Російська пропагандистська машина приділяє Лондону значну увагу. У багатосерійній програмі відомого прокремлівського журналіста Михайла Леонтьєва «Велика гра», що йшла кілька тижнів на Першому каналі у прайм-тайм, саме Британія була показана «головним ворогом Росії». Тут нема перебільшення: за допомогою документів, кінокадрів та інтерв'ю Леонтьєв демонструє, як Британія останні 200 років «послідовно бажала знищення Росії», а тепер цього прагнуть Сполучені Штати, як її нащадки.
Перший цикл програми закінчився, але Леонтьєв обіцяє ще зробити з десяток серій. І, мабуть, замовлення від Кремля на це буде, тому що програми, де доводиться, що одна країна бажає погибелі іншій вже 200 років і зараз також бажає, робляться виключно для того, щоб відвернути увагу від катастрофічної невдачі у стосунках.
І справді, відносини між Москвою й Лондоном від початку Жовтневого перевороту 1917 року в Росії стоять на нулі або й нижче.
Британії колись не подобалася радянська влада, але і часи Путіна-Медведєва, як здається, Лондон не вважає кращими.
У радянські часи неприязнь підігрівали російські дисиденти, що оселялись у Лондоні й працювали на Бі-Бі-Сі, але і сьогодні головні «вороги» Росії також саме там: бізнесмен-політик Борис Березовський, який активно виступає проти Путіна, один із лідерів сепаратистського уряду Ічкерії Ахмед Закаєв, який не згоден з політикою нинішнього господаря Чечні Рамзана Кадирова.
Живе там і правозахисник Володимир Буковський, який балотувався у президенти Росії як конкурент Медведєва.
Саме у Лондоні базується штаб-квартира «Міжнародної амністії» – правозахисної організації, що активно слідкує за фактами порушення громадянських прав у Росії.
Перебуває зараз у Лондоні і Євген Чичваркін – відомий молодий бізнесмен, власник компанії «Євросєть», котрий був змушений виїхати з Росії через погрози ФСБ, що причетна до голосного скандалу – протизаконної конфіскації у компанії телефонів «Моторола» на мільйони доларів. Телефони були конфісковані, а потім продані на чорному ринку. З цього приводу пан Чичваркін дає численні інтерв'ю.
Але головна претензія Британії до Росії – це відмова Москви видати Лондону бізнесмена й колишнього співробітника спецслужб Андрія Лугового, якого підозрюють у причетності до отруєння полонієм дисидента Олександра Литвиненка три роки тому. Лугового не встигли заарештувати у Британії, він швиденько повернувся до Москви і на «хвилі патріотизму» став депутатом Державної думи Росії. Лондон у відповідь запровадив жорсткі обмеження на візити до Британії російських офіційних осіб. У свою чергу Москва, заявивши, що видача Лугового суперечить російській конституції, закрила московський відділ британської гуманітарної організації «Британська рада». Після цього була взаємна висилка дипломатів і припинення співпраці спецслужб.
Фінальним акордом була реакція Лондона на російсько-грузинську війну – тоді мало не дійшло до лайки.
Кремль своїх не віддає...
Саме на цьому тлі і проходив перший за понад п’ять років візит до Росії міністра закордонних справ Британії Девіда Мілібенда.
Перед візитом пан Мілібенд заявив, що під час відвідин Росії спробує «перевантажити стосунки», як це спробував зробити прозидент США Обама. Однак, цього не вдалося зробити навіть на словах.
У Москві британській міністр спілкувався тільки з його російським колегою Лавровим – ані президент Медведєв, ані прем’єр Путін його не прийняли.
Після підсумкової прес-конференції пан Мілібенд заявив журналістам, що рух уперед у стосунках неможливий, якщо Москва не виконає три умови: треба видати Лугового, треба дати відповіді щодо причетності російських спецслужб до вбивства Литвиненка. І третє – Москва має дати запевнення, що подібні випадки не стануться в майбутньому.
Реакція Москви була незмінною: міністр Лавров заявив, що висилка Лугового «нереальна», що Лондон має надати Росії факти причетності Лугового до злочину, щоб судити його у Москві.
Це, власне і все, щодо візиту Мілібенда. Однак, дещо треба зауважити.
Стосунки між Москвою і Лондоном – це найбільший парадокс сучасної політики, адже реальні контакти між країнами сягнули далеко уперед.
Чи не вся російська бізнес-еліта вважає Лондон своєю другою домівкою і має там оселі. У Лондоні живе «гаманець Путіна» бізнесмен Роман Абрамович, якого, і це усім відомо, направили на Захід «для створення позитивного образу Росії», що він з успіхом і робить. Діти російських бізнесменів, навіть середньої руки, вчаться у лондонських школах і університетах. Товарообіг між країнами за останні шість років збільшився утричі. У Британії зараз живе щонайменше 300 тисяч росіян.
І все це на тлі відносин, котрі керівництво Євросоюзу називає найгіршими.
Навряд чи нинішні офіційні позиції Москви й Лондона можуть дозволити суттєво щось змінити. Однак Мілібенд і Лавров заявили, що є сфери, де розбіжності відсутні: це позиції щодо Афганістану, Ірану, ядерного нерозповсюдження та конфлікту на Близькому Сході.
Але для британського міністра закордонних справ була і приємна сторона візиту. Місяць тому, коли у Москві з візитом перебував його брат, міністр енергетики Єд Мілібенд, під час його інтерв’ю до радіостанції зателефонувала жінка і повідомила, що її звуть Софія Мілібенд. Неймовірно, але випадково прийнятий дзвінок став сенсацією: з’ясувалося, що ця жінка, російський вчений, дійсно походить із родини Мілібендів – із тої його гілки, що оселилася у Росії на початку ХХ сторіччя.
