюю, 60 серій, телесеріал «Терени краси». Краще все-таки звучить «Територія краси». Зараз такі українські слова «мапа», «терени» – вони не знайомі нашим слухачам, хоча треба звикати. Я там граю екстравагантну жінку, непередбачувану, яка робить якраз з собою дещо, мається на увазі, пластичні операції, ботокси, ліпосакції. Власне, такі теми тривіальні, які дуже популярні сьогодні, і про це, власне, наш фільм.
– Чекайте, так Ви там собі надурняка…
– Я нічого не роблю… надурняка, до речі, не ті часи… До речі, мене вчора запитували: «Олю, так ти можеш там зробити пластичну операцію?» Я кажу: «Давайте ще будемо говорити, що трошки ранувато, ми своїми силами будемо триматися». Це так я згадала про це. І тільки що завершила чудову роботу у Іллі Ноябрьова. Він вже тепер режисер і дуже серйозний, принаймні про це писали вже всі ЗМІ, він дуже гарно показав свою картину на кінофестивалі «Кіно-Ялта», де я мала честь бути членом журі під керівництвом і головуванням Павла Григоровича Чухрая. Отже, це дуже цікавий, дуже високий рівень, картина «13», де класно зіграв Гоша Куценко, я йому особисто вручала приз, це режисер Ілля Ноябрьов. І зараз ось-ось ми завершили зйомки «Повернення блудного батька», де я граю таку жінку, яку кинув цей батько 18 років тому.
– Так це «мило» якесь телевізійне?
– Оце вже не «мило». Це не те що повний метр, одна серія, «муві», як зараз називається.
– Так де ж він буде транслюватися?
– Куди продадуть, там і буде.
– На Радіо Свобода ми обговорювали питання українського прокату взагалі, українського виробництва фільмів. І мене переконували наші шановні гості, що в Україні виробляються фільми, наприклад, «Владика Андрей», «Богдан-Зиновій Хмельницький». Ми їх в прокаті не бачимо.
– Чому? Я ходила дивитися.
– Це треба знати, куди іти. Ви зараз прийдете в кінотеатр і хочете, не хочете, а зможете подивитися «Квант милосердя», тому що його багато, а ті фільми, про які ми говорили… Оцей фільм Іллі Ноябрьова не спіткає така доля, що він не з’явиться в кінотеатрах, можливо, поодинокі покази?
– Про це краще було б поговорити з самим Іллею Яковичем, про долю його фільмів. Це дуже цікаво, інший формат, тим більше він стільки років писав сценарій у стіл. І ось нарешті він має нагоду їх реалізувати. Отже, яка буде доля, побачимо, він неодмінно з’явиться на телеекранах.
– А «мило» це на який ринок орієнтоване, косметологічна клініка?
– Ідуть переговори з першим російським каналом, «Інтером», мається на увазі.
– Тобто знову «па-рускі»?
– «Па-рускі» доводиться говорити, без акценту. А що робити? Я із задоволенням осягну будь-який український формат. Ти згадав… Чогось ми перейшли на «ти», бо гарна бесіда пішла. Ти перевів у площину творчості, і я пригадую дубляж українськомовний, і як це приємно для актора.
– «Тачки» – це взагалі відома штука була.
– І це було гарно дуже озвучено.
– От сидить навпроти мене Саллі зараз.
– Мене взагалі тьотя Саллі й називали після цього. Бачиш, яка популяризація української мови. А зараз ти ж дивився «Квант милосердя» у виконанні Олі Куриленко.
– Вона там говорить з акцентом дуже.
– Це низький рівень дуже. Так, я розумію патріотичні почуття, вона хотіла, щоб неодмінно звучав оригінал – англійська, французька, українська, російська в її виконанні, але коли це погано, довір це гарним акторам, які зроблять це дійсно переконливо і яскравіше. Скажімо, вона яскрава на екрані, і не вистачає якраз цієї експресії в голосі.
– Я взагалі фільм не зрозумів.
– Я хотіла сказати, що українськомовний формат озвучки якраз зіпсував «Квант милосердя».
– А що, краще було б російською?
– Ні, краще б я подивилася субтитри з оригіналом англійським. Живий звук, я люблю все живе.
– А що з фільмом «Тарас Бульба», в якому нібито мав зніматися Депардьє?
– Що ти згадав діла давно минулі!
– Я сьогодні багато що згадаю. Ви тоді навіть сказали досить провокаційну річ, що Ви б з паном Депардьє були б гарним подружжям.
– Що це таке? Звідки це ти цитуєш?
– «Експрес.ua», 17 лютого 2006 року. Це не так давно насправді.
– Люди, не вірте, не слухайте Романа.
– Так а що з цим фільмом? Це не Роман придумав…
– Я тобі клянусь, це не правда. От якби детектор був зараз…
– Прошу, на «Новий канал».
– Уже запросили – піду, а чого ж.
– А нема якогось страху такого? Там же запитають якусь «гадость».
– Ні, ні. Після того, як я балотувалась на мера, я вже нічого не боюся.
– Хвилиночку, що з фільмом оцим «Тарас Бульба»?
– Нічого, зеро, як і з виноградниками Депардьє. Хоча десь вони, може, вже і підростають, ті виноградники. «Тарас» – ми чекаємо ж прем’єру Володимира Володимировича Бортка, тому давайте дочекаємось, а тоді вже скажемо.
– Навпроти мене сидить не тільки Саллі, навпроти мене сидить Роксолана, якщо копирсатися в далекому минулому.
– А чого такому вже далекому, 10 років – це хіба такий уже далекий.
– Оце вже ліпше.
–Я розумію, що час летить і невпинно, і невблаганно, 50, 40, а 10 – це начебто ще і не далеко, але вже це історія.
– Знову таки, як пише інтернет, тобто як пишуть журналісти, вони пишуть, що, власне, ця роль принесла Ользі Сумській популярність.
– Ну, я стала відомою.
– А внутрішнє ставлення до цього фільму? Це ж лубок насправді. Це не те що навіть «мило», це недолуге кіно.
– Сьогодні я б не взялася. Ні, я захищаю кінопродукт наш.
– А я не захищаю, я буду нападати.
– Романе, це Ваше амплуа і Ваша місія, і без нападання Ви – не скривдник, власне. Я хотіла б наголосити на тому, що наш фільм, перепрошую, знятий на плівку, виглядає набагато вище в рівні своєму, ніж ті недолугі, не будемо уточнювати, серіали «ни о чем».
– Чекайте, у Вас не бореться всередині – Ви знялися у «милі» про косметологічну клініку і Ви говорите, це серіали «ни о чем»? Нащо вам це «мило»? Ви ж фактично за рахунок свого імені, Ви комусь даєте можливість заробити гроші. Тому що люди будуть дивитися на Ольгу Сумську – красиву жінку.
– Так що, мені не зніматися чи що?
– Зніматися, але в якісному кіно.
– А де ж воно, Романчику, де воно? Давайте говорити про витоки, про права, яких не існує.
– Голівуд. Куриленко якимось чином же опинилась там.
– Мені, може, вже запізно, а моїй донечці, якій 18…
– Ну навіщо говорити такі речі, тобто в «милі» зніматися не запізно?
– Жизнь в 40 только начинаєтся, канєшна же.
– Тобто зніматися в «милі» – це нормально. А от в якісному кіно – має хтось запропонувати?
– А я знялася в якісному. От знаєте, як це прекрасно – знятися в якісному кіно, повний метр, камери літають, «екшн» – це дійсно круто. І коли з тобою не торгуються за знімальний день, ти кажеш суму – «Канєшна, канєшна, Ольга Вячеславовна, всьо нормально».
І це було у минулому році, таке провидіння творче у картині Юнгвальда-Хилькевича «Повернення мушкетерів», до речі, він вже виходить якраз повним метром на формат кінотеатрів. І, можливо, якраз весною ми покажемо прем’єру. Мені сьогодні телефонував колега Антон Макарський, який грає сина Араміса, в цій картині я граю невеличку роль, але все одно яка честь з’явитися в такому форматі. Це, дійсно, 5 мільйонів доларів, це серйозно.
Але ж Ви бачите, що сьогодні ми визначаємося політично, а потім вже, можливо, і культурологічно осягнемо. Поки що країна в розпачі, країна потерпає від навали проблем. І тому кожен за себе. Кожен в своїй сім’ї оберігає це джерело, аякже.
– Не шкода свого імені в «милі»?
– Я працюю, і мені за мою роботу…
– Платять гроші.
– Та ні, гроші – я дуже вдячна, не такі, як моїм колегам в Москві, вони як домінували, так і домінують, але спасибі і за це, на сьогоднішній день.
– Поговорили про мистецтво, начебто у мене більше питань немає, тепер доведеться пхатися в політику.
– Краще б про мистецтво далі. Бачиш, усі сплять.
– У нас є слухач.
Слухачка: Мене звати Олена, місто Київ. Хочеться подякувати, перш за все, Ользі. Я захоплююся її грою і взагалі нею як жінкою. І взагалі хочеться подякувати за те, що вона несе українську культуру в собі, культуру української жінки.
– Вона у Львові народилася. Школу в Полтаві закінчила.
Слухачка: Я розумію, але це зразок для майбутніх поколінь.
– Я з Вами згоден, вона взагалі прекрасна людина, красива жінка, але питання поставте, будь ласка.
