Доступність посилання

25 Квітень 2017, Київ 13:39

Оксана Білозір: «Ми не кажемо, що ми пропрезидентська партія»


Сьогодні дійовою особою є Оксана Білозір. Але тепер я хотів би, щоб Оксана Білозір сама додала регалії: Оксана Білозір ... – хто? Співачка, політик, мама?

Оксана Білозір
– Мої друзі, жартома, якщо взяти те, що видно, називають мене тричі народною: народний депутат, народна артистка і народний посол.
– Добре, представляю: Оксана Білозір, тричі народна. Справді, Оксана Білозір, народний депутат, представляє партію «Єдиний центр», хоча ця партія не обиралася за списком НУНС, тобто вона у фракції НУНС, але партія «Єдиний центр».
– Вона сформована була після того, коли ці процеси формування НУНС були зроблені.
– Щось непорядно дуже так виходить.
– Чому непорядно?
– Тому що Ви купили квиток в одне купе, а потім пересіли в зовсім інше, яке звільнилося у сусідньому вагоні.
– Ти хочеш, щоб депутат у партії народився і в партії вмер, навіть якщо партія вмирає.
– Давайте так, «народився» і «вмер» – не оперуємо такими термінами. Вас обирали, є люди, які голосували за таку партію, як НУНС, вас садили в такий вагон, розфарбований в помаранчевий з підковою, Луценко, Яценюк, вся ця когорта на чолі паровоза. Вас садять у вагон, кажуть: «Ось ваші місця», і тут виходять на певній станції певні депутати.
– Розшифруй, будь ласка, НУНС, бо воно мені якось так трошки ріже.
«Наша Україна – Народна самооборона».
– Так от я хочу скорегувати, що це не є партія, за яку виборці голосували, як за одне єдине ціле. Це блок, який складався із дев’яти партій. І кілька партій у нас взагалі є представлені тільки однією особою, тому у мене є великий сумнів щодо наявності таких партій.
Дійсно, нас обирали у форматі виборчого блоку «Наша Україна – Народна самооборона». І головною умовою формування цього блоку було що?
– А я звідки знаю?
– Воно ж у суспільстві дуже сильно було озвучено.
– Добре, я озвучу: метою блоку було пройти в парламент, набрати певні відсотки.
– Та ні, Романе, так же теж не можна говорити. Ти так говориш, ніби парламент – це якась нора, в яку треба заповзати. Це складна, до речі, робота. Якщо взяти мене особисто як депутата, то якщо ти подивишся мій лист робочий, то я є активний і дієвий депутат,
незважаючи на те, що я маю чим в житті займатися. Тобто, я відбулася як особистість, у мене є результати моєї праці. І в мене ще є величезна перспектива в цьому середовищі, яке сформували до парламенту, ефективно, і цікаво, і яскраво, і дуже для себе достойно працювати.
Тим не менше, я для себе особисто взяла додаткове навантаження, щоб працювати в парламенті, бути ефективною, бути українською, робити українську справу, розвивати цікаві ідеї, впливати на ухвалення правильних, потрібних для країни рішень, на кожному етапі цього життя або того чи іншого проекту я це реалізовую.
Але повернімося до того питання, яке ти мені поставив, воно правильне, його ставлять мені дуже часто. Я ще раз хочу тобі сказати, що блок складався з дев’яти партій. Єдина умова, основна умова формування цього блоку, яку поставив Президент Ющенко, який фактично формував цей блок, це було ще раз питання на порядку денному – формування єдиної сильної демократичної партії. На наступний день після того, як ми зайшли в парламент, лідери цих партій відразу забули про свої обіцянки, вони відразу згадали, що вони, виявляється, є хтось.
– Правильно, от Кармазін представляється «Партія захисників вітчизни», Тарасюк представляється Народним рухом, Костенко – Українська народна партія. А ви собі подумали: «А чим ми гірше, що ми, безбатченки? Ми будемо «Єдиний центр».
– Ми не подумали, справа в тому, що треба дійсно сьогодні робити єдину сильну, потужну партію, партію демократичного спрямування. Але ця партія не має ставити собі табу. Вона не має права претендувати на якусь окремішність в українській політиці або на якийсь невеличкий, наприклад, західний сегмент України. Це не правильно, це апріорі є шлях в нікуди. І це завдання ставилося Президентом перед «Нашою Україною», я, до речі, маю квиток №8 – член партії «Наша Україна», в мене квиток №8.
– Хвилиночку, Оксана Білозір і досі є членом партії «Наша Україна»?
– Ні, я вийшла з партії, відповідна була моя заява. І це була моя відповідь як протест на те, що партія, лідер партії, він не веде роботи на об’єднання партії.
– Лідер партії – Ющенко?
– Ні, у нас Ющенко – це є Президент цілої країни.
– Я зрозумів, В’ячеслав Кириленко.
– І в результаті місячної діяльності фракції НУНС, як ти сказав, або «Наша Україна – Народна самооборона», в нашій фракції утворилося 5 різних депутатських груп. Мало того, ці депутатські групи почали собі сміти позволяти, якщо можна так сказати, висловлювати свої особисті думки, висловлювати окремішні позиції від фракції «Наша Україна – Народна самооборона».
– Хвилиночку, це ж демократія, чому вони не можуть цього зробити? А ви, здається, найбільше сказали свою окремішню думку і голосуєте всупереч того, що робить фракція.
– Абсолютно ні.
– Ну як це? Яценюка ви тин – і немає Яценюка...
– Про Яценюка ми поговоримо пізніше. Давай цю темку розкриємо.
– Він же Ваш співпартієць, тобто співблоківець, він не належить до вашої партії.
– А він до жодної партії не належить. Я, до речі. Арсенія Петровича поважаю, він є одним із політиків нової української генерації. Коли він написав заяву про те, щоб його звільнили з посади голови Верховної Ради, я перша і єдина з народних депутатів випустила прес-реліз до засобів масової інформації і сказала, що це єдиний політик, який відчуває і дійсно реалізує політичну відповідальність і перед партнерами і перед суспільством, і що це зароджується нова якість української політики. І я була єдиною, яка про це сказала, і це було правдою.
– Він же не перейде в «Єдиний центр», правда?
– У нього я своя політична дорога, невідомо де наші шляхи ще чи будуть розходитися чи будуть об’єднуватися. Це ще питання часу і питання політичних проблем чи проблем життєдіяльності нашої країни, які нам потрібно буде вирішувати. І тут уже не буде питання приоритетно-особистісне, а буде питання приоритетне країни.
– Поставимо крапку з «Єдиним центром». Тобто Ви вважаєте, що це було нормально – формування політичної партії, те, що ви облишили «Нашу Україну»?
– Я ж хочу, щоб я це сказала. А ти потім підведеш підсумок.
– У мене два аркуші з питаннями, а ми стоїмо на першому.
– Так ти не даєш мені поставити крапку. «Єдиний центр» сформувався як політичний рух, тому що цього потребує сьогодні країна.«Єдиний центр» сформувався в рамках «Нашої України». І це не означає, що це щось погане, це не означає, що це комусь виклик, а це просто наша окрема думка від тих політичних заяв окремих депутатських груп, які не правомірно виникли у «Нашій Україні – Народній самообороні», і не ми це ініціювали. Це вже як наслідок тих деструктивних або відцентрових дій, які були у фракції.
Якщо лунали заяви «Народної самооборони», це означало, що я як депутат і представник цієї фракції також це підтримую або також це чула, або також це збираюся проваджувати. Мені це не подобалося – йти на другий день і казати: «Вибачте, але я як депутат НУНСу проти цього». І тому і була необхідність сформувати депутатську групу «Єдиного центру», яка має тепер свою позицію, до речі, яка жодним чином ніколи не розійшлася із позицією Президента, окрім голосування по голові Верховної Ради.
– Президент не в захопленні від діяльності «Єдиного центру», здається.
– Президент – Президент цілої країни, він повинен працювати зі всіма політичними силами.
– Президент цілої країни має на сьогоднішній день рейтинг, який вимірюється простим числом – 3-4%, на жаль або на щастя. Не знаю, для нього на жаль, а для когось на щастя.
– На сьогодні не стоїть питання виборів Президента, як стане питання виборів Президента, отоді ми будемо дивитися, які пріоритети кому із кандидатів дасть український народ. То ти кажеш, що ми пропрезидентська партія...
– Ви кажете це.
Ми не кажемо, що ми пропрезидентська партія в тому розумінні, що ми хочемо причепитися кайданами до Президента і бути обузою на його шляху.
– Ні, де ти таке чув? Ми не кажемо, що ми пропрезидентська партія в тому розумінні, що ми хочемо причепитися кайданами до Президента і бути обузою на його шляху.
– Якщо він потоне, то кайданами якраз не треба, бо ви разом із ним підете...
– Романе, ми є та партія, яка сповідує ці цінності, які він декларує. І ми як партія хочемо відбутися і бути йому потрібними і корисними. Якщо ми досягнемо цієї мети, то ми будемо дуже щасливі, а не навпаки.
– У вас партія залужених: у вас всі заслужені діячі чогось.
– У нас в партії більше 60% громадян України, які в жодній партії ніколи не були.
– Але кістяк складають хто – функціонери. Колишній мер Харкова, Василь Петьовка, колишній мер Мукачева, Віктор Балога – голова Секретаріату Президента.
– А що тут поганого? Це люди, які відбулися. Відбулися в бізнесі, відбулися в суспільстві.
– Я не хотів би говорити, в які якості відбулися ці люди.
– А ми не маємо морального права з тобою говорити, давати оцінку людям. Люди відбулися, люди про них знають, вони мають відповідний результат своєї діяльності. Кожний з них є хтось.
«Та ви поїдьте в Харків і запитайте, хто такий Шумілкін», – якщо цитувати класиків.
– Ми можемо зараз поїхати в Харків і запитати, хто такий Добкін. І точно таку саму інформацію отримати.
– Але Добкін не в «Єдиному центрі».
– Ми говоримо про людей апріорі, як про особистостей. Ми говоримо, що ми партія, яка в основному створюється і розраховується, щоб особистості, які відбулися в цій країні, малий, середній бізнес, мали право здійснювати свої політичні діяльності в рамках наших позицій.
– Сьогодні суботній день, не хочеться слухачів вантажити такими надзвичайно серйозними темами. Ми намагаємося говорити про політику, насправді тут набагато простіше, ніж вона є, і спрощувати деякі речі, не говорити патетично. От скажімо, згадали Добкіна. Ви ж дивилися це відео Добкіна.
– Я не люблю оговорювати того, кого немає.
– Вам смішно було?
– Ми вже це давно з’їли, звичайно.
– Всі з’їли, вся країна з’їла, але яка популярність!
– Але яка – з плюсом чи з мінусом?
– Те, як він вийшов з цієї ситуації, можна говорити, що це плюс, оскільки він сказав: «Так, вам було смішно? Я радий за вас». Хто у нас на це здатний?
– Ми не про Добкіна говоримо, а про реакцію суспільства, я так зрозуміла.
– Інтернетом це поширювалося дуже швидко, і це взагалі хіт був на UTUBE. Вам було смішно, так?
– Ні, мені було шкода.
– Кого і чого?
– Політику українську і органи місцевого самоврядування.
– Мені було шкода колег, які випустили це назовні і потім я не знаю, що з ними зробили насправді, тобто яку ціну вони заплатили за те, щоб видати чорновий матеріал. Це ж відомі люди писали, не могла ж прибиральниця винести цей запис. Але ми на цьому поставимо крапку.
Політика і мораль – де вони сумісні. Я щось не бачу зовсім в українських реаліях сполучення – мораль і політика. Тому що гра словами: «Ми президентська сила, ми хочемо за єдину Україну, «Єдиний центр» – це така правильна партія», – це все красиво звучить. Насправді, всі декларують дуже красиві гасла!
– Ти знову все неправильно кажеш. Ми не кажемо, що ми пропрезидентська сила, ми кажемо, що ми хочемо бути корисними і ефективно для діючого Президента з тими цінностями, які він декларує. Не зміщуй акценти, тому що це важливо, це пріоритети наші.
– Це питання моралі. Чи взагалі вона там присутня?
– Мораль присутня в кожній особистості. А все решта складається з особистостей, все ціле.
– То виходить, що у нас аморальне суспільство?
– Не аморальне суспільство, а люди, які живуть в суспільстві, які складають в тих чи інших сегментах свою більшість, ми ставимо під сумнів їхню внутрішню складову.
– Виходить, що більша частина суспільства аморальна, що більшість країни – невігласи, погане виховання і погана освіта. Якщо депутатський корпус є віддзеркаленням плюральних симпатій...
– Депутатів 450. А наших громадян 46 мільйонів.
– Правильно, і якщо це пропорційно брати, ці громадяни обирали такий парламент, який собі дозволяє абсолютно аморальні речі в деяких речах.
– Наші громадяни, на жаль, не знали, кого вони обирали. І це сьогодні проблема №1. Тобто наші громадяни обирали лідера, і вони щиро йому вірили, тому що вони думали, що цей лідер проведе у парламент таку партію, яка буде його інтереси захищати, буде зразковими, моральними авторитетами.
А в результаті, коли почали проявлятися ті чи інші партії або їх члени, то ми бачимо зовсім іншу картину. І це якраз проблема нашого законодавства, до речі, яке треба збалансувати в цьому планів. І голова нашої партії Кріль вніс відповідні законопроекти, щоб списки були відкритими і закріпленими за регіонами. Це те, що хоче сьогодні суспільство і те, що необхідно зробити.
– Такий законопроект не тільки Кріль вносив. Якщо я не помиляюсь, такий законопроект вносив Олександр Мороз свого часу у парламент попередньої каденцій. І такі речі ініціюють теж інші депутати.
– Я не кажу, що це панацея і щось придумане, звичайно. Але в даний момент у парламенті є такий закон, і він внесений нами.
– І він буде проголосований? Позитивне рішення буде? Є зацікавлення сторін зробити відкриті списки, щоб депутати окремої партії змагалися на певному електоральному полі, яке визначила не вся Україна, а конкретний район?
– Я думаю, що парламент і лідери партій розуміють, що це – потреба суспільства. Просто люди не будуть голосувати. Я схильна думати, що парламент сьогодні за таку якість нашого виборчого законодавства сьогодні готовий проголосувати.
– Це станеться до дострокових виборів?
– Це необхідно зробити.
– Але ж виборче законодавство не можна так міняти перед самими виборами.
– Вибори не будуть завтра.
– Хотілося говорити насправді не про політику. Хотілося поговорити про мистецтво. Тому що давайте не забувати, що наша гостя Оксана Білозір – тричі народна, як вона представилася. От мені Оксана Білозір як народний депутат набагато менш цікава, ніж як співачка.
– Шкода.
– Чому? Це ж зовсім різні якості.
– Ти правий, тому що наступного року я святкую 30 років своєї творчої діяльності. За 30 років творчої діяльності я змогла дійти до твого серця через своє мистецтво, так що це цілком природно.
– А звідки така впевненість, що Ви до мого серця змогли дійти?
– Якась пісня, може, зачепила.
– Не будемо зараз співати пісень Оксани Білозір тут у студії, хоча можемо. Мистецтво, мистецьке життя, політика і мистецтво – зовсім різні речі. Десь вони переплітаються під час виборів, коли музиканти займаються заробітчанством і співають на концертах, але я не про це. Що зараз відбувається у мистецькому житті Оксани Білозір, оскільки ж треба обирати – або політика, або сидіння у Верховній Раді.
Чи у Верховній Раді є студія звукозапису, куди можна піти, поки депутати взяли перерву, і записати новий диск? Я знаю там є буфет, зали для нарад, туалети, електрощитова і система «Рада». Студії звукозапису ж немає.
– Це те, що ти останнім часом зафіксував, що є у Верховній Раді, що прозвучало? Ти зачепив дуже цікаву тему, яка стосується політики і мистецтва. І ти сказав, що це несумісні речі. А я тобі скажу, що це дуже сумісні речі.
