Доступність посилання

26 Квітень 2017, Київ 23:29

Книга рівненських дослідників про Голодомор не може вийти в світ


Вшанування пам'яті жертв Голодомору на майдані Незалежності у Рівному. Листопад 2008 р.

Рівне – «Імена їх Ти, Господи, знаєш» – таку назву має книга про Голодомор, яку впорядкувала відомий рівненський джерелознавець Марія Немиро. Для того, щоб вона побачила світ, необхідні всього лиш… п’ять з половиною тисяч гривень.

Ще 15 років тому, коли в шістдесяті роковини Голодомору про нього нарешті почали говорити вголос, Марія Немиро залучила до збирання спогадів студентів Рівненського педагогічного інституту.

«Тоді були ще живі інформатори здебільшого, і ми майже кожну групу студентів просили, щоб вони записали від старшого покоління. Вони записували, і в нас вийшло два таких напрямки: свідчення про 1947 рік і 32-33 роки. Матеріал унікальний, адже в архівах ми маємо всього десь два десятки коротких спогадів, а тут у нас назбиралося чимало матеріалу – це великий архів від людей з Рівненщини, Тернопільщини, Франківщини, Волині, навіть Закарпаття, звідки також були студенти», – розповідає Марія Немиро.

Зібраний матеріал склав три розділи: спогади мешканців прикордонних районів тодішньої Польщі про відгомін трагічних подій 32-33-го років, та голоду 47-го року; спогади східних українців, які у повоєнні роки потрапили у західну Рівненську область; сценарії уроків Скорботи, складені майбутніми педагогами. Свідчення надзвичайно цінні з огляду на те, що вони можуть пролити світло навіть на те, чому в Західній Україні розвинувся рух опору проти радянської влади.
Акція «33 хвилини»– Вшанування пам'яті жертв Голодомору на майдані Незалежності у Рівному. Листопад 2008 р.


У церкві оголошували, а люди збирали допомогу

«Інформація унікальна. Ті, що жили в Другій Речі Посполитій, це до 39 року під Польщею, й усі, хто був із Західної України, стверджують: голоду в нас не було. У деяких сім’ях було сутужно, може, був не такий великий урожай. Але голоду такого не було. Але народ про це знав. І як він реагував: наприклад, є інформація, що збирали допомогу, і навіть ціла валка возів доїхала вже за Гощу, де, як ви знаєте, в нас кордон ішов. І ось свідчення є: польські прикордонники пропустили цю валку з продуктами, з усім, що люди скинулися, а це були такі народні шпихляри, у які здавали продукти – священики в церкві оголошували, і люди плакали, здавали, хто що міг… Були й запаси громади, особливо у Дермані, Дубні, інших містечках – громада діяла, і вона мала свої продуктові запаси. От вона цю валку організовувала. То польський корпус прикордонний пропустив, а радянський не пропустив», – розповідає дослідниця.

Безцінними є й свідчення окремих мешканців про те, яким чином вони дізнавались про Голодомор. Як-от розповідь селянина на прізвище Антонюк з села Грушвиця під Рівним: «Був я такий собі парубчак. Хазяйство в нас було непогане – товару різного, троє коней… Роботи багато, але жили добре, бо собі робили. Вирішив батько продати трохи товару і купити нові борони. Взяли чи тридцять, чи сорок гусей, на підводу – і до Здолбунова на базар. Кілька годин простояли – а хоч би хто запитав, по чому… Вже почали чорти брати. Підходить батьків знайомий з сусіднього села – поговорили про те, про те, а потім і каже: «Не буде у вас торгу – підіть гляньте, що робиться на товарній станції – тьма вагонів, забитих хлібом, свинями, худобою, різною птицею… То з України нагнали стільки товару, бо не мають, де дівати – живуть так багато. І продають все це за безцінь». Подивились ми на це, нічого не продали – поїхали додому… Правда, провідники деколи говорили, що бачили людей, які кидалися на крихти хліба, коли пасажири їх викидали через вікна на станціях. То це наші розповідали, а їхні провідники-то мовчали… І були убогі – обуті в галоші, перев’язані шнурками…».

Серед зібраних матеріалів дуже багато свідчень з крайнього Полісся – коли дітей могли підкидати, або просили залишити (в себе) дітей… Із оцих зібраних матеріалів можна зробити висновок, що населення добре знало про те, що відбувалося в Радянській Україні, і це було найпершим, що потім давало супротив проти радянської системи – каже Марія Немиро, котра сама маленькою пережила голодні роки на засланні із родиною у далекому Сибіру: «Ми теж голодували там, я пам’ятаю ті тоненькі шийки і пухлі животи, і ті порепані мамині й бабусині руки, які давали мені харчі. Тому для мене зібрати цей матеріал було обов’язком».

Необхідні всього лиш п’ять з половиною тисяч гривень

Тим часом безцінний в історичному плані фактаж досі не відомий широкому загалу. Видання книги, зверстаної у видавництві «Волинські обереги» ще рік тому, гальмується через відсутність коштів. Для того, щоб вона побачила світ, необхідні всього лиш п’ять з половиною тисяч гривень.

Минулого року в обласній адміністрації пояснили: рік завершується, кошти не передбачені. Нині ж готові виділити кошти, але за умови, щоб книга виходила в обласній друкарні з відповідними вихідними даними. І це в той час, коли сигнальний примірник чекає старту в іншій друкарні. Смішна причина, щоб гальмувати актуальне видання, поки що є непереборною перепоною. Меценатом виявилась тільки одна партія, котра виділила тисячу гривень.

(Рівне – Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG