Наприкінці весни українська металургія почала нарощувати темпи виробництва. І така тенденція спостерігалася протягом трьох місяців. Незначне падіння було зафіксоване в серпні. А у вересні виробництво металу впало до майже 2 з половиною мільйонів тонн, а це близько 7 відсотків.
Чому ж відбувається скорочення виробництва? Причини: послаблення зовнішнього попиту та брак сировини. Приміром, вересневі показники виробництва чавуну на Алчевському меткомбінаті впали на 9% через недостатній рівень постачання коксу. А на Близькому Сході, який є найбільшим імпортером української сталі, протягом останнього часу припинили низку будівельних проектів.
Разом з тим, міжнародні експерти прогнозують, що вже до кінця цього року споживання сталі у світі почне зростати. Аналітики World Steel Association покращили свій прогноз щодо цього. За їхніми оцінками, цьогорічне падіння становитиме менше, ніж 9%, а не понад 14, як очікувалося раніше. А вже з 2010 року очікують відновлення глобального попиту на сталь. До того ж, це відновлення має відбутися за рахунок традиційних для українського металу ринків збуту – в країнах Близького Сходу та Північної Америки.
Буде гірше?
Однак, українські металурги не схильні до оптимізму. Голова правління Маріупольського металургійного комбінату Володимир Бойко в інтерв’ю Радіо Свобода зазначає, що ситуація погіршуватиметься і надалі.
«Листопад, грудень, січень та лютий будуть надзвичайно складними, – каже він. – Виробництво падатиме. У листопаді буде гірше, ніж у жовтні. Це 100%. А у грудні взагалі незрозуміло, що буде. Ціни падають, замовлень немає, так що буде надзвичайно складно».
Погіршення ситуації Володимир Бойко пояснює тим, що протягом останнього часу металурги збільшили виробництво, проте споживання не зросло.
«Де зросло споживання? В Америці – ні. У Європі – ні. Середній Схід – ні. Єдине, де збільшилося споживання – це Китай. Однак, там перевиробництво. Вони зараз вийдуть на ринки, почнуть продавати зайве», – констатує голова правління Маріупольського металургійного комбінату.
Український метал став неконкурентним
Але, окрім об’єктивних причин погіршення ситуації в металургійній галузі є й суб’єктивні, зауважив Радіо Свобода заступник міністра економіки Михайло Поживанов. Українські металурги сьогодні мають працювати над покращенням конкурентоспроможності, вважає він. Адже саме висока собівартість українського металу призвела до втрати низки ринків збуту.
«Ми говоримо про ринок Близького Сходу. Транспортна складова з нашого боку менша, ніж з того ж Китаю, але, виявляється, ми не можемо з ними конкурувати, оскільки у них собівартість набагато краща, – зазначає урядовець. – Ми втратили ринки, а туди ввійшли інші компанії, і сьогодні вони борються за своє місце на цьому ринку. І нам дуже важко».
Сьогодні більшість українських сталеварних підприємств пропонують продукцію по 550-560 доларів за тону. Але знайти покупців на цих умовах складно. Тож, експерти прогнозують, що це може змусити українських металургів переглянути цінову політику вже найближчими тижнями.
2009 рік став найгіршим для металургів у світі за останні кілька років. Найбільше падіння спостерігалося у Північній Америці – майже 36%, у Країнах Євросоюзу близько 33%, а в країнах-учасницях СНД – 31%.
(Київ – Прага)
Чому ж відбувається скорочення виробництва? Причини: послаблення зовнішнього попиту та брак сировини. Приміром, вересневі показники виробництва чавуну на Алчевському меткомбінаті впали на 9% через недостатній рівень постачання коксу. А на Близькому Сході, який є найбільшим імпортером української сталі, протягом останнього часу припинили низку будівельних проектів.
Разом з тим, міжнародні експерти прогнозують, що вже до кінця цього року споживання сталі у світі почне зростати. Аналітики World Steel Association покращили свій прогноз щодо цього. За їхніми оцінками, цьогорічне падіння становитиме менше, ніж 9%, а не понад 14, як очікувалося раніше. А вже з 2010 року очікують відновлення глобального попиту на сталь. До того ж, це відновлення має відбутися за рахунок традиційних для українського металу ринків збуту – в країнах Близького Сходу та Північної Америки.
Буде гірше?
Однак, українські металурги не схильні до оптимізму. Голова правління Маріупольського металургійного комбінату Володимир Бойко в інтерв’ю Радіо Свобода зазначає, що ситуація погіршуватиметься і надалі.
«Листопад, грудень, січень та лютий будуть надзвичайно складними, – каже він. – Виробництво падатиме. У листопаді буде гірше, ніж у жовтні. Це 100%. А у грудні взагалі незрозуміло, що буде. Ціни падають, замовлень немає, так що буде надзвичайно складно».
Погіршення ситуації Володимир Бойко пояснює тим, що протягом останнього часу металурги збільшили виробництво, проте споживання не зросло.
«Де зросло споживання? В Америці – ні. У Європі – ні. Середній Схід – ні. Єдине, де збільшилося споживання – це Китай. Однак, там перевиробництво. Вони зараз вийдуть на ринки, почнуть продавати зайве», – констатує голова правління Маріупольського металургійного комбінату.
Український метал став неконкурентним
Але, окрім об’єктивних причин погіршення ситуації в металургійній галузі є й суб’єктивні, зауважив Радіо Свобода заступник міністра економіки Михайло Поживанов. Українські металурги сьогодні мають працювати над покращенням конкурентоспроможності, вважає він. Адже саме висока собівартість українського металу призвела до втрати низки ринків збуту.
«Ми говоримо про ринок Близького Сходу. Транспортна складова з нашого боку менша, ніж з того ж Китаю, але, виявляється, ми не можемо з ними конкурувати, оскільки у них собівартість набагато краща, – зазначає урядовець. – Ми втратили ринки, а туди ввійшли інші компанії, і сьогодні вони борються за своє місце на цьому ринку. І нам дуже важко».
Сьогодні більшість українських сталеварних підприємств пропонують продукцію по 550-560 доларів за тону. Але знайти покупців на цих умовах складно. Тож, експерти прогнозують, що це може змусити українських металургів переглянути цінову політику вже найближчими тижнями.
2009 рік став найгіршим для металургів у світі за останні кілька років. Найбільше падіння спостерігалося у Північній Америці – майже 36%, у Країнах Євросоюзу близько 33%, а в країнах-учасницях СНД – 31%.
(Київ – Прага)