Чому? Тому що я навіть коли не працювала політиком, працювала тільки у сфері мистецтва, і куди я не приїжджала, а я була на всіх континентах, які на землі є, тобто скрізь живуть наші українці. Я об’їздила кожне село, яке в Україні є, я вже не говорю від міста до міста, від району до району, за цей період час я мала можливість це зробити. І мене називали українським політиком, тому що я стверджувала: українське мистецтво – це ідеологія, тому що воно формується, мистецтво, на цінностях.
– Мистецтво – це ідеологія? Я так включу канали музичні наші – яка там ідеологія? Оксана Білозір може бути тільки на М2, там де ретро-музика, Оксани Білозір немає на М1, RuMusik, на OTV, на MTV-Україна.
– А я не ставлю собі мети. Був період часу, коли модне, модне, актуальне, сучасне...
– А дарма. Мадонна є, а Ви з Мадонною, між іншим, – це одна генерація. Оксана Білозір трошки старша за Мадонну.
– Я собі абсолютно не вибудовувала мети завоювати світ, я ставила за мету – те українське, яке в мене є, щоб воно в державі нашій кріпло і ставало необхідним. І тому, коли в мене виникли пріоритети або гнатися за модою, за сучасністю, або займатися іншими важливим, цікавими речами, я вибрала пріоритет – не бути модною, а бути просто потрібною.
В ті моменти, коли ви сідаєте за різдвяний стіл, ви будете слухати мої колядки, коли День незалежності – ви будете слухати мою «Україночку», коли буде Голодомор – ви будете слухати мою «Свічу», тобто всі знакові події нашого життя обов’язково будуть нами всіма поєднані і моєю піснею в тому числі.
– Одне іншому зовсім не суперечить?
– Ні. У мене були модні проекти, у мене були «Лелеки», ти ж пам’ятаєш, це наша сучасна актуальна музика.
– Іноді, коли Ви записуєте нову пісню, або навіть це стара пісня, Ви собі не уявляєте, який вона може викликати несподіваний резонанс і стати несподівано модною і певний період часу, не в той, коли вона записана і це може бути зовсім інша аудиторія. Це ж можуть бути не люди, яким за 60, які сидять в Палаці «Україна», і сльоза котиться їхньою щокою, вони дивляться і слухають Оксану Білозір. Стереотипне мислення, я вдаюся навмисно до нього.
Я думаю, що багато речей можуть бути популярні і серед молоді, і такі є, насправді. І це факт, зафіксований мною в житті, я не буду в нього заглиблюватись. Але зовсім несподівано люди співали пісню, яка не є нова, Оксани Білозір і це для них був певний драйв, не знаю, чому, чомусь вона запала в душу.
І я не бачу тут ніяких суперечностей, чому Оксана Білозір, окрім цих знакових речей, не може зробити певні драйвові речі і бути присутньою на провідних музичних каналах поруч із Мадонною. Я ще раз підкреслюю, ви – одна генерація, а які у вас різні аудиторії, виявляється.
Якщо взяти Мадонну і Оксану Білозір, Мадонна – вона космополіт, а Оксана – українка.
– Якщо взяти Мадонну і Оксану Білозір, Мадонна – вона космополіт, а Оксана – українка. От концептуальні відмінності у підходах до свого внутрішнього духовного світу. Мені важливо, щоб відбулася моя країна. Я не ставлю в апріорі себе.
Ти зачепив дуже тонку річ. Я не даремно тобі сказала, що я на всіх континентах була. Я могла сьогодні жити, вибрати будь-яку країну світу, яка мені подобалась, і українська громадам могла мене прийняти туди для того, щоб я була їхньою співачкою. Я мала такі пропозиції, просто я говорю, які в мене в житті були можливості. Я могла їх використати, але я це все відкидала.
– Оксано, я не ставлю під сумнів Ваші можливості, це взагалі не питання – Ваші можливості, не питання Ваші заслуги. Я просто сам здивувався, коли для себе це відкрив перед ефіром, згадавши, що Мадонна – Ваша ровесниця, ще раз кажу, різні аудиторії.
Я взагалі не бачу ніяких суперечностей у статусі народного депутата, – ми мали Поплавського, який був і народним депутатом і рядився в Бетмена, і його крутили, як попсового виконавця. Звичайно, зараз хто згадає цю пісню Поплавського, ніхто не згадає, але в струї, що називається.
– Ти хочеш, щоб всі були однакові, щоб я теж Бетменом була чи Мадонною. Я хочу бути іншою. Я хочу бути Оксаною Білозір. Коли потрібно буде в суспільстві, я обов’язково буду присутня. Мені більшого не потрібно, мені потрібно, щоб це суспільство єдналось навколо своїх самих головних завдань, розумінь, крім себе, один одному, ми більше нікому в цьому світі не потрібні.
– Це не новина. А український народ думає, що там Європейський Союз, от нас долучать до Європейського Союзу, ми долучимось, і одразу хтось приїде з Брюсселя з чарівною паличкою, доторкнеться, і одразу все по-іншому стане.
– Та хто так думає, ти що?
– Мислення таке. Вони думають, що це станеться автоматично, що не треба починати з себе, що хтось має прийти ззовні, варяги.
– Може, так 2-3 роки тому хтось і думав, але сьогодні вже всі прекрасно розуміють, що цей шлях треба пройти, змінитися самому. Якщо ти хочеш, щоб змінився світ навколо тебе, змінися сам, а потім почне світ навколо тебе змінюватися. Так Україна і зараз розвивається. Причому я не роблю ніяких трагедій з приводу того, що у нас якісь провали, якісь втрати...
– Це Ви про кризу поточну?