Слухачка: Питання інтимного характеру, я перепрошую. Була така передача «Історії кохання» з Надією Мейхер. І колись Ви розказували таку річ, що Вас зрадив чоловік, і Ви його пробачили.
– У Вас така ситуація зараз?
Слухачка: Ні, не така ситуація, але так дивно, що така жінка, про яку мріє кожен чоловік України…
– Оленочко, жінки теж не святі, все нормально, ми пережили цю кризу, ми квити, як кажуть.
– Тобто Ольга Сумська, в свою чергу, теж зрадила своєму чоловікові?
– Все було, були якісь вподобання і симпатії.
Слухачка: Жінки – натури творчі, жінкам це можна пробачити.
– А чоловіки – це ж просто мавпи якісь.
– Немає такої родини, яка б не переживала певні випробування такого характеру, якраз це випробування для нас було.
– А скільки Вам років, слухачко наша, я хотів би уточнити?
– Так у вас все ще попереду, я маю на увазі, світле.
Слухачка: Дай Боже, щоб світле, але коли дивишся іноді передачу, то дивуєшся.
– А зате він не палить, він не ходить по казино.
– Чому? Виховали так чи він такий був?
– Він такий народився. Він батько прекрасний, Оленочко. У нього є такі риси, які на важелях переважують. Але полігамія – вона характерна чоловікам, а ми – берегині.
– Олю, є твердження, що людина – це створіння не моногамне, як не крути.
– І навіть жінка?
– Навіть жінка. Просто, жінкам властиво виховувати дітей. А у чоловіків це лишилось…
– З віком я обережніше до цього ставлюся, тому що все одно розплескуєш цю енергію, воно не потрібно.
– Я маю на увазі те, що закладено природою, чоловікам закладено гуляти насправді, тому що вони ж не сидять там, не виховують, не виношують зрештою дитину. Це такі падлюки великі.
– Ви це сказали, не я.
– Я Вам полегшив життя. Диски ми слухати не можемо, тому що тут техніка дуже сучасна, можете а-капела нам заспівати.
– Бачите, як слухачка запам’ятала отакий негатив. І Ви дивіться, чи можу я собі дозволити якісь хиби в цьому плані. Зараз як іноді купують піари, негативні – розлучилися, знов зійшлися, вагітна не від того. Це жахливі речі, які сьогодні тільки набувають популярності. Я знімалася у Ноябрьова з Анатолієм Журавльовим – відомий російський актор, який розповідав, як з ним познущалися у Андрія Малахова на ОРТ. Це жах. Його не запитали, його дівчина, з якою він зустрічався і яка від нього завагітніла і потім десь пропала, вона розказала це на каналі ОРТ у студії. І виносили, уявіть собі, на екран есемески Анатолія.
– І Ви після цього не боїтеся іти на «Новий канал»?
– Там же перевіряють питання. У мене немає секретів. Я ніколи з продюсерами і з режисерами не мала інтимних стосунків.
– В кожного є повна шафа скелетів.
– У мене немає. Може, хотілося б, щоб було. Це як одна мене спитала: «Оля, Вы такая правильная».
– Якщо читати про Вас якусь історію в таблоїдному виданні – ой, яка зразкова родина, від цього теж нудить, так не буває.
– Від зразковості теж нудить. І ти запитав – «зірка». І від цього амплуа королеви теж якось самій собі млосно. Іноді хочеться бути простою, в ролях це – найкраще.
– Що говорить Ольга Сумська, коли дивиться на себе в дзеркало зранку?
– Дивлячись, як ти провів вечір.
– Я тому і запитую. Я ж не бачив Ольгу Сумську зранку.
– А хочеш, я тобі розкажу, як мене затвердив Ілля Ноябрьов на цю роль? Тому що це роль якраз синьої панчохи стопроцентної – віолончелістка, інтелігентка. Він каже: «Оля, я смотрю на тебя – ну куда? Ты слишком яркая такая вся. Сумская, так сказать, такая королевишна». Я кажу: чекай. І якось ми їхали з ним разом в купе, а ми завжди разом їздимо, Борисенко не ревнує.
– Йому пощастило побачити Сумську зранку. Напевно, винця випили.
– Нічого не пили, говорили про творчість, полягали спати. І вранці він подивився на мене: «Всё, я понял, ты должна играть». Він подивився на мене без макіяжу. А що, у мене зараз майже ніякого макіяжу немає.
– Я припускаю, тому що якщо про себе говорити, зранку епітети не найкращі. Але ж Ви зірка, Вам треба бути красивою. Я собі не уявляю, та й не бачив іншого образу Сумської ніколи.
– Я можу бути іноді в ролі непізнаваною. Страшком іноді можна бути – дуже люблю це слово. Іноді я собі можу дозволити ці речі.
– А в яку школу Ви ходили?
– В четверту. Всім моє вітання, хто слухає. Я закінчувала там два класи. Все моє дитинство пройшло у Запоріжжі. То якраз сняться сни більше запорізького періоду – вулиці, будинки.
– А Львів?
– У Львові я народилась. Мені виповнилось 10 місяців. Батьки працювали у театрі Марії Заньковецької – і мене няньчили, пестили народні артисти, корифеї театру, в якому працювали батьки, їхній зоряний час, молодий батько, по-моєму, це неймовірно.
– Олю, Ваша оцінка всього, що відбувається в країні?
– От бачите, ми знову повертаємось до цієї теми.
– Я хочу до цієї теми повернутися.
– Романе, я ж не політолог і не аналітик, але дійсно жахаєшся. Якось не жаль нашим керівникам людей, не жаль державу як таку.
– Не жаль кому?
– Кому? Всі, хто причетний до того, що сьогодні так трапилося, такий колапс у нас в країні, я хочу у Вас спитати, хто.
– Я тут до чого? Я не причетний.
– А я тим більше.
– Ви ж ходили на Майдан із помаранчевою стрічкою, про що говорите в інтерв’ю «Україні молодій».
– Ходила, за це і потерпіла, від тих же самих помаранчевих потім дуже сильно.
– Від кого, розкажіть?
– От зараз я і не скажу Вам.
– А чого? В інтерв’ю Ви говорите, що Ви потерпали тоді в театрі, що Вас переслідували за те, що Ви нібито мали скільки-то прогулів, 121 пропущена репетиція. Це для Вас була ознака тоталітаризму.
– Бачите як, 121. Я була вагітна і лежала на збереженні, і це мені зарахували як прогули. Вагітність розцінюється як злочин в театрі.
– Олю, так як Ви зі стрічкою помаранчевою потім потерпали від помаранчевих?
– Взагалі відома ситуація, коли ми хотіли зробити свою революцію в театрі, у нас це не вийшло. І звичайно, якось дуже обнадійливо було, дуже героїчно. І виходить так, що я, як Жанна д’Арк, вискочила з цим прапором, і потім же сама і потерпіла від цього. Театрові я все ж таки віддала 19 років. І тому мені є що згадати і хорошого, саме початок моєї кар’єри, коли я працювала з Адою Миколаївною Роговцевою і якраз хотіла, щоб вона стала керівником художнім.
– Якою має бути Україна, Олю?
– Україна має бути сильною державою за рахунок, можливо, своїх ресурсів. Якось я бесідувала з Леонідом Михайловичем Черновецьким і спитала потім після ефіру, – до речі, прямий ефір для мене новий формат, і дуже якось для мене органічно виявилося, – я якраз запитала, чому ми маємо такі землі, таку колосальну житницю – і не використовуємо цього. Мене завжди це як людину бентежило, і це природно. І Леонід Михайлович відповідає: «А у нас непогода, у нас нет гарантии, что хлеб взойдет так, как надо». Я кажу: «Чекайте, а оце в Голландії, там же так само начебто, чи в іншій державі – непогода, непогода». Мене це вразило.
– Оскільки Ви згадали про Черновецького, то Ви балотувались на мера. Це було від партії «Європейська столиця». Точніше, партія сказала, що це самовисування, тому що «Європейська столиця» підтримувала, якщо не помиляюся, Віталія Кличка.
– Ні, Ви тут трошки помилилися. Можливо, це було б дійсно нормально, якби ми пішли разом з Віталієм, і це було б сильно – така партія і такі особистості – і було б більше шансів у нас потрапити до Київради. Гарна була програма. І навдивовижу, я віддавалася тоді на 100%.
– В УНІАНі каску будівельну знімали, одягали, це ж якийсь перформанс.
– А чому ні? Треба якісь гасла, якісь картинки, які люди запам’ятовують, не просто слова, і безпосередньо вчинки, вчинки людей, не просто ж обіцянки.
– Ви тоді говорили, що висуваєте свою кандидатуру, оскільки не бачите реальних програм кандидатів на мера, у тому числі Черновецького, слід розуміти.
– Ми пішли на це з такої причини, що нас покликав Олександр Олександрович Омельченко, ми вирішили бути нейтральними, такими своєрідними у своєму жанрі і висунути нейтральну кандидатуру. І нічого не залишалося, мені запропонували цю місію, і я доволі героїчно, але погодилася.
– Не можна ж так гратися в політику, насправді.
– Не можна. Шаленіли мої батьки. І це була така драма в моїй сім’ї.
– От уявімо: Ольга Сумська – мер. Що, впоралася б хіба, скажіть?
