Ще у середині 1990 років збиткову державну шахту «Надія» на Прикарпатті планували закрити, бо вона видобувала всього 50 тонн вугілля на добу. Зараз це підприємство не впізнати: від початку року воно дає на-гора майже 800 тонн вугілля на день, його якість вважається найкращою в державі, кажуть у Кабміні.
За два місяці «кризового» 2009 року шахта «Надія» удвічі перевиконала план, а заробітна платня шахтарів перевищила 7 тисяч гривень на місяць. Гірники з усієї України їдуть сюди за новітнім досвідом.
Директор шахти «Надія» Микола Криштопа запевняє, що так працювати може кожен: «Просто треба працювати. Чесно працювати!»
«Узагалі запаси вугілля в нас невеликі, тому орієнтуємося не на кількість, а на якість. Тому на складах на кінець місяця залишається хіба що тисяча тонн, все інше продається. Шахтар працює на совість лише тоді, коли його побутові й соціальні проблеми вирішені. Тому реформуємо соціальну галузь. Створюємо нові робочі місця: відкрили пекарню, швейний цех, одяг продаємо за кордон і тут…», – каже Микола Криштопа.
У руйнівний вплив економічної кризи на галузь він не вірить. Бо впевнений, що головна причина кризових явищ – неправильні, несправедливі стосунки між керівництвом та підлеглими.
Фізична праця – це дорого, а значить, збитково
Тим часом на багатьох шахтах середній заробіток гірника ледве сягає 2 тисяч гривень, а замість наукових розробок використовується важка фізична праця, каже Денис Созинов, шахтар із міста Павлограда: «Вугілля збиткове, бо видобувати його доісторичним способами, молотком і лопатою, дорого. Навіть вугільний комбайн в Україні обслуговують 12 чоловік, тоді як у Європі – два. От вам і збитки!»
«Деяким шахтам, як-от у нас у Павлограді, просто пощастило. Вони прибуткові, бо вугілля залягає недалеко від землі. Але навіть їм треба змінювати технології та припиняти рабську експлуатацію людини, інакше галузь ніколи не стане рентабельною», – впевнений гірник.
Із необхідністю переоснащення галузі погоджується й речник Міністерства вугільної промисловості Олександр Горобець. Але головною причиною кризи в галузі він вважає надмірну орієнтацію української економіки на газ.
Саме через це з початку року на шахтах лежать 2 мільйони тонн непроданого вугілля. У той же час підрахунки свідчать, що енергія від спалювання вугілля у кілька разів дешевша за ту, яку виробляють із газу, говорить Олександр Горобець.
Вугілля Україні вистачить надовго, корупції – теж?
«В Україні стільки вугілля, що найближчі 550 років ми цілком енергетично незалежні. І є готова система його видобутку. Газ треба замінювати на вугілля, використовувати сучасні екологічні технології його спалювання – цього достатньо, щоб вугільна галузь стала прибутковою і розвивалася без дотацій», – каже представник вугільного міністерства.
Голова незалежної профспілки гірників Михайло Волинець переконаний, що для відродження галузі вистачить невеличких, як на його думку, стартових інвестицій і трохи сміливості.
«Зараз потрібно невеликі кошти вкласти – до 250 мільйонів гривень на шахту, і сформувати баланс енергоспоживання на користь вугілля. І, звісно, подолати корупцію», – наголошує профспілковий діяч.
Якщо здолати корупцію в галузі, то вона зіпнеться на ноги і без мільярдних фінансових вливань, впевнений активіст профспілкового руху об’єднання «Павлоградвугілля» Микола Позоєв.
«В умовах дефіциту газу занехаяти ще й вугільну галузь – це катастрофа для держави, повернення до середньовіччя. Після війни шахти підняли з руїн майже безкоштовно. Хай і за маленьку зарплату, але людина має працювати в безпечних умовах і знати, що допомагає ставати на ноги державі, а не олігархам», – заявляє активіст.