– Про все, про 17 років незалежності, наприклад, шляху українського, і я взагалі здивована, що у нас це виходить, навіть ті помилки і втрати, які ми маємо, це те, що ми повинні були втратити, щоб ми зрозуміли, а що ми втратили.
– Тобто немає відчуття часу, втраченого намарно?
– Ні, це велика наука, велика школа, трансформація свідомості, те, про що ти говорив. Бо є частина людей, які ще до сих пір чекають, коли їм робочі місця хтось дасть і взагалі хтось щось дасть, але навіть і ця складова суспільства вже стала дуже маленькою. Я вчора, позавчора дивилася «Коментарі», і дивлюся, люди кажуть: «Ні на кого не можна надіятись, тільки на самого себе», – от звідки все починається.
– Після того кидка, який був в 90-х роках інфляції, а потім кризи 98-го.
– Ну і наша сьогоднішня криза, ми ще будемо бачити її у всій красі.
– Я з жахом констатую, що те, про що ми запитували у чиновників, про безробіття, наприклад, вони казали що його не буде, я констатую, що на вулиці опиняються тисячі людей. Був прогноз: максимум 20 тисяч, максимум 30 тисяч, та одне звільнення на заводі 9 тисяч «Арселор Міттал» – Кривий Ріг. Це один завод, найбільший, я розумію.
– За перший місяць кризи 100 тисяч громадян А казали, що 24-30 тисяч.
– Це Фонд державної зайнятості говорив, прогнозував, якесь погане прогнозування. А що ж цим людям робити?
– У нас взагалі уряд звик, що можна людям сказати щось, вони у це повірять, а вони під тишок там будуть щось латати. Їм здається, що все вийде.
– Це лише початок. У нас ще перше півріччя наступного року, воно ж так не минає. От скажіть Ви, що людям робити, якщо не говорить уряд?
– Нам кажуть не вдаватися в паніку. Паніка – це найгірше, що може бути, але не сприймати об’єктивну реальність такою, як вона є – це неправильно. Треба розуміти, що у нас є проблеми. Треба кожній сім’ї сісти, подивитися, оптимізувати свої доходи, витрати, законсервувати якусь певну суму грошей. До речі, наші предки колись так само жили.
– Ви з Романом вже так зробили?
– Ми вже так зробили. Ми відмовились від поїздки, ми переважно в гори їздимо зустрічати Новий рік або в Австрію, сьогодні нам це недоступно.
– Навіть Вам? Синам в чому відмовили?
– Сини з нами будуть.
– Старший, може, хотів мати машину?
– Мій старший син має сім’ю, проходить процес формування свого власного бізнесу, він сам буде розраховувати свій бюджет із дружиною.
– Малий, може, хотів?
– Малий має перший курс, він буде якраз дуже добре готуватися до сесії.
– Він, може, хотів машину, а тепер мама з татом не можуть купити йому машину?
– Ні, він ще не має 18 років, машина ще не положена, так що це питання у нас не стоїть. Ми живемо по закону.
– Як це не має? Там рік лишився, можна здати на права, а мама купить машину.
– Ні, він якщо буде гарно вчитися, якщо у батьків буде можливість, після виповнення 18 років, у нього, може, буде машина.
– Якби мені, коли 18 виповнилося, хтось з батьків купив машину...
– А мені? Я тобі розкажу один випадок зі свого життя, ні, два, символічні такі. От коли я народилася, і мене принесли додому, не було в що мене покласти, такі часи важкі були. Мене поклали у валізу. Така велика була дерев’яна валіза, і там поклали якусь плодушку, і я в тій валізі кілька місяців лежала. І все моя життя на валізі.
– А де ця валіза?
– Я б так хотіла її мати, але я думаю, що я вже ніяк її не знайду, але отакий факт. І ще один факт. Ти говориш про машину. Мені було 15 років. Я вчилася тоді в Ягорові, таке містечко у Львівській області на самій межі між Україною та Польщею, і у нас мав бути перший вечір в школі, куди я могла уже піти. І мама каже: «Оксано, тобі потрібно купити туфельки на каблучках», – все-таки я така маленька, метр п’ятдесят була.
– Як Мадонна знов.
– Що ти мене до Мадонни прив’язуєш, у нас різна філософія життя. І мама каже: «Тобі треба піти і купити гарні туфельки на каблучку». І я до сих пір пам’ятаю магазин, і там чеське взуття, лакові з брошкою туфлі, я дивилася, і мені просто не вірилось, що я їх можу мати. Коштували вони, до сих пір пам’ятаю, 35 рублів. Ну це були дуже великі гроші, в якому році – не буду казати, бо шкода часу рахувати.
І от мама каже: «Оксано, в тебе сьогодні ніжка 34-го розміру, але ми купимо 37-й, тому що ти будеш рости, щоб ти туфельки такі дорогі не рік, не два, а хоч три рочки поносила, бо ми, може, не будемо мати можливості такі туфельки тобі купити». У мене до сих пір 35-й розмірю. Я ніколи це не забуду.
– А що з туфлями?
– Носила. Ватку напихала, газетку напихала і носила.
– Цікаво, валіза і туфлі. В мене таке питання, може, несподіване: чому на Оксану Білозір немає пародій? На всіх є, нібито, популярних, а на Оксану Білозір немає.
– Зараз накаркаєш ще, це добре, що немає. Після цих фактів, які я сказала, точно з’являться.
– Надто ностальгійно, ми не в телевізорі, але сльоза скотилася щокою Оксани Білозір під час цих історій. Я це мушу робити, переказувати, що відбувається.
