Чи здатна сьогодні Україна дати належну відсіч в разі ймовірного вторгнення іноземних військ на свою територію? Схоже, що українська влада не винесла жодних уроків із грузино-російського протистояння, відтак стан національної безпеки України продовжив погіршуватися.
Витрати на армію в Україні в 2009 році впали до катастрофічної позначки 0,85% ВВП при нормі в 2% для цивілізованих країн. Відтак, за даними з поінформованих джерел, коштів не вистачає вже не тільки на навчання й стрільби, а й навіть на харчування і утримання військовослужбовців. Якщо цього року Міністерству оборони України не будуть додатково виділені 8,8 мільярда гривень, то до кінця року у Військово-морських силах України може не залишитися жодного повністю боєздатного корабля.
Розбите корито української армії
Після розвалу СРСР Україні дістався один із найбільших у світі військових потенціалів: армія чисельністю 785 тисяч осіб, зброя та військово-матеріальне забезпечення, достатні для ведення бойових дій протягом тривалого часу. Необхідно було провести інвентаризацію цього потенціалу та дбайливо його використовувати для розбудови Збройних Сил України.
Однак усе сталося по-іншому. За даними військових експертів, до 1994 року в Росію згідно договорів про ядерне роззброєння було вивезено техніки й майна на суму 24,3 мільярда доларів. Розпродано, а фактично, розкрадено озброєнь і майна в Україні на суму 32,4 мільярда доларів. Цей факт дістав характеристики «найбільшої афери століття» та ліг в основу сценарію голлівудського фільму «Господар війни» з Ніколасом Кейджем в головній ролі.
Від перших днів державної незалежності України за указами президента Леоніда Кравчука були створені Комерційний центр при Міноборони та компанія «Український дім» з повноваженнями безліцензійного продажу озброєнь і військової техніки Міноборони. З того часу торгові агенти розмножувалися наче гриби після дощу. Тільки в період із 1994 по 1997 рік Державною службою експортного контролю України було видано 6500 дозволів на експорт зброї та військової техніки з України. Державне військове надбання було вивезене більш, ніж у 40 країн світу.
Розбазарювання оборонного потенціалу України здійснювалися через укладення контрактів з іноземними фірмами по занижених цінах, що, на думку аналітиків, завдало величезні збитки державі.
Водночас, були й інші схеми. Так, із достовірних джерел відомо, що літаки військово-транспортної авіації було не лише розпродано за безцінь, але й розтягнуто по інших державах, заарештовано, не повернуто на аеродроми базування. Наприклад, в 1994 році авіакомпанії «Атлант-СВ» за розпорядженням Кабміну були передані два літаки Іл-76, ще три повітряних судна Іл-76 – підприємству «Екопатруль», гроші за які держава так досі і не отримала. Крім наведених фактів, достеменно відомо про аналогічне розкрадання ще 7 літаків Іл-76, 3 літаків АН-124 «Руслан», 2 – АН-72, 2 – АН 74 і аж 22 літаків АН-12.
Відтак, на сьогодні на озброєнні Військово-повітряних сил України залишилося 209 військових літаків, із яких в боєздатному стані – не більше 60 одиниць.
Однак, даремно звинувачувати в усьому корупціонерів, комерсантів та шахраїв. Втрата Україною оборонного потенціалу стала наслідком відповідної Воєнної доктрини України та цілеспрямованої політики роззброєння, яка досі реалізовується українською владою.
В 1992 році Україна добровільно, першою в світі відмовилися від своїх ядерних озброєнь. Із того часу для керівників української держави поняття військового нейтралітету й роззброєння стали майже синонімами. Систематично Україна демонструвала свій мирний характер, знищуючи власну армію. Чисельний склад збройних сил за часи незалежності скоротився з 785 тисяч до 200 тисяч осіб, із яких військовослужбовців на сьогодні – не більше 150 тисяч. Відтак, умовна щільність військ на довжину українського кордону вкрай недостатня і складає всього 28 військових на 1 кілометр кордону, в той час, як для європейських країн середній показник досягає 71 військовослужбовець на 1 кілометр кордону.