А якщо залишити все як є, каже Микола Позоєв, Україні загрожує не лише економічна, але й енергетична криза.
(Київ – Прага)
За два місяці «кризового» 2009 року шахта «Надія» удвічі перевиконала план, а заробітна платня шахтарів перевищила 7 тисяч гривень на місяць. Гірники з усієї України їдуть сюди за новітнім досвідом.
Директор шахти «Надія» Микола Криштопа запевняє, що так працювати може кожен: «Просто треба працювати. Чесно працювати!»
«Узагалі запаси вугілля в нас невеликі, тому орієнтуємося не на кількість, а на якість. Тому на складах на кінець місяця залишається хіба що тисяча тонн, все інше продається. Шахтар працює на совість лише тоді, коли його побутові й соціальні проблеми вирішені. Тому реформуємо соціальну галузь. Створюємо нові робочі місця: відкрили пекарню, швейний цех, одяг продаємо за кордон і тут…», – каже Микола Криштопа.
У руйнівний вплив економічної кризи на галузь він не вірить. Бо впевнений, що головна причина кризових явищ – неправильні, несправедливі стосунки між керівництвом та підлеглими.
Фізична праця – це дорого, а значить, збитково
Тим часом на багатьох шахтах середній заробіток гірника ледве сягає 2 тисяч гривень, а замість наукових розробок використовується важка фізична праця, каже Денис Созинов, шахтар із міста Павлограда: «Вугілля збиткове, бо видобувати його доісторичним способами, молотком і лопатою, дорого. Навіть вугільний комбайн в Україні обслуговують 12 чоловік, тоді як у Європі – два. От вам і збитки!»
«Деяким шахтам, як-от у нас у Павлограді, просто пощастило. Вони прибуткові, бо вугілля залягає недалеко від землі. Але навіть їм треба змінювати технології та припиняти рабську експлуатацію людини, інакше галузь ніколи не стане рентабельною», – впевнений гірник.
Із необхідністю переоснащення галузі погоджується й речник Міністерства вугільної промисловості Олександр Горобець. Але головною причиною кризи в галузі він вважає надмірну орієнтацію української економіки на газ.
Саме через це з початку року на шахтах лежать 2 мільйони тонн непроданого вугілля. У той же час підрахунки свідчать, що енергія від спалювання вугілля у кілька разів дешевша за ту, яку виробляють із газу, говорить Олександр Горобець.
Вугілля Україні вистачить надовго, корупції – теж?
«В Україні стільки вугілля, що найближчі 550 років ми цілком енергетично незалежні. І є готова система його видобутку. Газ треба замінювати на вугілля, використовувати сучасні екологічні технології його спалювання – цього достатньо, щоб вугільна галузь стала прибутковою і розвивалася без дотацій», – каже представник вугільного міністерства.
Голова незалежної профспілки гірників Михайло Волинець переконаний, що для відродження галузі вистачить невеличких, як на його думку, стартових інвестицій і трохи сміливості.
«Зараз потрібно невеликі кошти вкласти – до 250 мільйонів гривень на шахту, і сформувати баланс енергоспоживання на користь вугілля. І, звісно, подолати корупцію», – наголошує профспілковий діяч.
Якщо здолати корупцію в галузі, то вона зіпнеться на ноги і без мільярдних фінансових вливань, впевнений активіст профспілкового руху об’єднання «Павлоградвугілля» Микола Позоєв.
«В умовах дефіциту газу занехаяти ще й вугільну галузь – це катастрофа для держави, повернення до середньовіччя. Після війни шахти підняли з руїн майже безкоштовно. Хай і за маленьку зарплату, але людина має працювати в безпечних умовах і знати, що допомагає ставати на ноги державі, а не олігархам», – заявляє активіст.
А якщо залишити все як є, каже Микола Позоєв, Україні загрожує не лише економічна, але й енергетична криза.
(Київ – Прага)