– Просто ти почав за дитину переказувати, кому що подарували. А я кажу, що я в 15 років отримала, і вдячна до сьогодні своїм батькам.
– А якою хотіли б бачити пародію на себе?
– Я про це ніколи не думала.
– Є такий статус Оксани Білозір, як президентська співачка, так говорять. Це приємно взагалі?
Ющенко – це єдиний, перший і єдиний Президент такий, справжній українець.
– Мені дуже в житті пощастило, що я мала можливість вирости у той час, працювати у той час, творити у той час, коли українство стверджується як українство. І ми повинні сьогодні розуміти, що Ющенко – це єдиний, перший і єдиний Президент такий, справжній українець, він може робити помилки, він недосконалий, так само, як ми всі недосконалі, немає серед нас досконалого. Але те, що це та людина, яка стала на наші ціннісні пріоритети... Кажуть, що світом рухають інтереси, але світ стоїть сам на цінностях. Ці цінності, вони є тим фундаментом, звідки нація може починати рухатись, іншого шляху немає.
– Це щось особисте у Вас говорить, що Президент Ющенко – це перший український Президент. Чому Кравчук не перший український Президент?
– Коли я Леоніда Макаровича побачила зараз на Голодоморі, то мені хотілося піти йому руки поцілувати. Так як він цю тему розвинув там і як він себе проявив... Звичайно, він рахується у нас фактично перший Президентом України, але ми мали можливість мати після нього не проукраїнсько налаштованих.
– Український Президент, другий був Леонід Кучма.
– Далі у нас могли бути різні кандидатури.
– Тобто Кучму Ви не сприймаєте як щось українське і Вам, відверто кажучи, шкода отих років, коли Кучма був Президентом, так я розумію?
– Ні. Він свою роль вніс, відіграв в нашому суспільстві. Взагалі все те, що у нас було, це те, що нас було дано від Бога, і ми повинні були це пройти. Я ніколи, якщо Ви мої політичні заяви подивитесь, я нікого не ганьбила і ніколи не була прости чогось, я була тільки за щось. І якщо взяти, за що, то мене найбільше поєднує з Президентом Ющенко це «за», ніж з Леонідом Даниловичем. Сьогодні мене багато чого поєднує «за» із Леонідом Макаровичем. Я його дуже люблю і у нас дуже гарні стосунки, я його, як свого батька сприймаю і пишаюся, що можу з ним часом поспілкуватися.
– Ми мали поточного року четверту річницю Майдану, яка не відзначалася, збіглася з Голодомором, але ми мали до того, до Майдану і до Голодомору 75-х роковин, ми мали 70-річчя Леоніда Кучми, яке широко святкувалося у Палаці «Україна» і потім транслювалося на каналі «Інтер». Ставлення до цієї трансляції, до цього концерту? Чому на сцені не було Оксани Білозір?
– У мене з Леонідом Даниловичем немає якихось конфліктних стосунків, поганих стосунків, але в нього є свій внутрішній світ. Його родина хотіла зробити його максимально щасливим у той час, коли він свій ювілей святкував. І вони собі обрали тих, хто їм найближчий. Це нормально абсолютно. І не повинно так бути, що можеш бути скрізь.
– Я з цим пов’язую дуже прості речі зараз. Майдан не міг відбутися без Кучми. Треба говорити, як воно є. Якби не було Кучми, люди б не вийшли на Майдан, тому що Кучма робив, власне, ті кроки, які людей штовхнули на Майдан. Можливо, це добре, Богом даний був варіант розвитку.
– Я вважаю, що Богом.
– Але Майдан відбувся. Кожен лишив його в тому вигляді, в якому хотів, дехто зробив гроші на ньому, дехто спекулює й досі, що ось я стояв на Майдані, я зробив революцію. Я не хотів би зараз на цьому зациклюватися і говорити, що конкретно кожна людина робила. Це на совісті кожного.
– А чому на совісті? Це в історії кожного, треба казати.
– Кожен пише свою історію, і вона фіксується десь і в серці його і, можливо, десь там нагорі. Леонід Данилович не попросив пробачення перед людьми і не сказав: «Вибачте, що я таке робив», тому що багато речей, які він робив, насправді є аморальними.
Я дивлюся цей концерт, я не проти, так, треба вшанувати 70 років, родина, всі ці почуття, все це зрозуміло, але день народження Оксани Білозір – я не уявляю собі трансляцію на «Інтері», або день народження Романа Скрипіна. Я б, напевно, десь сховався в шафі, якби така трансляція була. Кравчук старший за Кучму, але немає трансляції дня народження Кравчука на телеканалі «Інтер» або якомусь іншому центральному.
– До речі, зараз буде 75 років Леоніду Макаровичу і 50 років, якщо не помиляюсь, його політичної діяльності. І я є одним із членів оргкомітету по організації проведення його ювілею.
– А що буде?
– Що я тобі хочу сказати з цього приводу. Ти не маєш права ні себе, ні мене прив’язувати там, наприклад, сьогодні, до Кучми, ми реально говоримо про Леоніда Даниловича Кучму, навіть тому що він святкує своїх 70 років. Це той вік, коли ти не знаєш, що тебе чекає наступного року, що тебе чекає через 5 років, чи будеш ти ще мати можливість зібрати своїх друзів, чи будеш ти цього хотіти, чи ти будеш взагалі. Тому до таких ювілеїв треба толерантно відноситись. Це право людини зробити собі щастя.
– Я нічого не маю проти, хай людина собі святкує у родинному колі.