– Мені казав батько: «У тебе нема знання економіки як такого», але людина все можне осягнути, було б бажання – і чи дадуть цій людині зробити, як би вона хотіла. Я вихована в таких патріотичних почуттях, я вболіваю завжди, клянусь, це щира правда, побачу, як дерево пиляють, я як божевільна, стою і молюся за ті дерева. Я люблю Київ, і це абсолютно щиро. Чому ні? Можливо, якраз жінка і могла б стати в пригоді цій країні, цьому місту.
– Є слухачка, прошу, говоріть.
Слухачка: Доброго вечора, Вас турбують з Тернополя. Пані Ольго, я дуже Вами захоплююсь, Ви для мене велика актриса, велика жінка. Всім відомо, що в актриси, в актора завжди є не зіграна роль, завжди якась мрія є. Для Вас яка це мрія є? Можливо, та роль, яку б Ви вже і не могли зіграти, але ще мрію виношуєте.
– Джульєтту я вже не зіграю, але думаю, що Проню Прокопівну… Роман так на мене подивився. Супер мрія, я мрію про цю роль, так. Це є справді. І в театрі я б із задоволенням це втілила, носика б наклеїла. І була б така, як виписав її Старицький – висока, нескладна, як батько іноді називав мене – кочерга. Така вона тремтлива, драматична, і поштовх – і тут же і красива в кінці.
– Повертаючись до мерської теми, яким би мером була Ольга Сумська, – але потім же не обрали Ольгу Сумську, обрали Черновецького.
– Обрали, і я вітаю Леоніда Михайловича з цією перемогою.
– Тобто у Вас ставлення до київського мера суто позитивне?
– Я працюю як ведуча, не більше. Мене просто вражає, коли люди звертаються до мене з надією щось допомогти: «Ви ж ведете програму. То поговоріть з Леонідом Михайловичем». Я можу тільки порадити звертатися до кол-центру.
– А нащо така програма потрібна, коли ведучий, умовно кажучи, «ніжно цілує мера в попку».
– Якраз я цього не роблю, це Ви сказали. Існує кол-центр, де ми маємо можливість вислуховувати всі пропозиції наших телеглядачів і людей, у яких є проблеми. І я тобі скажу, що декілька проблем я вирішила особисто. І це моя маленька, але гордість. Зробила і путівку, ми зробили для інвалідів по дзвінках. Якщо комусь треба допомога і я це можу зробити, це в моїх силах, я це роблю. Передаю Леонідові Михайловичу якісь листи, те, що я можу. Якби мені дали більше можливостей…
– Цю людину фактично найняли працювати мером, це його службовий обов’язок, тут не справа в передачі листів.
– Дуже класний формат. На каналі «Київ» існує такий живий ефір, де люди можуть звернутися в прямому ефірі.
– Там модерація є дзвінків.
– Модерація є, певна модерація є. Але і робота є. Я звернулася не через Черновецького до кол-центру – і у нас в парку вже стоїть дитячий майданчик. За півмісяця він з’явився.
– У Вас стоїть. Сядемо після ефіру в машину і поїдемо, подивимося, де не стоять і де взагалі жити неможливо. Як Ольга Сумська стала ведучою цієї програми?
– Мене запросило керівництво, безпосередньо Казбек Бектурсунов, Дмитро Джангіров.
– А не було ніякого застереження для самої себе, що це не робота для Ольги Сумської насправді? Там до Вас вів програму Колодій, і теж вона не відрізнялася особливо критичною позицією до мера.
– До речі, коли я вношу свої корективи без модерації, це якимось чином іноді дратує інколи. Я це помітила.
– Кого? Мера?
– Тих авторів…
– Він же не терпить критики насправді. Це людина, яка впевнена в собі, що вона робить добро.
– Я ж не критикую сьогодні, я якраз хотіла долучитися до творіння добра.
–А як Вам взагалі його діяльність на посаді мера?
– Ми бачимо сьогодні певну позитивну політику. Єдине, що сьогодні збільшились ціни на проїзд. Це шок поки що.
– Купуйте проїзний на цілий рік.
– Я не їжджу в метро.
– Ні, це просто елементарна порада для тих, хто говорить, що він не може викладати по дві гривні – купіть на цілий рік, і буде по 50 копійок.
– А, можливо, це така терапія нормальна для сьогоднішнього дня.
– Я міг би сказати позицію власну, що метро мало б коштувати 5 або 6 гривень.
– Як в Москві наразі.
– Не в Москві, йдеться про світовий досвід. Але йдеться не про це. Тобто немає в Ольги Сумської ніякого бар’єру, що вона спілкується з мером Києва, що її знову як красиву жінку з добрим іменем акторським поставили вести програму з Леонідом Черновецьким? Це робота журналіста, насправді.
– Це робота журналіста. І я себе пробую в роботі журналіста.
– А навіщо? Я ж не лізу на екран чи на сцену.
– А що, у мене погано це виходить?
– Не дуже добре.
– Ви вважаєте? Дякую вам за критику.
– А чому вас немає на «1+1», це було органічніше, там, де Ви розповідаєте про кіно?
– Якраз це не органічно сидіти королевішною, нога за ногу, міняю наряди. Я хотіла бути живою. І, до речі, моє існування в кол-центрі, коли я захищала самих людей, моя щирість при цьому була органічною абсолютно.
– То можна придумати, у Вашої сестри є проект телевізійний «Ключовий момент». Класна програма, вона себе в ній знайшла. Я гадаю, що для кожного формату є свій персонаж.
– Тобто сидіти красиво і бути красивою – це, на жаль, не цікаво.
– Треба знайти цей формат, але не справа Ольги Сумської теревенити з мером, якому треба, щоб до нього ставилися лише позитивно. Правда?
– Чому? Я можу посперечатися. Я думаю, що ти трошки не маєш рації, тому що я відчуваю, що я в цьому форматі могла б щось зробити, якби мені трошки дали свободи.
– Хто не дає свободи? Казбек Бектурсунов?
– Можливо. Я не знаю, що там робиться зараз. Зараз всі в скруті, в кризі. І скорочується дуже багато людей. А от якраз в «Імперії кіно» я хотіла робити новини як журналіст з кіномайданчиків, я хотіла брати інтерв’ю у колег на червоних доріжках.
– А потрібні були довгі ноги Сумської в кадрі, коли вона красиво сиділа. І на цьому її роль обмежувалась. Так що сталося з «1+1»?
– Ну як? Я була першою. Як мені надсилали есемески, Толя Борсюк каже: «Хто наступний?» Наступними виявилися всі ті, про кого Ви знаєте. Можливо, це природно, йде відбір. Щойно ми з тобою спілкувалися: певна кількість блондинок, брюнеток, хто має зв’язки, звичайно, і молодість.
– Тобто грають роль біометричні параметри лише?
– Не лише. У всьому світі формат 40+ новинний – це абсолютно органічний, ніколи не ведуть молоді, красиві дівчата і хлопці саме такий формат, на ВВС, CNN ти не побачиш.
– Так чому так відбувається?
– Тому що сидять люди, які, можливо, просувають своїх протеже чи когось. Тут я вже не хочу влазити і конкретизувати. Я не знаю цих прізвищ і не знаю нагально проблеми, якби я заглибилась, я могла б відповісти більш конструктивно.
– Який телеканал дивиться Ольга Сумська?
– Я клацаю, дивлюсь, що цікаво. Вчора подивилася прекрасний фільм, і Олександр Гордон мені подобається на ОРТ, я дивлюсь його програму. Аналіз фільмів – мені дуже це подобається, дуже цікаво послухати розумних людей передусім і повчитися самій. Сьогодні дивилася Канделакі «Найрозумніший». Думаю: Боже, це ж є такі діти! Стоїть маленький. Відповідає на всі питання. Ти б на жодне не відповів.
– Цю програму на «1+1» закрили, щоб Ви знали. Вони записали останній сезон, і її не буде з нового сезону. Скажіть, хто кращий: Кличко чи Черновецький?
– Кличко симпатичний, але Михайлович – він діючий мер. Я спілкуюся з Леонідом Михайловичем безпосередньо, і з ним є про що поговорити. Це така глибока людина. І мені здається, він ще скаже своє слово.
– Адекватна?
– Абсолютно.
– А що ж ми бачимо?
– Ми бачимо, як він у «Годині з мером» говорить прекрасно. Єдине, що я б хотіла, щоб він українську мову потихеньку вивчав. Дивіться, Кличко більш у цьому встиг, Кличко уже потихеньку говорить українською мовою.
– А Кличко був би поганим мером?
– Можливо, і добрим мером. Я чомусь вірю в його патріотичні гасла, хотілося б вірити в добро.
– Олю, Україна має бути в Європейському Союзі і НАТО?
– Сьогодні я не стала б так на 100% відповідати впевнено, будемо бачити, як буде складатися. Але те, що внесло б інвестиції, які б врятували Україну, які були б витрачені на людей, їхні проблеми, я би підтримала, звичайно.
– Так який напрямок?
– Європейський Союз, я думаю, що це правильніше. А НАТО під питанням для мене. Якось так звучить загрозливо.
– Це не загрозливо. Я намагаюся з’ясувати, що спонукало Ольгу Сумську виходити ведучою на концерти чи політичні дійства, організовані Партією регіонів проти НАТО. Чому ні?