Українська влада пишається тим, що за міжнародними угодами в 2005 році знищила тисячі переносних зенітно-ракетних комплексів, та майже 1,5 мільйонів одиниць переносної стрілецької зброї. Наслідком недалекоглядної політики беззбройного нейтралітету України є й відмова від добудови ракетного крейсеру «Україна», який би врівноважив потенціали чорноморських флотів України і Росії. Вже багато років цей корабель іржавіє на миколаївських доках, а міністри оборони неодноразово пропонували продати «Україну» на металобрухт. Справді, символічна пропозиція…
Відтак, в умовах скорочення армії, озброєнь та недостатності власних оборонних бюджетів, єдиними запоруками військової безпеки України стають паперово-дипломатичні важелі. Саме тому Україна так прагне якнайшвидше вступити до НАТО. При цьому державні керманичі забувають, що дипломатичні гарантії безпеки і військової допомоги вже неодноразово демонстрували свою абсолютну неефективність в історії України.
Яка військова доктрина потрібна Україні?
Українські реформатори доби незалежності призвичаїлися копіювати іноземний досвід. В питаннях військової політики й реформування збройних сил України було взято за зразок натовські стандарти та досвід США. Однак, на думку самих військових, не завжди це йшло на користь Україні. Одним із прикладів може слугувати невдала передача армійської авіації зі складу Військово-повітряних сил України до складу сухопутних військ, що на думку багатьох експертів, нашкодило армійській авіації. Сумнозвісні скорочення озброєнь Україною теж часто відбувалося через намагання догодити НАТО й західним партнерам.
На думку низки аналітиків, у реформуванні власних збройних сил Україна мала б наслідувати не приклад США й НАТО, а блискучий досвід Швейцарії. Тоді б Україна могла б демонструвати справжній нейтралітет, забезпечувати свій суверенітет і незалежність реальною військовою міццю, а не самими лише дипломатичними гарантіями.
Варто нагадати, що Швейцарія, виключно мирна й нейтральна країна, на відміну від України ґрунтує свій нейтралітет та безпеку на посиленні власних збройних сил. Військові чини гірської країни переконані, що необхідно мати сильну армію, щоб дозволити собі бути справді нейтральними. Навіть є поширеним вираз, що «Швейцарія армії не має. Швейцарія є армією».
На населення розповсюджується загальний військовий обов’язок, однак поряд із професійною армією та призовниками, Швейцарія ще постійно тримає в належній формі сотні тисяч резервістів – колишніх призовників, які щорічно проходять збори.
Також утримується велика система фортифікацій, майже 95% населення Швейцарії забезпечені бомбосховищами. Спеціально на випадок оборони від зовнішньої інтервенції Швейцарія підтримує систему знищення власних транспортних шляхів. Результат – наприкінці 1942 року Гітлер зосередив значні сили для вторгнення до Швейцарії, але так і не наважився на нього...
Мирний характер Швейцарії тримається на потужній обороні, побудований за «принципом їжака». Країна готова сховати всередину життєві центри і виставити назовні гострі голки. На жаль, перефразовуючи відомий вислів, Україна – не Швейцарія. Українці демонструють свій мирний характер, з болем висмикуючи власні голки та небезпечно оголюючись.
За крок до катастрофи
У 1991 році Україна мала достатньо потенціалу для забезпечення більш ніж п’ятимільйонної армії протягом трьох років війни. На сьогодні, на думку експертів, Україна не здатна витримати й тижня військових дій.
Українська влада вже накопичила критичну масу помилок в військовій сфері. Очевидно, виправляти помилки в умовах кризи пізно – недостатньо державних коштів. Катастрофічно недостатньо, адже весь державний бюджет України на 2009 рік менший за одні лише військові витрати Російської Федерації.
Вступ до НАТО, навіть якщо й станеться, – на думку низки аналітиків, буде ще однією паперово-дипломатичною гарантією, яка в дійсності нічого не важитиме. Навряд чи солдати західних країн стануть радо захищати Україну, якщо та сама не докладатиме зусиль для своєї безпеки. Навіщо комусь військовий союзник, який не здатен і, головне, не хоче себе захищати?
Відтак, підірвана обороноздатність – це критична помилка для України, яка в будь-який момент може обернутися катастрофічними наслідками для України, її державності та народу.