– А тобі ж ніхто не каже, як ти маєш святкувати. Він так хоче, він так зміг, йому так створила його сім’я. Слава Богу, я не думаю, що тут є конфлікт.
– Надто толерантно.
– Ні, Романе. Я була на межі смерті в один період часу декілька років тому, і я вийшла з того моменту. І я так чудово розумію цих людей, які святкують свої ювілеї, тому що я думала, що я до свого ювілею не доживу, розумієш?
– Я на цьому крапку посталю в цій темі. Не хочу про сумне.
– Просто знаєш, життя, воно таке непередбачуване, і не знаєш, коли воно закінчиться.
– Я не хочу знову філософії у суботній день. Люди послухають нас і подумають, що ми якісь навіжені.
– Давай про веселе.
– Та яке веселе? Я хотів ще запитати про пісню «Свіча», яка була присвячена 75-м роковинам Голодомору. Десь я читав, натрапив на таке формулювання, що Оксана Білозір цю пісню записала спеціально для Віктора Ющенка, це повертаючись до «президентської співачки». Це не я сказав, це я цитую зараз.
– В пресі можуть написати дуже багато. Коли є якийсь позитивний момент духовний, спеціально треба його зганьбити, спеціально звести його до примітиву, щоб воно не мало відповідного резонансу, який воно може мати.
Пам’ятаєш 91-й рік, референдум. За два місці до референдуму, якщо ти піднімеш архів, звучала по 5-10 разів зі всіх каналів моя пісня «Молитва» Вадима Крищенка і Геннадія Татарченка. І ми провели референдум і 90% ми проголосували за незалежну Україну. Чому у мене була пісня «Україночка», коли нам треба було підніматися і казати, що ми українці, ми ж називали себе громадянами України? Ми вже в першій частині передачі говорили про те, що я чомусь не можу не реагувати творчо на ті події або на ті віхи нашої історії, які в Україні є, які не прив’язані ні до часу, ні до конкретної людини.
– Якщо повертатись до теми Голодомору, то згадуючи Кравчука, про якого ми говорили, то, власне, за його головування у Верховній Раді, тоді вперше показали фільм «Голодомор». Може, хтось не пам’ятає, це було 91-го року.
– І перший знак пам’ятний він поставив. До «Свічі»: минулого року була презентація цього – «кліп» навіть не повертається мені язик сказати, що це кліп – музичний відеоряд на цю пісню «Свіча». Я запрошувала трьох Президентів, це минулого року було, це не тепер, коли ми цілий рік готувалися, робили спеціальні акції для того, щоб відзначити цих 75 років нашої трагедії. Я запросила трьох Президентів. Прийшло тільки два, особисто причому.
– Хто?
– Віктор Андрійович Ющенко і Леонід Макарович Кравчук. Леоніда Даниловича особисто запрошувала. Він не знайшов можливості прийти. Я тобі скажу по «Свічі», що коли «Свіча» вже була написана, я думала хто ж її може зняти, важко мені було навіть вибрати,
– В Кракові було відзнято.
– А ми спеціально давали представникам іншої національності для того, щоб вони пропустили це поглядом збоку і показали насправді, як воно зі світу виглядає. І тому цей відео ряд, який ми бачимо, це той відеоряд, це те бачення тих людей, які дивляться на Україну сьогодні поглядом збоку.
– Це погляд із Заходу, тому що ми погляд зі Сходу знаємо, Ви ж не в Москві знімали кліп. Повертаємось до політики. От Юлія Володимирівна Тимошенко – жінка, Прем’єр-міністр, політик, очільник партії, зрештою блок назвала своїм іменем. Ставлення до неї? Або, може, якісь особисті є взаємини, знайомі?
– Так, ми знайомі, тому що ми, по-перше, в парламенті спільно працювали. І найголовніше, велика така частина спільна була діяльності на Майдані. Ви пам’ятаєте, як ми з Юлією Володимирівною двоє підпирали Секретаріат Президента тоді, як ми проходили через ці щити двоє. Тобто у нас є спільна історія така гарна політична. Потім я працювала в уряді Юлії Володимирівни міністром.
– А тепер що?
– Юлія Володимирівна іде своїм політичним шляхом, своїм баченням, як вона повинна йти. І результати вона обов’язково отримає. Будуть позитивні результати – ми їй поаплодуємо, будуть негативні – це її особистий вибір.
– Якщо подивитися на ставлення «Єдиного центру» – тієї партії, до якої Ви входите, у мене таке враження, що місія «Єдиного центру» – це знищення Тимошенко просто.
– Місія «Єдиного центру» – говорити правду, речі називати своїми іменами. Ми це робимо. Правда завжди гірка. У нас в суспільстві дуже багато говорилося солодких речей, які потім стають жорстокою реальністю. І от розуміючи, що ця жорстока реальність уже є, але її треба бачити і давати їй оцінку, ми вибрали цей невдячний шлях. Тому що правду ніхто слухати апріорі не хоче. Бо всім подобаються солодкі красиві речі. Але що на виході?
– Я як самодостатня у певній частині людина, можливо, не цілком самодостатня, я розрізняю, де мене дурять і де мене не дурять, те, що чую з телевізора. І коли Прем’єр виходить 14 жовтня чи 16 жовтня і говорить, що кризи немає.
– 17 вересня.
– Це вже в жовтні було, а потім 19-го говорить, що у нас криза. Там десь тиждень різниці було. А якщо взяти ще серпень, то ціле літо нам мантру читали, що нічого не буде. Мені цікаво, якби повелася Оксана Білозір, якби її цькували постійно так, як цькували Юлію Тимошенко протягом всього часу існування «Єдиного центру» Кріль, Балога?
