На перше місце вийшов (а, може, його вийшли, щоб не дратувати правду перед закордоном) князь Олександр Невський. Друге місце посів царський прем`єр-міністр Петро Столипін. (Теж велике запитання. Є версія, що стелили Сталіну надійне гніздечко). І нарешті третє, читай, перше, місце посів Він. Нема йому посади. Нема йому рівних. Нема йому ані землі, ані неба. Він не міг народитися. Він не міг померти. Такі істоти переходять із тіла в тіло. Не одне покоління ще складе прокляття про нього. Про це тіло, яке завжди готове прийняти в себе зловіщий дух.
Дух не зважає. Дух переважає
Усього через кілька днів після Нового року Володимир Путін на телевізійну камеру, тобто на увесь світ, наказав повністю відключити подачу газу до України, а, значить, до усіх європейських замовників. Це практично заторкує усю Центральну і Західну Європу – газових клієнтів Росії.
Задум покарання України перейшов у нову фазу. Для цього Росія наважилася навіть відкрити кілька фронтів одночасно, щоб врізати Україні по повній програмі. Без сумніву, так само вчинив би і князь Олександр Невський, на додаток розірвавши на шматки кілька сотень тисяч українців для більшої переконливості. Ймовірно, так само рішуче розправився б міністр Столипін з Україною. Він проявив себе доволі однозначно ще 1910 року, коли видав циркуляр про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемых ими целей». Такий собі простий російський гуманіст! Вже не йдеться про те, які газові жахіття нагнав би на українців той, кого не хотілося б називати нічим, щоб не ображати ані сатану, ані диявола.
Назад – у майбутнє!
Метастази покарання України не придумав Володимир Путін, або його не менш славетні радники. Це походить із надр російської історії. Від часів, які називають величними і могутніми.
1720 року імператор Петро І видав спеціальний указ про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабьі... особливого наречия в оньїх не бьіло». Наступного року цар Петро наказав знищити Чернігівську друкарню. Видно, не підкорилася попередньому указові. Це,очевидно, не викладалося у Петербузькому університеті , який закінчили Путін і Медведєв за славних радянських часів. Навряд чи це викладається сьогодні у вузах Росії.
Все залишається в родині. І покарання України також. За двісті тридцять років до правління Володимира Путіна родичка Петра Катерина Друга оприлюднила Маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях. Це було у серпні 1775 року. Через вісім років Катерина Друга підписала Указ про закріпачення селян у Лівобережній Україні. Знаменита в українській історії сімейка!
Це були часи, коли ще не жили прадіди сучасних лідерів Росії: ані Путіна, ані Медведєва, ані їхніх численних помічників і послідовників, але антиукраїнський дух уже існував з повною силою і передавався наступним поколінням правлячих кіл Росії.
Далі було... Далі буде...
Викорінення українства як безперервний процес не зупинявся в 19-му столітті. Можна згадати хіба що найзначніші, в яких відзначилися предки. 1847 року березень і квітень були трагічними для Товариства св. Кирила і Мефодія у Києві. Його учасників ув’язнили і заслали у віддалені губернії Росії. Зокрема 5 квітня – стався арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією царя Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув‘язненню (пробув там десять років!)
Проблем з газом ще не було. Не було питання про Крим або про Чорноморський флот. Не було Тузли. А бацила покарання України передавалася далі. Попереду було чорне двадцяте століття - часи правління того, хто став третім Надгероєм Росії, вкоротили віку не одному десяткові мільйонів українців.
У вічної біди є чорні смуги
Перші печально знамениті судові розправи, піком яких був тридцять сьомий, почалися в Україні за десять років до того, зокрема Шахтинським Дєлом. Буквально через рік сталися такі події: 1929 р., вересень, – арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих Спілки Визволення України та Спілки Української Молоді .
1929 - 1930 роки – Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
Так Україна наближалася до, мабуть, найбільшої своєї трагедії. У 1932-33-му роках більшовицький режим організував штучний голодомор, унаслідок якого загинуло від 8 до 14 млн. українських громадян. Не можна порівняти ці живодерні репресії, що їх ініціював і очолив третій за рахунком герой-лауреат Росії, з газовими вправами сьогоднішніх керівників. Це, що називається, у кого що є під рукою. Московські хлопці післясталінських і допутінських часів також не покидали знущальної забави з українських правозахисників і інших неслухняних режимові українців. Але одне залишається спільним: погрози і розправи на адресу України тривають. Прямо на поверхні лежить отой родинний, генетичний характер покарань. На нейтронно-протонному рівні. На рівні кісткового мозку. На рівні ДНК. Сьогодні. Зараз. Цієї миті..
(Лондон-Прага-Київ)
Дух не зважає. Дух переважає
Усього через кілька днів після Нового року Володимир Путін на телевізійну камеру, тобто на увесь світ, наказав повністю відключити подачу газу до України, а, значить, до усіх європейських замовників. Це практично заторкує усю Центральну і Західну Європу – газових клієнтів Росії.
Задум покарання України перейшов у нову фазу. Для цього Росія наважилася навіть відкрити кілька фронтів одночасно, щоб врізати Україні по повній програмі. Без сумніву, так само вчинив би і князь Олександр Невський, на додаток розірвавши на шматки кілька сотень тисяч українців для більшої переконливості. Ймовірно, так само рішуче розправився б міністр Столипін з Україною. Він проявив себе доволі однозначно ще 1910 року, коли видав циркуляр про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемых ими целей». Такий собі простий російський гуманіст! Вже не йдеться про те, які газові жахіття нагнав би на українців той, кого не хотілося б називати нічим, щоб не ображати ані сатану, ані диявола.
Назад – у майбутнє!
Метастази покарання України не придумав Володимир Путін, або його не менш славетні радники. Це походить із надр російської історії. Від часів, які називають величними і могутніми.
1720 року імператор Петро І видав спеціальний указ про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабьі... особливого наречия в оньїх не бьіло». Наступного року цар Петро наказав знищити Чернігівську друкарню. Видно, не підкорилася попередньому указові. Це,очевидно, не викладалося у Петербузькому університеті , який закінчили Путін і Медведєв за славних радянських часів. Навряд чи це викладається сьогодні у вузах Росії.
Все залишається в родині. І покарання України також. За двісті тридцять років до правління Володимира Путіна родичка Петра Катерина Друга оприлюднила Маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях. Це було у серпні 1775 року. Через вісім років Катерина Друга підписала Указ про закріпачення селян у Лівобережній Україні. Знаменита в українській історії сімейка!
Це були часи, коли ще не жили прадіди сучасних лідерів Росії: ані Путіна, ані Медведєва, ані їхніх численних помічників і послідовників, але антиукраїнський дух уже існував з повною силою і передавався наступним поколінням правлячих кіл Росії.
Далі було... Далі буде...
Викорінення українства як безперервний процес не зупинявся в 19-му столітті. Можна згадати хіба що найзначніші, в яких відзначилися предки. 1847 року березень і квітень були трагічними для Товариства св. Кирила і Мефодія у Києві. Його учасників ув’язнили і заслали у віддалені губернії Росії. Зокрема 5 квітня – стався арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією царя Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув‘язненню (пробув там десять років!)
Проблем з газом ще не було. Не було питання про Крим або про Чорноморський флот. Не було Тузли. А бацила покарання України передавалася далі. Попереду було чорне двадцяте століття - часи правління того, хто став третім Надгероєм Росії, вкоротили віку не одному десяткові мільйонів українців.
У вічної біди є чорні смуги
Перші печально знамениті судові розправи, піком яких був тридцять сьомий, почалися в Україні за десять років до того, зокрема Шахтинським Дєлом. Буквально через рік сталися такі події: 1929 р., вересень, – арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих Спілки Визволення України та Спілки Української Молоді .
1929 - 1930 роки – Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
Так Україна наближалася до, мабуть, найбільшої своєї трагедії. У 1932-33-му роках більшовицький режим організував штучний голодомор, унаслідок якого загинуло від 8 до 14 млн. українських громадян. Не можна порівняти ці живодерні репресії, що їх ініціював і очолив третій за рахунком герой-лауреат Росії, з газовими вправами сьогоднішніх керівників. Це, що називається, у кого що є під рукою. Московські хлопці післясталінських і допутінських часів також не покидали знущальної забави з українських правозахисників і інших неслухняних режимові українців. Але одне залишається спільним: погрози і розправи на адресу України тривають. Прямо на поверхні лежить отой родинний, генетичний характер покарань. На нейтронно-протонному рівні. На рівні кісткового мозку. На рівні ДНК. Сьогодні. Зараз. Цієї миті..
(Лондон-Прага-Київ)