Напередодні роковин грузинсько-російської війни, залишається лише сподіватися, що в історичній перспективі українцям пощастить, а катастрофічні наслідки оминуть їхню Батьківщину.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Витрати на армію в Україні в 2009 році впали до катастрофічної позначки 0,85% ВВП при нормі в 2% для цивілізованих країн. Відтак, за даними з поінформованих джерел, коштів не вистачає вже не тільки на навчання й стрільби, а й навіть на харчування і утримання військовослужбовців. Якщо цього року Міністерству оборони України не будуть додатково виділені 8,8 мільярда гривень, то до кінця року у Військово-морських силах України може не залишитися жодного повністю боєздатного корабля.
Розбите корито української армії
Після розвалу СРСР Україні дістався один із найбільших у світі військових потенціалів: армія чисельністю 785 тисяч осіб, зброя та військово-матеріальне забезпечення, достатні для ведення бойових дій протягом тривалого часу. Необхідно було провести інвентаризацію цього потенціалу та дбайливо його використовувати для розбудови Збройних Сил України.
Однак усе сталося по-іншому. За даними військових експертів, до 1994 року в Росію згідно договорів про ядерне роззброєння було вивезено техніки й майна на суму 24,3 мільярда доларів. Розпродано, а фактично, розкрадено озброєнь і майна в Україні на суму 32,4 мільярда доларів. Цей факт дістав характеристики «найбільшої афери століття» та ліг в основу сценарію голлівудського фільму «Господар війни» з Ніколасом Кейджем в головній ролі.
Від перших днів державної незалежності України за указами президента Леоніда Кравчука були створені Комерційний центр при Міноборони та компанія «Український дім» з повноваженнями безліцензійного продажу озброєнь і військової техніки Міноборони. З того часу торгові агенти розмножувалися наче гриби після дощу. Тільки в період із 1994 по 1997 рік Державною службою експортного контролю України було видано 6500 дозволів на експорт зброї та військової техніки з України. Державне військове надбання було вивезене більш, ніж у 40 країн світу.
Розбазарювання оборонного потенціалу України здійснювалися через укладення контрактів з іноземними фірмами по занижених цінах, що, на думку аналітиків, завдало величезні збитки державі.
Водночас, були й інші схеми. Так, із достовірних джерел відомо, що літаки військово-транспортної авіації було не лише розпродано за безцінь, але й розтягнуто по інших державах, заарештовано, не повернуто на аеродроми базування. Наприклад, в 1994 році авіакомпанії «Атлант-СВ» за розпорядженням Кабміну були передані два літаки Іл-76, ще три повітряних судна Іл-76 – підприємству «Екопатруль», гроші за які держава так досі і не отримала. Крім наведених фактів, достеменно відомо про аналогічне розкрадання ще 7 літаків Іл-76, 3 літаків АН-124 «Руслан», 2 – АН-72, 2 – АН 74 і аж 22 літаків АН-12.
Відтак, на сьогодні на озброєнні Військово-повітряних сил України залишилося 209 військових літаків, із яких в боєздатному стані – не більше 60 одиниць.
Однак, даремно звинувачувати в усьому корупціонерів, комерсантів та шахраїв. Втрата Україною оборонного потенціалу стала наслідком відповідної Воєнної доктрини України та цілеспрямованої політики роззброєння, яка досі реалізовується українською владою.
В 1992 році Україна добровільно, першою в світі відмовилися від своїх ядерних озброєнь. Із того часу для керівників української держави поняття військового нейтралітету й роззброєння стали майже синонімами. Систематично Україна демонструвала свій мирний характер, знищуючи власну армію. Чисельний склад збройних сил за часи незалежності скоротився з 785 тисяч до 200 тисяч осіб, із яких військовослужбовців на сьогодні – не більше 150 тисяч. Відтак, умовна щільність військ на довжину українського кордону вкрай недостатня і складає всього 28 військових на 1 кілометр кордону, в той час, як для європейських країн середній показник досягає 71 військовослужбовець на 1 кілометр кордону.