Ця історія підтверджує вищезгаданий парадокс стосунків: він є між людьми, але його немає між країнами.
(Москва – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Перший цикл програми закінчився, але Леонтьєв обіцяє ще зробити з десяток серій. І, мабуть, замовлення від Кремля на це буде, тому що програми, де доводиться, що одна країна бажає погибелі іншій вже 200 років і зараз також бажає, робляться виключно для того, щоб відвернути увагу від катастрофічної невдачі у стосунках.
І справді, відносини між Москвою й Лондоном від початку Жовтневого перевороту 1917 року в Росії стоять на нулі або й нижче.
Британії колись не подобалася радянська влада, але і часи Путіна-Медведєва, як здається, Лондон не вважає кращими.
У радянські часи неприязнь підігрівали російські дисиденти, що оселялись у Лондоні й працювали на Бі-Бі-Сі, але і сьогодні головні «вороги» Росії також саме там: бізнесмен-політик Борис Березовський, який активно виступає проти Путіна, один із лідерів сепаратистського уряду Ічкерії Ахмед Закаєв, який не згоден з політикою нинішнього господаря Чечні Рамзана Кадирова.
Живе там і правозахисник Володимир Буковський, який балотувався у президенти Росії як конкурент Медведєва.
Саме у Лондоні базується штаб-квартира «Міжнародної амністії» – правозахисної організації, що активно слідкує за фактами порушення громадянських прав у Росії.
Перебуває зараз у Лондоні і Євген Чичваркін – відомий молодий бізнесмен, власник компанії «Євросєть», котрий був змушений виїхати з Росії через погрози ФСБ, що причетна до голосного скандалу – протизаконної конфіскації у компанії телефонів «Моторола» на мільйони доларів. Телефони були конфісковані, а потім продані на чорному ринку. З цього приводу пан Чичваркін дає численні інтерв'ю.
Але головна претензія Британії до Росії – це відмова Москви видати Лондону бізнесмена й колишнього співробітника спецслужб Андрія Лугового, якого підозрюють у причетності до отруєння полонієм дисидента Олександра Литвиненка три роки тому. Лугового не встигли заарештувати у Британії, він швиденько повернувся до Москви і на «хвилі патріотизму» став депутатом Державної думи Росії. Лондон у відповідь запровадив жорсткі обмеження на візити до Британії російських офіційних осіб. У свою чергу Москва, заявивши, що видача Лугового суперечить російській конституції, закрила московський відділ британської гуманітарної організації «Британська рада». Після цього була взаємна висилка дипломатів і припинення співпраці спецслужб.
Фінальним акордом була реакція Лондона на російсько-грузинську війну – тоді мало не дійшло до лайки.
Кремль своїх не віддає...
Саме на цьому тлі і проходив перший за понад п’ять років візит до Росії міністра закордонних справ Британії Девіда Мілібенда.
Перед візитом пан Мілібенд заявив, що під час відвідин Росії спробує «перевантажити стосунки», як це спробував зробити прозидент США Обама. Однак, цього не вдалося зробити навіть на словах.
У Москві британській міністр спілкувався тільки з його російським колегою Лавровим – ані президент Медведєв, ані прем’єр Путін його не прийняли.
Після підсумкової прес-конференції пан Мілібенд заявив журналістам, що рух уперед у стосунках неможливий, якщо Москва не виконає три умови: треба видати Лугового, треба дати відповіді щодо причетності російських спецслужб до вбивства Литвиненка. І третє – Москва має дати запевнення, що подібні випадки не стануться в майбутньому.
Реакція Москви була незмінною: міністр Лавров заявив, що висилка Лугового «нереальна», що Лондон має надати Росії факти причетності Лугового до злочину, щоб судити його у Москві.
Це, власне і все, щодо візиту Мілібенда. Однак, дещо треба зауважити.
Стосунки між Москвою і Лондоном – це найбільший парадокс сучасної політики, адже реальні контакти між країнами сягнули далеко уперед.
Чи не вся російська бізнес-еліта вважає Лондон своєю другою домівкою і має там оселі. У Лондоні живе «гаманець Путіна» бізнесмен Роман Абрамович, якого, і це усім відомо, направили на Захід «для створення позитивного образу Росії», що він з успіхом і робить. Діти російських бізнесменів, навіть середньої руки, вчаться у лондонських школах і університетах. Товарообіг між країнами за останні шість років збільшився утричі. У Британії зараз живе щонайменше 300 тисяч росіян.
І все це на тлі відносин, котрі керівництво Євросоюзу називає найгіршими.
Навряд чи нинішні офіційні позиції Москви й Лондона можуть дозволити суттєво щось змінити. Однак Мілібенд і Лавров заявили, що є сфери, де розбіжності відсутні: це позиції щодо Афганістану, Ірану, ядерного нерозповсюдження та конфлікту на Близькому Сході.
Але для британського міністра закордонних справ була і приємна сторона візиту. Місяць тому, коли у Москві з візитом перебував його брат, міністр енергетики Єд Мілібенд, під час його інтерв’ю до радіостанції зателефонувала жінка і повідомила, що її звуть Софія Мілібенд. Неймовірно, але випадково прийнятий дзвінок став сенсацією: з’ясувалося, що ця жінка, російський вчений, дійсно походить із родини Мілібендів – із тої його гілки, що оселилася у Росії на початку ХХ сторіччя.
Ця історія підтверджує вищезгаданий парадокс стосунків: він є між людьми, але його немає між країнами.
(Москва – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