– Я не знаю, можливо, якихось нюансів позитиву. Якщо б ти мене переконав зараз, що це дійсно нормально для України…
– Я не буду цього робити зараз, я хотів би почути аргументи, чому «НАТО – ні!», чому Ольга Сумська пішла на сцену до Партії регіонів?
– Це була моя робота як ведучої.
– Тобто це лише за гроші?
– Так.
– А політичні переконання?
– Переконання були, але вони, можливо, не були стовідсоткові, від незнання інформативного. З Євросоюзом я визначилася.
– Хіба так можна торгувати ім’ям, що навіть політична партія якась захотіла, заплатила гроші, Ольга Сумська пішла працювати?
– На той момент я була проти цього. А сьогодні говорять про те, що НАТО – це таке добро. От скуштуйте цей пиріжок, він такий добрий. А яка там начинка?
– Чому проти?
– Чому проти? Тому що за певних обставин це є ризик. Це ризик для держави і для стосунків України і Росії. Я не хочу зараз гасел, але ми виховані за радянського періоду. І це, можливо, спрацьовує. І порвати стосунки – я більше прихильна до дипломатії у стосунках.
– Що тоді спонукає Україну модернізувати армію, якщо вона не буде прагнути досягти стандартів НАТО? А це можливе, лише коли Україна отримає план дій здобуття членства. Сама по собі Україна на це не здатна. Це один з аргументів. Я запитую, хто може тут змусити Україну модернізувати своє військо? Росія – ні.
– Про військо ми говорили, повинно бути все своє, і в ідеалі це було б потрясаюче, якби все своє було. На жаль, у нас навіть борошно не українське інколи – і мати золоті землі, чорноземи, це ж чорне золото, як для когось нафта. І це був би вихід, якби підняли середній клас, малий бізнес. До деякої міри це полегшило б долю людей.
– За кого голосувала Ольга Сумська на парламентських виборах останніх?
– Я вже не пам’ятаю, у нас кожного року вибори.
– Так, і вони були в 2007 році дострокові.
– Не ходила. Я була на зйомках. Я чому не говорю, тому що не хочу брехати.
– У 2006-му?
– Я була за помаранчевих, ти ж уже сказав. Давай не згадувати діла давно минулих днів.
– Я намагаюся з’ясувати, де Ольга Сумська сьогодні. Можливо, можна очікувати появу Ольги Сумської в партії Арсенія Яценюка?
– Він дуже класний політик. Ти сказав, як влучив. Він мені дуже подобається. І мені здається, що це і є формат майбутнього покоління політиків.
– Але він – за НАТО.
– Значить, я до нього прислухаюсь, значить, я чогось не знаю про НАТО, отих позитивів, які НАТО дало б.
– Я не збираюся нікого агітувати і переконувати, це не моя місія. Я запитую, чому так сталося, що я дивлюся телевізор і бачу Ольгу Сумську на сцені, яка прикрашена гаслом: «НАТО – ні!»
– Ти ж не тільки мене бачиш, багато дуже акторів ще відоміших.
– Це рівень довіри, виходить, що Ольга Сумська віддала своє ім’я за певну суму грошей для агітації проти чогось, це значить, що Ольга Сумська погодилась на це. Ніхто ж не запропонував, що Ольга Сумська буде «за» агітувати. Тому що для людей, для них визначний чинник – довіра. Якщо вони не довіряють політикам, вони більше будуть довіряти Ользі Сумській. Простий розрахунок політичний.
– Я ціную ту довіру, яка є в людей до мене.
– Не можна ж її так сіяти довкола.
– Чому довкола? Я не так стрибаю з партії в партію, як інші політики.
– А до якої партії належить Ольга Сумська?
– Ні до якої.
– От і прекрасно. Пане Арсенію Яценюк, зверніть увагу на Ольгу Сумську.
– Я скажу тобі, що найближчим часом ти відомих людей з шоу-бізнесу і з акторської братії не побачиш в політичних списках.
– Давайте поговоримо, пані Олю, про політиків. Скажімо, Юлія Тимошенко. З погляду зірки, «селебритіз» та акторки Ольги Сумської, чи могла б Юлія Тимошенко бути акторкою?
– Вона прекрасна актриса, вона це доводить, вона народна артистка, мені здається, всіх часів і народів. В неї можна повчитися. Вона дуже сильна жінка.
– А кого могла б зіграти Юлія Тимошенко?
– Романе, я, до речі, говорила про неї, коли вона переживала страшні, драматичні часи, я не боялася про це говорити. На одній з вечірок вона навіть подякувала мені за те, що я підтримала її.
– Яку б вона могла зіграти роль? Ми ставимо п’єсу. У нас є актори: Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Іван Плющ, Олександр Мороз, Литвин, Вітренко, Яценюк.
– Вона така княгиня Ольга.
– А Ющенко?
– Князь Володимир. Тарас Бульба, може.
– «Я тебе породив, я тебе і уб’ю», – сказав Віктор Андрійович своєму синові Яценюку. Янукович?
– Це більше з російського репертуару, Гоголь, може, гоголівська «Женитьба», там є Яєшниця такий великий. Микола Гоголь виписав прекрасні персонажі, от Віктор Федорович – теж Городничий, такий з харизмою. Литвин – він такий цікавий, що нема за що вчепитися. Він такий правильний, і нема якихось хиб. Його, до речі, не копіюють, не роблять пародій на нього, ти не помічав, нема за що вчепитися. Він обтікаємий, в хорошому розумінні цього слова.
– Є якісь взаємини з політиками зараз?
– Ніяких, ніхто нікуди. Якщо Леонід Данилович кликав, якісь концерти я вела і наша вся братія була.
– Це нормально було – 70 років Кучмі? Оце те, що відбувалося в палаці «Україна», трансляція на головному каналі?
– Сьогодні о шостій якраз починається концерт.
– Це нормально? Ми переживали з ним драматичні, не найкращі часи, треба визнавати. І ми оце зараз – «О, Кучма». Йому треба повернутися, чи що?
– Звичайно, можна було б трохи скромніше. Але людина цього забажала. Я навіть знаю, що приїжджав і Елтон Джон до нього.
– Чи морально це? Показувати на першому каналі, я маю на увазі «Інтер», який веде у рейтингах, чи треба це робити?
– Думаю, що я вже відповіла.
– Треба чи не треба? Дипломатична Ольга Сумська, красива жінка, але конкретну відповідь хочеться.
– Скільки я відвела концертів у Леоніда Даниловича, і в плані навіть «неформат», без краваток – і Володимир Путін, і Назарбаєв, і Лукашенко. І Леонід Данилович сам грав на гітарі, він прекрасно співає, він дуже великий харизмат. Я б не взялась його критикувати. І було, власне, спокійно нам за ці 10 років, якщо ти згадаєш.
– Я не можу згадати, я не можу поділити, тому що коли я працював журналістом за Кучми, забороняли ці кадри показувати, там, де він грає на гітарі. І через пана Кучму я втратив 2002 року роботу, через цензуру.
– А сьогодні я втратила роботу, і скажи мені, будь ласка, за яких причин, виходячи за помаранчевих, я втратила і театр. Ти втратив, а я втратила, може, і більше, ніж ти, пропрацювавши 19 років і віддавши на поталу все це, хто мені це поверне?
– У нас ефірний час закінчується. Шалено вдячний за участь у програмі Ользі Сумській.
Я почну з для декого, може, простого питання; Олю, Ви відчуваєте себе зіркою? На Заході називають «селебритіз».
– Особливо в часи кризи.
– Ви хочете почати з кризи чи обговоримо Вашу зіркову долю?
– Сьогодні всі починають з цього. Я хочу якраз поставити крапку на цій темі, щоб ми не розгалужувалися в цій галузі. Я Вам скажу, що все нормально. І п’ятий проект за рік – це звучить якось обнадійливо.
– Ви що маєте на увазі, п’ятий проект?
– Кінопроект. Тому я радію з цього приводу. Тим більше, згадуючи свої часи юності, коли там ну 4 максимум. А тут це просто окрилює. І якщо говорити про статус зірковості, ну хіба він є в нашій державі?
– Чекайте, про Вас пишуть таблоїди.
– Не дуже гарне пишуть. Страшне, скоріше.
– Це значить, що Ви популярна. Це значить, що до Вас прикута уваги. Ви входите на одному сайті в топ-20 найвідоміших людей України.
– Нехай так буде, нехай. Я з Вами погоджуюсь, якщо хтось нас вважає зірками.
– Ну Ви як почуваєтесь?
– Нормально. Я кручусь, я працюю. І інколи, якщо треба бути королевою… Сьогодні мене не бачить слухач, а ми з Романом в такому спортивному стилі: кепочка, окулярики. І нормально, і не зірково.
– Окулярики – вони ж такі не за п’ять гривень і не за п’ять євро.
– Дякую, що Ви помітили. Ох же ж Роман!
– Скажімо так, досить зіркові окулярики. Про сумку я мовчу. Сумка – «Луї Віттон». Все як має бути в зірки.
– Все підмітили. Ви знаєте бренди. Так Ви теж зірка, Романе!
– Олю, давайте так, Ви почуваєтеся зіркою, відомою персоною в Україні, чи Ви почуваєтеся, можливо, просто акторкою, просто телеведучою, можливо, політиком, тому що у Вашій біографії були політичні моменти?