– Я не погоджуюсь із тобою. Що значить цькували? Ми говорили правду.
– Юля зробила крок, а їй знову: «Ти не туди пішла», чоловіки, це ж не Оксана Білозір робить зауваження.
– В якийсь певний період часу Юлія Володимирівна робила, що хотіла. І в парламенті в тому числі, і в коаліції в тому числі. І все те, що відбулося з демократичною коаліцією – це її особиста заслуга, яку вона дуже красиво переносить чомусь як відповідальність на Президента України, який не має до цього відношення. От бачиш, ти ставиш мені запитання ті, які тебе турбують, я на них відповідаю. Такі запитання ми все, не тільки політики, а і громадяни України також повинні задавати.
– Дай Боже, щоб у мене буде програма «Дійова особа» з Юлією Тимошенко. Я хотів би з нею поспілкуватися. В останнє ми спілкувалися 2005 року. Після того жодного разу не вдалося взяти інтерв’ю, отаке ставлення до преси, можливо, і до моєї персоналії.
– Юлія Володимирівна в ефірі в топі кожен день в ЗМІ. Може, пріоритети інші? Там, де свобода, там важче говорити, мені здається.
– Хто буде наступним Президентом України?
– Я думаю, Віктор Андрійович Ющенко.
– А чого Ви так думаєте? Як можна зіскочити з низького старту? Немає тієї підтримки народу, втрачена.
– Вона втрачена конкретними діями конкретних людей.
– Перш за все, відповідальність на тій людині, яку обирали Президентом.
– А які у Президента функції?
– Я не хочу цієї дискусія, які функції має Президент.
– От бачиш, ти кидаєш звинувачення.
– Я не кидаю звинувачення, я кажу, що людина несе відповідальність за те, що до неї втрачено довіру, лише.
– Довіра втрачена виключно результатами діяльності цієї держави як структури.
– Держава – це не щось аморфне. Ось Оксана Білозір – представник держави України, Роман Скрипін – представник держави України, у нас за склом є люди, які представники держави Україна. І всі довкола – це є держава. 46 мільйонів – це є держава. Держава – це не щось аморфне і не зрозуміле. Держава – це не Верховна Рада, не Кабмін і не Президент. Президент представляє державу, ми його наняли на роботу.
– Президент є гарантом Конституції, але виконавчу частину, все, що здійснюється в країні, Президент апріорі не має до цього жодного відношення, він навіть не має механізмів реагувати на те, як виконавча гілка влади реалізовує те, що записано в основному законі.
– Останні соціологічні дослідження говорять, що Юлія Тимошенко, імовірно, була б Президентом, якщо б вибори відбулися наступної неділі.
– Соціологічні дослідження, як і все у нас сьогодні, підпадає дуже великим питанням. Хто їх здійснює? Але питання вибору Президента у нас сьогодні не стоїть. Тому є відповідне відношення, яке було відповідним чином спеціально зроблено як технологія.
– Це питання постане в 2010 році крайній термін – це січень, тоді воно встане. 2009-го так почнеться передвиборна кампанія, коли люди приходять і голосують. Воно є на порядку денному. Виборчі перегони почали одразу по інавгурації Ющенка, це теж треба розуміти. І що, Ви хочете сказати, що за півроку можна підтягнути свої резерви так або навіть за рік?
– Ти ж не можеш переконувати мене, а я не можу переконувати тебе. Я тобі відповідаю, як, я думаю, в Україні повинно було б бути. І я таким чином у цій політичній ситуації на такий результат буду діяти.
– А які принципи політичні в Оксани Білозір, які вона ніколи не переступить?
– Що б я не робила, якщо я тут погоджуюся всередині з цим, що так, я маю це зробити, я це роблю. Якщо тут всередині мені каже: «Ти не маєш права цього робити», я ніколи не зможу цього зробити. Мене як політика не можна ніколи купити. Якщо є ідея і я глибоко в ній переконана, я її буду робити, і навіть не буду дивитися, що навколо мене відбувається, чітко йти до мети. За гроші я не можу нічого зробити, і в апріорі, в принципі це відомо.
– Коли ви будете клеїти коаліцію в парламенті і, можливо, з Партією регіонів її доведеться клеїти?
– А що, Партія регіонів – не частина нашого суспільства?
– Немає суперечностей з політичними поглядами?
– А ми не з політичними поглядами будемо об’єднуватись, не навколо політичних поглядів.
– А ви будете об’єднуватись?
– Я переконана, що ми, політики, повинні це зробити: виписати лист, що ми повинні робити конкретно, без політичних якихось гасел, тобто мораторій на різні політичні амбіції. Слухай, країну треба спасати, кожну людину. Ми маємо море законопроектів, тимчасові заходи, якими ми повинні були вже користуватися, вони не прийняті. Це неможливо далі. Нас не те що з парламенту, нас із країни повиганяють.
– І на цьому можна поставити крапку дуже вдалу. Я резюмую сухий залишок останньої частини принаймні, але мені ця фраза дуже подобається: Оксану Білозір не можна купити. Оце її кредо, і про це будемо пам’ятати.
– І гроші для мене ніколи нічого не значили.
– Якщо будемо стежити за політичною кар’єрою, політичним життям Оксани Білозір, я раджу всім пам’ятати те, що вона сказала. Якщо станеться щось не те, тоді знову викличемо її на програму.
– Не викличемо, а я прийду.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG