Практично увесь світ бере участь у цій центральній битві року. Американська глобальна телемережа CNN, британська телевізійна корпорація SKY ледве не щогодини транслюють репортажі про перебіг гризні між «Газпромом» і «Нафтогазом» із реакціями бюрократів з Росії, України, Австралії, Канади... з інших закутків і материків. Бі-Бі-Сі передає висловлювання представників Європейської Комісії. «Газпром» розбурхав тривожні передчуття європейців», пише британська «Індепендент». Щоденник «Таймс» говорить про загрозу Європейському Союзові у зв’язку з припиненням постачання через Україну російського газу. Інший британський часопис «Файненшл Таймс» заявляє про фактичний провал українсько-російських переговорів. Газета «Ґардіан» наголошує у своєму новорічному випуску, що Росія продовжує свої колізії з Україною.
Хто в ліс, а хто по дрова
Час від часу найвищі голови ворогуючих сторін промовляють абсолютно потойбічні фрази, після яких інтрига зашкалює ще більше.
Ось Путін сказав, що Україна підійшла до провалля, яке називається дефолтом. Аж ось Ющенко дав вказівку керівникові української делегації припинити переговори в Москві і прибути до Києва. Ось Медвєдєв порадив Україні подумати про простих громадян. Аж ось Тимошенко спішно скасовує свій візит до Москви. Усе це за кілька годин од зустрічі Нового року.
Так, фраза за фразою, вчинок за вчинком створюють потужну фінальну коду міждержавної інтриги. У декого може з’явитися відчуття, що від найвищих голів залишилися буквально їхні голови. Без тіл, без жестів і без дихання.
Чи, можливо, – це пастка
І залишилися вони лише для того, щоб прорікти стисле вираження того, що крок за кроком і ковток за ковтком готувалося, пророблялося і зважувалося у владних кабінетах обох сусідів протягом усього року, усі 366 високосних днів.
Москва і Київ немовби затамувавши подих чекали цього Новорічного моменту українсько-російської істини. Усі інтелектуально-політичні ресурси обох, зовсім немалих держав зосередилися на цій темі. Тепер уже важко сказати, чи зможуть вони коли-небудь замінити цю тему чимось іншим. Чи є щось таке , що в стані витіснити її бодай на другий-третій плани? Чи, може, –це пастка?
Йдеться не лише про гроші
Адже за усіма цими баталіями простежується вельми важливий зріз конфлікту. А саме, національне самовизначення кожної із держав. Цього ледве не найбільше шукає Росія. Від цього, точніше від нечіткості національної самоідентифікації по-своєму страждає Україна. Оці українсько-російські баталії – це не зовсім лише питання грошей і навіть не питання того, хто у хаті хазяїн. Для Росії цей конфлікт підсилює важливість російськості як найбільшої цінності в регіоні.
Із Америкою Росія традиційно змагається вимірюванням біцепсів і різних інших силових м’яз. Те саме Росія змушена робити у змаганнях із Китаєм. Європу Росія завжди експлуатувала, або, якщо хочете, використовувала як базового клієнта. І лише наявність українсько-російської колізії формує, калібрує і поглиблює російську національну ідентичність – дуже важливий аспект російських інтелектуальних пошуків. У свою чергу необхідність знайдення глибшої міри українськості заворожує Київ у протистоянні з Москвою. По-своєму державна і громадська зрілість українськості дуже сильно проявила себе у російсько-українському конфлікті стосовно Тузли.
Питання ребром
Практично будь-яке сьогодні спірне питання з Москвою розглядається гранично і кардинально, як випробування не лише української державності, а й української нації. Навіть опозиція, у якої стосунки з Москвою завжди були однозначними – там відкритого двобою собі ніколи не дозволяли – навіть опозиція оце почуття підлеглого не сприймає сьогодні спокійно. Та й згадана історія з Тузлою сталася за часів Кучми, до приходу до влади нинішньої гвардії.
Усе це породжує певний висновок: Чи можуть Москва і Київ одне без одного!? Їм потрібен цей конфлікт як повітря, як легені, як усі життєво важливі функції. І не так функції держави, як функції існування і розвитку нації. Тому не виключено, що різні конфлікти і надалі стрясатимуть обидва суспільства як своєрідні енергетичні національні допінги.
І не розвести їх ані водою, ані вогнем, ані небом. Сучасна практика операцій на сіамських близнюках, тобто пряма робота скальпеля тут навряд чи припустима. Потрібна якась нова хірургія, яка могла б розвести іншого роду близнюків – слов’янських. Якась безкровна.
(Лондон – Прага – Київ)
Хто в ліс, а хто по дрова
Час від часу найвищі голови ворогуючих сторін промовляють абсолютно потойбічні фрази, після яких інтрига зашкалює ще більше.
Ось Путін сказав, що Україна підійшла до провалля, яке називається дефолтом. Аж ось Ющенко дав вказівку керівникові української делегації припинити переговори в Москві і прибути до Києва. Ось Медвєдєв порадив Україні подумати про простих громадян. Аж ось Тимошенко спішно скасовує свій візит до Москви. Усе це за кілька годин од зустрічі Нового року.
Так, фраза за фразою, вчинок за вчинком створюють потужну фінальну коду міждержавної інтриги. У декого може з’явитися відчуття, що від найвищих голів залишилися буквально їхні голови. Без тіл, без жестів і без дихання.
Чи, можливо, – це пастка
І залишилися вони лише для того, щоб прорікти стисле вираження того, що крок за кроком і ковток за ковтком готувалося, пророблялося і зважувалося у владних кабінетах обох сусідів протягом усього року, усі 366 високосних днів.
Москва і Київ немовби затамувавши подих чекали цього Новорічного моменту українсько-російської істини. Усі інтелектуально-політичні ресурси обох, зовсім немалих держав зосередилися на цій темі. Тепер уже важко сказати, чи зможуть вони коли-небудь замінити цю тему чимось іншим. Чи є щось таке , що в стані витіснити її бодай на другий-третій плани? Чи, може, –це пастка?
Йдеться не лише про гроші
Адже за усіма цими баталіями простежується вельми важливий зріз конфлікту. А саме, національне самовизначення кожної із держав. Цього ледве не найбільше шукає Росія. Від цього, точніше від нечіткості національної самоідентифікації по-своєму страждає Україна. Оці українсько-російські баталії – це не зовсім лише питання грошей і навіть не питання того, хто у хаті хазяїн. Для Росії цей конфлікт підсилює важливість російськості як найбільшої цінності в регіоні.
Із Америкою Росія традиційно змагається вимірюванням біцепсів і різних інших силових м’яз. Те саме Росія змушена робити у змаганнях із Китаєм. Європу Росія завжди експлуатувала, або, якщо хочете, використовувала як базового клієнта. І лише наявність українсько-російської колізії формує, калібрує і поглиблює російську національну ідентичність – дуже важливий аспект російських інтелектуальних пошуків. У свою чергу необхідність знайдення глибшої міри українськості заворожує Київ у протистоянні з Москвою. По-своєму державна і громадська зрілість українськості дуже сильно проявила себе у російсько-українському конфлікті стосовно Тузли.
Питання ребром
Практично будь-яке сьогодні спірне питання з Москвою розглядається гранично і кардинально, як випробування не лише української державності, а й української нації. Навіть опозиція, у якої стосунки з Москвою завжди були однозначними – там відкритого двобою собі ніколи не дозволяли – навіть опозиція оце почуття підлеглого не сприймає сьогодні спокійно. Та й згадана історія з Тузлою сталася за часів Кучми, до приходу до влади нинішньої гвардії.
Усе це породжує певний висновок: Чи можуть Москва і Київ одне без одного!? Їм потрібен цей конфлікт як повітря, як легені, як усі життєво важливі функції. І не так функції держави, як функції існування і розвитку нації. Тому не виключено, що різні конфлікти і надалі стрясатимуть обидва суспільства як своєрідні енергетичні національні допінги.
І не розвести їх ані водою, ані вогнем, ані небом. Сучасна практика операцій на сіамських близнюках, тобто пряма робота скальпеля тут навряд чи припустима. Потрібна якась нова хірургія, яка могла б розвести іншого роду близнюків – слов’янських. Якась безкровна.
(Лондон – Прага – Київ)