– Були, ой були.
– Ми про це теж поговоримо, але почнемо із зіркового життя. Ви почуваєтеся зіркою?
– Востаннє де Ви були, в якому магазині, на якому базарі?
– Вчора по молоко ходила, по хлібчик.
– Куди?
– Та ось біля дому мого.
– Базар як називається?
– Та що ж я буду казати район?
– Вам соромно сказати, де Ви живете?
– Ну чого ж, Шевченківський район.
– Він великий. Ви як на референдумі голосуватимете, до речі? За знищення району чи ні?
– Боже борони, всі проти.
– Ви вже голосували чи завтра будете голосувати? Тому що можна достроково голосувати.
– Завтра.
– Хоча мало цікавить, насправді, всю Україну доля Шевченківського району в Києві. А як Ви думаєте, в якій якості Ви сьогодні в нашій передачі: як зірка, як акторка, як політик, можливо?
– Як актриса, у першу чергу, Ваша колега інколи, тому що мені дуже приємно згадувати часи, я на «Нашому радіо» працювала, якось так добре стає на душі, коли згадую жарти, які ми привносили в сьогодення українських людей. Це здебільшого тішить актора – отакі різні амплуа, в яких він з’являється. Тому сьогодні я можу бути різнобарвною. Якою треба? Замовляйте формат.
– Це блазнювання вже якесь.
– Чому? Хочете бути відвертими – ну абсолютно ж відвертими не вийде, тому що для чого? Для чого знімати маски? Це дуже інтимна така річ.
– Народові подобається, коли знімають маски. Люди не готові говорити про свої, можливо, вчинки якісь, але їм цікаво, що роблять зірки.
– Будь ласка, якщо хтось до нас зателефонує, я розповім будь-що, що цікавить. В мене немає секретів.
– Добре, якщо Ви говорите як акторка або зірка…
– Людина, мати, продовжуйте ці списки, просто жінка, аякже.
– Яка Ваша творча доля на сьогодні? Ви знімаєтесь в кіно, Ви граєте в театрі. Ви, можливо, і далі озвучуєте мультики?
– Я із задоволенням розповім. Це вже зовсім новий проект студії «Фільм UA», з якою я дуже плідно співпрацюю, 60 серій, телесеріал «Терени краси». Краще все-таки звучить «Територія краси». Зараз такі українські слова «мапа», «терени» – вони не знайомі нашим слухачам, хоча треба звикати. Я там граю екстравагантну жінку, непередбачувану, яка робить якраз з собою дещо, мається на увазі, пластичні операції, ботокси, ліпосакції. Власне, такі теми тривіальні, які дуже популярні сьогодні, і про це, власне, наш фільм.
– Чекайте, так Ви там собі надурняка…
– Я нічого не роблю… надурняка, до речі, не ті часи… До речі, мене вчора запитували: «Олю, так ти можеш там зробити пластичну операцію?» Я кажу: «Давайте ще будемо говорити, що трошки ранувато, ми своїми силами будемо триматися». Це так я згадала про це. І тільки що завершила чудову роботу у Іллі Ноябрьова. Він вже тепер режисер і дуже серйозний, принаймні про це писали вже всі ЗМІ, він дуже гарно показав свою картину на кінофестивалі «Кіно-Ялта», де я мала честь бути членом журі під керівництвом і головуванням Павла Григоровича Чухрая. Отже, це дуже цікавий, дуже високий рівень, картина «13», де класно зіграв Гоша Куценко, я йому особисто вручала приз, це режисер Ілля Ноябрьов. І зараз ось-ось ми завершили зйомки «Повернення блудного батька», де я граю таку жінку, яку кинув цей батько 18 років тому.
– Так це «мило» якесь телевізійне?
– Оце вже не «мило». Це не те що повний метр, одна серія, «муві», як зараз називається.
– Так де ж він буде транслюватися?
– Куди продадуть, там і буде.
– На Радіо Свобода ми обговорювали питання українського прокату взагалі, українського виробництва фільмів. І мене переконували наші шановні гості, що в Україні виробляються фільми, наприклад, «Владика Андрей», «Богдан-Зиновій Хмельницький». Ми їх в прокаті не бачимо.
– Чому? Я ходила дивитися.
– Це треба знати, куди іти. Ви зараз прийдете в кінотеатр і хочете, не хочете, а зможете подивитися «Квант милосердя», тому що його багато, а ті фільми, про які ми говорили… Оцей фільм Іллі Ноябрьова не спіткає така доля, що він не з’явиться в кінотеатрах, можливо, поодинокі покази?
– Про це краще було б поговорити з самим Іллею Яковичем, про долю його фільмів. Це дуже цікаво, інший формат, тим більше він стільки років писав сценарій у стіл. І ось нарешті він має нагоду їх реалізувати. Отже, яка буде доля, побачимо, він неодмінно з’явиться на телеекранах.
– А «мило» це на який ринок орієнтоване, косметологічна клініка?
– Ідуть переговори з першим російським каналом, «Інтером», мається на увазі.
– Тобто знову «па-рускі»?
– «Па-рускі» доводиться говорити, без акценту. А що робити? Я із задоволенням осягну будь-який український формат. Ти згадав… Чогось ми перейшли на «ти», бо гарна бесіда пішла. Ти перевів у площину творчості, і я пригадую дубляж українськомовний, і як це приємно для актора.
– «Тачки» – це взагалі відома штука була.
– І це було гарно дуже озвучено.
– От сидить навпроти мене Саллі зараз.
– Мене взагалі тьотя Саллі й називали після цього. Бачиш, яка популяризація української мови. А зараз ти ж дивився «Квант милосердя» у виконанні Олі Куриленко.
– Вона там говорить з акцентом дуже.
– Це низький рівень дуже. Так, я розумію патріотичні почуття, вона хотіла, щоб неодмінно звучав оригінал – англійська, французька, українська, російська в її виконанні, але коли це погано, довір це гарним акторам, які зроблять це дійсно переконливо і яскравіше. Скажімо, вона яскрава на екрані, і не вистачає якраз цієї експресії в голосі.
– Я взагалі фільм не зрозумів.
– Я хотіла сказати, що українськомовний формат озвучки якраз зіпсував «Квант милосердя».
– А що, краще було б російською?
– Ні, краще б я подивилася субтитри з оригіналом англійським. Живий звук, я люблю все живе.
– А що з фільмом «Тарас Бульба», в якому нібито мав зніматися Депардьє?
– Що ти згадав діла давно минулі!
– Я сьогодні багато що згадаю. Ви тоді навіть сказали досить провокаційну річ, що Ви б з паном Депардьє були б гарним подружжям.
– Що це таке? Звідки це ти цитуєш?
– «Експрес.ua», 17 лютого 2006 року. Це не так давно насправді.
– Люди, не вірте, не слухайте Романа.
– Так а що з цим фільмом? Це не Роман придумав…
– Я тобі клянусь, це не правда. От якби детектор був зараз…
– Прошу, на «Новий канал».
– Уже запросили – піду, а чого ж.
– А нема якогось страху такого? Там же запитають якусь «гадость».
– Ні, ні. Після того, як я балотувалась на мера, я вже нічого не боюся.
– Хвилиночку, що з фільмом оцим «Тарас Бульба»?
– Нічого, зеро, як і з виноградниками Депардьє. Хоча десь вони, може, вже і підростають, ті виноградники. «Тарас» – ми чекаємо ж прем’єру Володимира Володимировича Бортка, тому давайте дочекаємось, а тоді вже скажемо.
– Навпроти мене сидить не тільки Саллі, навпроти мене сидить Роксолана, якщо копирсатися в далекому минулому.
– А чого такому вже далекому, 10 років – це хіба такий уже далекий.
– Оце вже ліпше.
–Я розумію, що час летить і невпинно, і невблаганно, 50, 40, а 10 – це начебто ще і не далеко, але вже це історія.
– Знову таки, як пише інтернет, тобто як пишуть журналісти, вони пишуть, що, власне, ця роль принесла Ользі Сумській популярність.
– Ну, я стала відомою.
– А внутрішнє ставлення до цього фільму? Це ж лубок насправді. Це не те що навіть «мило», це недолуге кіно.
– Сьогодні я б не взялася. Ні, я захищаю кінопродукт наш.
– А я не захищаю, я буду нападати.
– Романе, це Ваше амплуа і Ваша місія, і без нападання Ви – не скривдник, власне. Я хотіла б наголосити на тому, що наш фільм, перепрошую, знятий на плівку, виглядає набагато вище в рівні своєму, ніж ті недолугі, не будемо уточнювати, серіали «ни о чем».
– Чекайте, у Вас не бореться всередині – Ви знялися у «милі» про косметологічну клініку і Ви говорите, це серіали «ни о чем»? Нащо вам це «мило»? Ви ж фактично за рахунок свого імені, Ви комусь даєте можливість заробити гроші. Тому що люди будуть дивитися на Ольгу Сумську – красиву жінку.
– Так що, мені не зніматися чи що?
– Зніматися, але в якісному кіно.
– А де ж воно, Романчику, де воно? Давайте говорити про витоки, про права, яких не існує.
– Голівуд. Куриленко якимось чином же опинилась там.
– Мені, може, вже запізно, а моїй донечці, якій 18…
– Ну навіщо говорити такі речі, тобто в «милі» зніматися не запізно?