Українська влада пишається тим, що за міжнародними угодами в 2005 році знищила тисячі переносних зенітно-ракетних комплексів, та майже 1,5 мільйонів одиниць переносної стрілецької зброї. Наслідком недалекоглядної політики беззбройного нейтралітету України є й відмова від добудови ракетного крейсеру «Україна», який би врівноважив потенціали чорноморських флотів України і Росії. Вже багато років цей корабель іржавіє на миколаївських доках, а міністри оборони неодноразово пропонували продати «Україну» на металобрухт. Справді, символічна пропозиція…
Відтак, в умовах скорочення армії, озброєнь та недостатності власних оборонних бюджетів, єдиними запоруками військової безпеки України стають паперово-дипломатичні важелі. Саме тому Україна так прагне якнайшвидше вступити до НАТО. При цьому державні керманичі забувають, що дипломатичні гарантії безпеки і військової допомоги вже неодноразово демонстрували свою абсолютну неефективність в історії України.
Яка військова доктрина потрібна Україні?
Українські реформатори доби незалежності призвичаїлися копіювати іноземний досвід. В питаннях військової політики й реформування збройних сил України було взято за зразок натовські стандарти та досвід США. Однак, на думку самих військових, не завжди це йшло на користь Україні. Одним із прикладів може слугувати невдала передача армійської авіації зі складу Військово-повітряних сил України до складу сухопутних військ, що на думку багатьох експертів, нашкодило армійській авіації. Сумнозвісні скорочення озброєнь Україною теж часто відбувалося через намагання догодити НАТО й західним партнерам.
На думку низки аналітиків, у реформуванні власних збройних сил Україна мала б наслідувати не приклад США й НАТО, а блискучий досвід Швейцарії. Тоді б Україна могла б демонструвати справжній нейтралітет, забезпечувати свій суверенітет і незалежність реальною військовою міццю, а не самими лише дипломатичними гарантіями.
Варто нагадати, що Швейцарія, виключно мирна й нейтральна країна, на відміну від України ґрунтує свій нейтралітет та безпеку на посиленні власних збройних сил. Військові чини гірської країни переконані, що необхідно мати сильну армію, щоб дозволити собі бути справді нейтральними. Навіть є поширеним вираз, що «Швейцарія армії не має. Швейцарія є армією».
На населення розповсюджується загальний військовий обов’язок, однак поряд із професійною армією та призовниками, Швейцарія ще постійно тримає в належній формі сотні тисяч резервістів – колишніх призовників, які щорічно проходять збори.
Також утримується велика система фортифікацій, майже 95% населення Швейцарії забезпечені бомбосховищами. Спеціально на випадок оборони від зовнішньої інтервенції Швейцарія підтримує систему знищення власних транспортних шляхів. Результат – наприкінці 1942 року Гітлер зосередив значні сили для вторгнення до Швейцарії, але так і не наважився на нього...
Мирний характер Швейцарії тримається на потужній обороні, побудований за «принципом їжака». Країна готова сховати всередину життєві центри і виставити назовні гострі голки. На жаль, перефразовуючи відомий вислів, Україна – не Швейцарія. Українці демонструють свій мирний характер, з болем висмикуючи власні голки та небезпечно оголюючись.
За крок до катастрофи
У 1991 році Україна мала достатньо потенціалу для забезпечення більш ніж п’ятимільйонної армії протягом трьох років війни. На сьогодні, на думку експертів, Україна не здатна витримати й тижня військових дій.
Українська влада вже накопичила критичну масу помилок в військовій сфері. Очевидно, виправляти помилки в умовах кризи пізно – недостатньо державних коштів. Катастрофічно недостатньо, адже весь державний бюджет України на 2009 рік менший за одні лише військові витрати Російської Федерації.
Вступ до НАТО, навіть якщо й станеться, – на думку низки аналітиків, буде ще однією паперово-дипломатичною гарантією, яка в дійсності нічого не важитиме. Навряд чи солдати західних країн стануть радо захищати Україну, якщо та сама не докладатиме зусиль для своєї безпеки. Навіщо комусь військовий союзник, який не здатен і, головне, не хоче себе захищати?
Відтак, підірвана обороноздатність – це критична помилка для України, яка в будь-який момент може обернутися катастрофічними наслідками для України, її державності та народу.
Напередодні роковин грузинсько-російської війни, залишається лише сподіватися, що в історичній перспективі українцям пощастить, а катастрофічні наслідки оминуть їхню Батьківщину.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