– Жизнь в 40 только начинаєтся, канєшна же.
– Тобто зніматися в «милі» – це нормально. А от в якісному кіно – має хтось запропонувати?
– А я знялася в якісному. От знаєте, як це прекрасно – знятися в якісному кіно, повний метр, камери літають, «екшн» – це дійсно круто. І коли з тобою не торгуються за знімальний день, ти кажеш суму – «Канєшна, канєшна, Ольга Вячеславовна, всьо нормально».
І це було у минулому році, таке провидіння творче у картині Юнгвальда-Хилькевича «Повернення мушкетерів», до речі, він вже виходить якраз повним метром на формат кінотеатрів. І, можливо, якраз весною ми покажемо прем’єру. Мені сьогодні телефонував колега Антон Макарський, який грає сина Араміса, в цій картині я граю невеличку роль, але все одно яка честь з’явитися в такому форматі. Це, дійсно, 5 мільйонів доларів, це серйозно.
Але ж Ви бачите, що сьогодні ми визначаємося політично, а потім вже, можливо, і культурологічно осягнемо. Поки що країна в розпачі, країна потерпає від навали проблем. І тому кожен за себе. Кожен в своїй сім’ї оберігає це джерело, аякже.
– Не шкода свого імені в «милі»?
– Платять гроші.
– Та ні, гроші – я дуже вдячна, не такі, як моїм колегам в Москві, вони як домінували, так і домінують, але спасибі і за це, на сьогоднішній день.
– Поговорили про мистецтво, начебто у мене більше питань немає, тепер доведеться пхатися в політику.
– Краще б про мистецтво далі. Бачиш, усі сплять.
– У нас є слухач.
Слухачка: Мене звати Олена, місто Київ. Хочеться подякувати, перш за все, Ользі. Я захоплююся її грою і взагалі нею як жінкою. І взагалі хочеться подякувати за те, що вона несе українську культуру в собі, культуру української жінки.
– Вона у Львові народилася. Школу в Полтаві закінчила.
Слухачка: Я розумію, але це зразок для майбутніх поколінь.
– Я з Вами згоден, вона взагалі прекрасна людина, красива жінка, але питання поставте, будь ласка.
Слухачка: Питання інтимного характеру, я перепрошую. Була така передача «Історії кохання» з Надією Мейхер. І колись Ви розказували таку річ, що Вас зрадив чоловік, і Ви його пробачили.
– У Вас така ситуація зараз?
Слухачка: Ні, не така ситуація, але так дивно, що така жінка, про яку мріє кожен чоловік України…
– Оленочко, жінки теж не святі, все нормально, ми пережили цю кризу, ми квити, як кажуть.
– Тобто Ольга Сумська, в свою чергу, теж зрадила своєму чоловікові?
– Все було, були якісь вподобання і симпатії.
Слухачка: Жінки – натури творчі, жінкам це можна пробачити.
– А чоловіки – це ж просто мавпи якісь.
– Немає такої родини, яка б не переживала певні випробування такого характеру, якраз це випробування для нас було.
– А скільки Вам років, слухачко наша, я хотів би уточнити?
– Так у вас все ще попереду, я маю на увазі, світле.
Слухачка: Дай Боже, щоб світле, але коли дивишся іноді передачу, то дивуєшся.
– А зате він не палить, він не ходить по казино.
– Чому? Виховали так чи він такий був?
– Він такий народився. Він батько прекрасний, Оленочко. У нього є такі риси, які на важелях переважують. Але полігамія – вона характерна чоловікам, а ми – берегині.
– Олю, є твердження, що людина – це створіння не моногамне, як не крути.
– І навіть жінка?
– Навіть жінка. Просто, жінкам властиво виховувати дітей. А у чоловіків це лишилось…
– З віком я обережніше до цього ставлюся, тому що все одно розплескуєш цю енергію, воно не потрібно.
– Я маю на увазі те, що закладено природою, чоловікам закладено гуляти насправді, тому що вони ж не сидять там, не виховують, не виношують зрештою дитину. Це такі падлюки великі.
– Ви це сказали, не я.
– Я Вам полегшив життя. Диски ми слухати не можемо, тому що тут техніка дуже сучасна, можете а-капела нам заспівати.
– Бачите, як слухачка запам’ятала отакий негатив. І Ви дивіться, чи можу я собі дозволити якісь хиби в цьому плані. Зараз як іноді купують піари, негативні – розлучилися, знов зійшлися, вагітна не від того. Це жахливі речі, які сьогодні тільки набувають популярності. Я знімалася у Ноябрьова з Анатолієм Журавльовим – відомий російський актор, який розповідав, як з ним познущалися у Андрія Малахова на ОРТ. Це жах. Його не запитали, його дівчина, з якою він зустрічався і яка від нього завагітніла і потім десь пропала, вона розказала це на каналі ОРТ у студії. І виносили, уявіть собі, на екран есемески Анатолія.
– І Ви після цього не боїтеся іти на «Новий канал»?
– Там же перевіряють питання. У мене немає секретів. Я ніколи з продюсерами і з режисерами не мала інтимних стосунків.
– В кожного є повна шафа скелетів.
– У мене немає. Може, хотілося б, щоб було. Це як одна мене спитала: «Оля, Вы такая правильная».
– Якщо читати про Вас якусь історію в таблоїдному виданні – ой, яка зразкова родина, від цього теж нудить, так не буває.
– Від зразковості теж нудить. І ти запитав – «зірка». І від цього амплуа королеви теж якось самій собі млосно. Іноді хочеться бути простою, в ролях це – найкраще.
– Що говорить Ольга Сумська, коли дивиться на себе в дзеркало зранку?
– Дивлячись, як ти провів вечір.
– Я тому і запитую. Я ж не бачив Ольгу Сумську зранку.
– А хочеш, я тобі розкажу, як мене затвердив Ілля Ноябрьов на цю роль? Тому що це роль якраз синьої панчохи стопроцентної – віолончелістка, інтелігентка. Він каже: «Оля, я смотрю на тебя – ну куда? Ты слишком яркая такая вся. Сумская, так сказать, такая королевишна». Я кажу: чекай. І якось ми їхали з ним разом в купе, а ми завжди разом їздимо, Борисенко не ревнує.
– Йому пощастило побачити Сумську зранку. Напевно, винця випили.
– Нічого не пили, говорили про творчість, полягали спати. І вранці він подивився на мене: «Всё, я понял, ты должна играть». Він подивився на мене без макіяжу. А що, у мене зараз майже ніякого макіяжу немає.
– Я припускаю, тому що якщо про себе говорити, зранку епітети не найкращі. Але ж Ви зірка, Вам треба бути красивою. Я собі не уявляю, та й не бачив іншого образу Сумської ніколи.
– Я можу бути іноді в ролі непізнаваною. Страшком іноді можна бути – дуже люблю це слово. Іноді я собі можу дозволити ці речі.
– А в яку школу Ви ходили?
– В четверту. Всім моє вітання, хто слухає. Я закінчувала там два класи. Все моє дитинство пройшло у Запоріжжі. То якраз сняться сни більше запорізького періоду – вулиці, будинки.
– А Львів?
– У Львові я народилась. Мені виповнилось 10 місяців. Батьки працювали у театрі Марії Заньковецької – і мене няньчили, пестили народні артисти, корифеї театру, в якому працювали батьки, їхній зоряний час, молодий батько, по-моєму, це неймовірно.
– Олю, Ваша оцінка всього, що відбувається в країні?
– От бачите, ми знову повертаємось до цієї теми.
– Я хочу до цієї теми повернутися.
– Романе, я ж не політолог і не аналітик, але дійсно жахаєшся. Якось не жаль нашим керівникам людей, не жаль державу як таку.
– Не жаль кому?
– Кому? Всі, хто причетний до того, що сьогодні так трапилося, такий колапс у нас в країні, я хочу у Вас спитати, хто.
– Я тут до чого? Я не причетний.
– А я тим більше.
– Ви ж ходили на Майдан із помаранчевою стрічкою, про що говорите в інтерв’ю «Україні молодій».
– Ходила, за це і потерпіла, від тих же самих помаранчевих потім дуже сильно.
– Від кого, розкажіть?
– От зараз я і не скажу Вам.
– А чого? В інтерв’ю Ви говорите, що Ви потерпали тоді в театрі, що Вас переслідували за те, що Ви нібито мали скільки-то прогулів, 121 пропущена репетиція. Це для Вас була ознака тоталітаризму.
– Бачите як, 121. Я була вагітна і лежала на збереженні, і це мені зарахували як прогули. Вагітність розцінюється як злочин в театрі.
– Олю, так як Ви зі стрічкою помаранчевою потім потерпали від помаранчевих?
– Взагалі відома ситуація, коли ми хотіли зробити свою революцію в театрі, у нас це не вийшло. І звичайно, якось дуже обнадійливо було, дуже героїчно. І виходить так, що я, як Жанна д’Арк, вискочила з цим прапором, і потім же сама і потерпіла від цього. Театрові я все ж таки віддала 19 років. І тому мені є що згадати і хорошого, саме початок моєї кар’єри, коли я працювала з Адою Миколаївною Роговцевою і якраз хотіла, щоб вона стала керівником художнім.
– Якою має бути Україна, Олю?
– Україна має бути сильною державою за рахунок, можливо, своїх ресурсів. Якось я бесідувала з Леонідом Михайловичем Черновецьким і спитала потім після ефіру, – до речі, прямий ефір для мене новий формат, і дуже якось для мене органічно виявилося, – я якраз запитала, чому ми маємо такі землі, таку колосальну житницю – і не використовуємо цього. Мене завжди це як людину бентежило, і це природно. І Леонід Михайлович відповідає: «А у нас непогода, у нас нет гарантии, что хлеб взойдет так, как надо». Я кажу: «Чекайте, а оце в Голландії, там же так само начебто, чи в іншій державі – непогода, непогода». Мене це вразило.
– Оскільки Ви згадали про Черновецького, то Ви балотувались на мера. Це було від партії «Європейська столиця». Точніше, партія сказала, що це самовисування, тому що «Європейська столиця» підтримувала, якщо не помиляюся, Віталія Кличка.
– Ні, Ви тут трошки помилилися. Можливо, це було б дійсно нормально, якби ми пішли разом з Віталієм, і це було б сильно – така партія і такі особистості – і було б більше шансів у нас потрапити до Київради. Гарна була програма. І навдивовижу, я віддавалася тоді на 100%.
– В УНІАНі каску будівельну знімали, одягали, це ж якийсь перформанс.
– А чому ні? Треба якісь гасла, якісь картинки, які люди запам’ятовують, не просто слова, і безпосередньо вчинки, вчинки людей, не просто ж обіцянки.
– Ви тоді говорили, що висуваєте свою кандидатуру, оскільки не бачите реальних програм кандидатів на мера, у тому числі Черновецького, слід розуміти.
– Ми пішли на це з такої причини, що нас покликав Олександр Олександрович Омельченко, ми вирішили бути нейтральними, такими своєрідними у своєму жанрі і висунути нейтральну кандидатуру. І нічого не залишалося, мені запропонували цю місію, і я доволі героїчно, але погодилася.
– Не можна ж так гратися в політику, насправді.
– Не можна. Шаленіли мої батьки. І це була така драма в моїй сім’ї.
– От уявімо: Ольга Сумська – мер. Що, впоралася б хіба, скажіть?
– Мені казав батько: «У тебе нема знання економіки як такого», але людина все можне осягнути, було б бажання – і чи дадуть цій людині зробити, як би вона хотіла. Я вихована в таких патріотичних почуттях, я вболіваю завжди, клянусь, це щира правда, побачу, як дерево пиляють, я як божевільна, стою і молюся за ті дерева. Я люблю Київ, і це абсолютно щиро. Чому ні? Можливо, якраз жінка і могла б стати в пригоді цій країні, цьому місту.
– Є слухачка, прошу, говоріть.
Слухачка: Доброго вечора, Вас турбують з Тернополя. Пані Ольго, я дуже Вами захоплююсь, Ви для мене велика актриса, велика жінка. Всім відомо, що в актриси, в актора завжди є не зіграна роль, завжди якась мрія є. Для Вас яка це мрія є? Можливо, та роль, яку б Ви вже і не могли зіграти, але ще мрію виношуєте.
– Джульєтту я вже не зіграю, але думаю, що Проню Прокопівну… Роман так на мене подивився. Супер мрія, я мрію про цю роль, так. Це є справді. І в театрі я б із задоволенням це втілила, носика б наклеїла. І була б така, як виписав її Старицький – висока, нескладна, як батько іноді називав мене – кочерга. Така вона тремтлива, драматична, і поштовх – і тут же і красива в кінці.
– Повертаючись до мерської теми, яким би мером була Ольга Сумська, – але потім же не обрали Ольгу Сумську, обрали Черновецького.
– Обрали, і я вітаю Леоніда Михайловича з цією перемогою.
– Тобто у Вас ставлення до київського мера суто позитивне?
– Я працюю як ведуча, не більше. Мене просто вражає, коли люди звертаються до мене з надією щось допомогти: «Ви ж ведете програму. То поговоріть з Леонідом Михайловичем». Я можу тільки порадити звертатися до кол-центру.
– А нащо така програма потрібна, коли ведучий, умовно кажучи, «ніжно цілує мера в попку».
– Якраз я цього не роблю, це Ви сказали. Існує кол-центр, де ми маємо можливість вислуховувати всі пропозиції наших телеглядачів і людей, у яких є проблеми. І я тобі скажу, що декілька проблем я вирішила особисто. І це моя маленька, але гордість. Зробила і путівку, ми зробили для інвалідів по дзвінках. Якщо комусь треба допомога і я це можу зробити, це в моїх силах, я це роблю. Передаю Леонідові Михайловичу якісь листи, те, що я можу. Якби мені дали більше можливостей…
– Цю людину фактично найняли працювати мером, це його службовий обов’язок, тут не справа в передачі листів.
– Дуже класний формат. На каналі «Київ» існує такий живий ефір, де люди можуть звернутися в прямому ефірі.
– Там модерація є дзвінків.
– Модерація є, певна модерація є. Але і робота є. Я звернулася не через Черновецького до кол-центру – і у нас в парку вже стоїть дитячий майданчик. За півмісяця він з’явився.
– У Вас стоїть. Сядемо після ефіру в машину і поїдемо, подивимося, де не стоять і де взагалі жити неможливо. Як Ольга Сумська стала ведучою цієї програми?
– Мене запросило керівництво, безпосередньо Казбек Бектурсунов, Дмитро Джангіров.
– А не було ніякого застереження для самої себе, що це не робота для Ольги Сумської насправді? Там до Вас вів програму Колодій, і теж вона не відрізнялася особливо критичною позицією до мера.
– До речі, коли я вношу свої корективи без модерації, це якимось чином іноді дратує інколи. Я це помітила.
– Кого? Мера?
– Тих авторів…
– Він же не терпить критики насправді. Це людина, яка впевнена в собі, що вона робить добро.
– Я ж не критикую сьогодні, я якраз хотіла долучитися до творіння добра.
–А як Вам взагалі його діяльність на посаді мера?
– Ми бачимо сьогодні певну позитивну політику. Єдине, що сьогодні збільшились ціни на проїзд. Це шок поки що.
– Купуйте проїзний на цілий рік.
– Я не їжджу в метро.
– Ні, це просто елементарна порада для тих, хто говорить, що він не може викладати по дві гривні – купіть на цілий рік, і буде по 50 копійок.
– А, можливо, це така терапія нормальна для сьогоднішнього дня.
– Я міг би сказати позицію власну, що метро мало б коштувати 5 або 6 гривень.
– Як в Москві наразі.
– Не в Москві, йдеться про світовий досвід. Але йдеться не про це. Тобто немає в Ольги Сумської ніякого бар’єру, що вона спілкується з мером Києва, що її знову як красиву жінку з добрим іменем акторським поставили вести програму з Леонідом Черновецьким? Це робота журналіста, насправді.
– Це робота журналіста. І я себе пробую в роботі журналіста.
– А навіщо? Я ж не лізу на екран чи на сцену.
– А що, у мене погано це виходить?
– Не дуже добре.
– Ви вважаєте? Дякую вам за критику.
– А чому вас немає на «1+1», це було органічніше, там, де Ви розповідаєте про кіно?
– Якраз це не органічно сидіти королевішною, нога за ногу, міняю наряди. Я хотіла бути живою. І, до речі, моє існування в кол-центрі, коли я захищала самих людей, моя щирість при цьому була органічною абсолютно.
– То можна придумати, у Вашої сестри є проект телевізійний «Ключовий момент». Класна програма, вона себе в ній знайшла. Я гадаю, що для кожного формату є свій персонаж.
– Тобто сидіти красиво і бути красивою – це, на жаль, не цікаво.
– Треба знайти цей формат, але не справа Ольги Сумської теревенити з мером, якому треба, щоб до нього ставилися лише позитивно. Правда?
– Чому? Я можу посперечатися. Я думаю, що ти трошки не маєш рації, тому що я відчуваю, що я в цьому форматі могла б щось зробити, якби мені трошки дали свободи.
– Хто не дає свободи? Казбек Бектурсунов?
– Можливо. Я не знаю, що там робиться зараз. Зараз всі в скруті, в кризі. І скорочується дуже багато людей. А от якраз в «Імперії кіно» я хотіла робити новини як журналіст з кіномайданчиків, я хотіла брати інтерв’ю у колег на червоних доріжках.
– А потрібні були довгі ноги Сумської в кадрі, коли вона красиво сиділа. І на цьому її роль обмежувалась. Так що сталося з «1+1»?
– Ну як? Я була першою. Як мені надсилали есемески, Толя Борсюк каже: «Хто наступний?» Наступними виявилися всі ті, про кого Ви знаєте. Можливо, це природно, йде відбір. Щойно ми з тобою спілкувалися: певна кількість блондинок, брюнеток, хто має зв’язки, звичайно, і молодість.
– Тобто грають роль біометричні параметри лише?
– Не лише. У всьому світі формат 40+ новинний – це абсолютно органічний, ніколи не ведуть молоді, красиві дівчата і хлопці саме такий формат, на ВВС, CNN ти не побачиш.
– Так чому так відбувається?
– Тому що сидять люди, які, можливо, просувають своїх протеже чи когось. Тут я вже не хочу влазити і конкретизувати. Я не знаю цих прізвищ і не знаю нагально проблеми, якби я заглибилась, я могла б відповісти більш конструктивно.
– Який телеканал дивиться Ольга Сумська?
– Я клацаю, дивлюсь, що цікаво. Вчора подивилася прекрасний фільм, і Олександр Гордон мені подобається на ОРТ, я дивлюсь його програму. Аналіз фільмів – мені дуже це подобається, дуже цікаво послухати розумних людей передусім і повчитися самій. Сьогодні дивилася Канделакі «Найрозумніший». Думаю: Боже, це ж є такі діти! Стоїть маленький. Відповідає на всі питання. Ти б на жодне не відповів.
– Цю програму на «1+1» закрили, щоб Ви знали. Вони записали останній сезон, і її не буде з нового сезону. Скажіть, хто кращий: Кличко чи Черновецький?
– Кличко симпатичний, але Михайлович – він діючий мер. Я спілкуюся з Леонідом Михайловичем безпосередньо, і з ним є про що поговорити. Це така глибока людина. І мені здається, він ще скаже своє слово.
– Адекватна?
– Абсолютно.
– А що ж ми бачимо?
– Ми бачимо, як він у «Годині з мером» говорить прекрасно. Єдине, що я б хотіла, щоб він українську мову потихеньку вивчав. Дивіться, Кличко більш у цьому встиг, Кличко уже потихеньку говорить українською мовою.
– А Кличко був би поганим мером?
– Можливо, і добрим мером. Я чомусь вірю в його патріотичні гасла, хотілося б вірити в добро.
– Олю, Україна має бути в Європейському Союзі і НАТО?
– Сьогодні я не стала б так на 100% відповідати впевнено, будемо бачити, як буде складатися. Але те, що внесло б інвестиції, які б врятували Україну, які були б витрачені на людей, їхні проблеми, я би підтримала, звичайно.
– Так який напрямок?
– Європейський Союз, я думаю, що це правильніше. А НАТО під питанням для мене. Якось так звучить загрозливо.
– Я не знаю, можливо, якихось нюансів позитиву. Якщо б ти мене переконав зараз, що це дійсно нормально для України…
– Я не буду цього робити зараз, я хотів би почути аргументи, чому «НАТО – ні!», чому Ольга Сумська пішла на сцену до Партії регіонів?
– Це була моя робота як ведучої.
– Тобто це лише за гроші?
– Так.
– А політичні переконання?
– Переконання були, але вони, можливо, не були стовідсоткові, від незнання інформативного. З Євросоюзом я визначилася.
– Хіба так можна торгувати ім’ям, що навіть політична партія якась захотіла, заплатила гроші, Ольга Сумська пішла працювати?
– На той момент я була проти цього. А сьогодні говорять про те, що НАТО – це таке добро. От скуштуйте цей пиріжок, він такий добрий. А яка там начинка?
– Чому проти?
– Чому проти? Тому що за певних обставин це є ризик. Це ризик для держави і для стосунків України і Росії. Я не хочу зараз гасел, але ми виховані за радянського періоду. І це, можливо, спрацьовує. І порвати стосунки – я більше прихильна до дипломатії у стосунках.
– Що тоді спонукає Україну модернізувати армію, якщо вона не буде прагнути досягти стандартів НАТО? А це можливе, лише коли Україна отримає план дій здобуття членства. Сама по собі Україна на це не здатна. Це один з аргументів. Я запитую, хто може тут змусити Україну модернізувати своє військо? Росія – ні.
– Про військо ми говорили, повинно бути все своє, і в ідеалі це було б потрясаюче, якби все своє було. На жаль, у нас навіть борошно не українське інколи – і мати золоті землі, чорноземи, це ж чорне золото, як для когось нафта. І це був би вихід, якби підняли середній клас, малий бізнес. До деякої міри це полегшило б долю людей.
– За кого голосувала Ольга Сумська на парламентських виборах останніх?
– Я вже не пам’ятаю, у нас кожного року вибори.
– Так, і вони були в 2007 році дострокові.
– Не ходила. Я була на зйомках. Я чому не говорю, тому що не хочу брехати.
– У 2006-му?
– Я була за помаранчевих, ти ж уже сказав. Давай не згадувати діла давно минулих днів.
– Я намагаюся з’ясувати, де Ольга Сумська сьогодні. Можливо, можна очікувати появу Ольги Сумської в партії Арсенія Яценюка?
– Він дуже класний політик. Ти сказав, як влучив. Він мені дуже подобається. І мені здається, що це і є формат майбутнього покоління політиків.
– Але він – за НАТО.
– Значить, я до нього прислухаюсь, значить, я чогось не знаю про НАТО, отих позитивів, які НАТО дало б.
– Я не збираюся нікого агітувати і переконувати, це не моя місія. Я запитую, чому так сталося, що я дивлюся телевізор і бачу Ольгу Сумську на сцені, яка прикрашена гаслом: «НАТО – ні!»
– Ти ж не тільки мене бачиш, багато дуже акторів ще відоміших.
– Це рівень довіри, виходить, що Ольга Сумська віддала своє ім’я за певну суму грошей для агітації проти чогось, це значить, що Ольга Сумська погодилась на це. Ніхто ж не запропонував, що Ольга Сумська буде «за» агітувати. Тому що для людей, для них визначний чинник – довіра. Якщо вони не довіряють політикам, вони більше будуть довіряти Ользі Сумській. Простий розрахунок політичний.
– Я ціную ту довіру, яка є в людей до мене.
– Не можна ж її так сіяти довкола.
– Чому довкола? Я не так стрибаю з партії в партію, як інші політики.
– А до якої партії належить Ольга Сумська?
– Ні до якої.
– От і прекрасно. Пане Арсенію Яценюк, зверніть увагу на Ольгу Сумську.
– Я скажу тобі, що найближчим часом ти відомих людей з шоу-бізнесу і з акторської братії не побачиш в політичних списках.
– Давайте поговоримо, пані Олю, про політиків. Скажімо, Юлія Тимошенко. З погляду зірки, «селебритіз» та акторки Ольги Сумської, чи могла б Юлія Тимошенко бути акторкою?
– Вона прекрасна актриса, вона це доводить, вона народна артистка, мені здається, всіх часів і народів. В неї можна повчитися. Вона дуже сильна жінка.
– А кого могла б зіграти Юлія Тимошенко?
– Романе, я, до речі, говорила про неї, коли вона переживала страшні, драматичні часи, я не боялася про це говорити. На одній з вечірок вона навіть подякувала мені за те, що я підтримала її.
– Яку б вона могла зіграти роль? Ми ставимо п’єсу. У нас є актори: Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Іван Плющ, Олександр Мороз, Литвин, Вітренко, Яценюк.
– Вона така княгиня Ольга.
– А Ющенко?
– Князь Володимир. Тарас Бульба, може.
– «Я тебе породив, я тебе і уб’ю», – сказав Віктор Андрійович своєму синові Яценюку. Янукович?
– Це більше з російського репертуару, Гоголь, може, гоголівська «Женитьба», там є Яєшниця такий великий. Микола Гоголь виписав прекрасні персонажі, от Віктор Федорович – теж Городничий, такий з харизмою. Литвин – він такий цікавий, що нема за що вчепитися. Він такий правильний, і нема якихось хиб. Його, до речі, не копіюють, не роблять пародій на нього, ти не помічав, нема за що вчепитися. Він обтікаємий, в хорошому розумінні цього слова.
– Є якісь взаємини з політиками зараз?
– Ніяких, ніхто нікуди. Якщо Леонід Данилович кликав, якісь концерти я вела і наша вся братія була.
– Це нормально було – 70 років Кучмі? Оце те, що відбувалося в палаці «Україна», трансляція на головному каналі?
– Сьогодні о шостій якраз починається концерт.
– Це нормально? Ми переживали з ним драматичні, не найкращі часи, треба визнавати. І ми оце зараз – «О, Кучма». Йому треба повернутися, чи що?
– Звичайно, можна було б трохи скромніше. Але людина цього забажала. Я навіть знаю, що приїжджав і Елтон Джон до нього.
– Чи морально це? Показувати на першому каналі, я маю на увазі «Інтер», який веде у рейтингах, чи треба це робити?
– Думаю, що я вже відповіла.
– Треба чи не треба? Дипломатична Ольга Сумська, красива жінка, але конкретну відповідь хочеться.
– Скільки я відвела концертів у Леоніда Даниловича, і в плані навіть «неформат», без краваток – і Володимир Путін, і Назарбаєв, і Лукашенко. І Леонід Данилович сам грав на гітарі, він прекрасно співає, він дуже великий харизмат. Я б не взялась його критикувати. І було, власне, спокійно нам за ці 10 років, якщо ти згадаєш.
– Я не можу згадати, я не можу поділити, тому що коли я працював журналістом за Кучми, забороняли ці кадри показувати, там, де він грає на гітарі. І через пана Кучму я втратив 2002 року роботу, через цензуру.
– А сьогодні я втратила роботу, і скажи мені, будь ласка, за яких причин, виходячи за помаранчевих, я втратила і театр. Ти втратив, а я втратила, може, і більше, ніж ти, пропрацювавши 19 років і віддавши на поталу все це, хто мені це поверне?
– У нас ефірний час закінчується. Шалено вдячний за участь у програмі Ользі Сумській.
