Гра на Донбас-арені
У Донецьку розгорнулася гаряча суперечка стосовно вартості квитків на гру Україна-Греція: Федерація футболу України встановила безпрецедентні ціни, стверджують вболівальники (від 200 до 7 000 гривень). Але багато фанатів, побуркотівши, все одно готують прапори України і збираються піти на матч – підтримати національну команду. Ажіотаж у місті напередодні гри збірної не менший, ніж перед важливим поєдинком місцевого клубу «Шахтар». Це стосується й активності перекупників: найдешевші квитки за 200 гривень спекулянти перепродають за 300, зазначає кореспондентка Радіо «Свобода» у Донецьку Ольга Доровських.
Наразі донецькі уболівальники завмерли в очікуванні матчу Україна-Греція, говорить член фан-клубу донецького «Шахтаря».
«Такий важливий матч вперше проводиться у місті Донецьку. Ми дуже хотіли сходити подивитись на Донбас-арену, на нашу збірну. Але квиток коштує двісті гривень, ось така мінімальна ціна».
Рядові уболівальники сподіваються, що на спекуляції з квитками на європейському стадіоні звернуть уваги інспектори УЄФА, які напередодні прибули в Донецьк, щоб перевірити рівень безпеки під час проведення футбольного заходу міжнародного рівня».
Вболівальники-патріоти
Навіть у вболівальників, яким важко позбутися стереотипів радянського минулого (а такі стереотипи впливають іноді і на молодих українців), пробуджується патріотизм, коли вони підтримують свою національну збірну. Спортивний оглядач Ігор Мірошниченко вважає, що вболівання грає дуже важливу роль у формуванні патріотичних почуттів. «Коли лунає гімн нашої країни перед початком будь-якого футбольного поєдинку, то мені здається, що 99% людей, які цікавляться футболом, присутні на матчі або дивляться його по телевізору, відчувають патріотичні почуття. І так само, як мене, їх розпирає почуття гордості за свою країну. Ще більше гордості, коли наша країна перемагає. На міжнародній арені та в політиці нам вдається перемагати ще рідше, ніж у спорті. Тому саме на спорт покладається роль формування позитивного іміджу України закордоном», – переконаний Мірошниченко.
Державний гімн, звичайно, лунав і на матчах у колишньому Радянському Союзі, основу збірної якого часто складали українські
футболісти. Деякі з таких матчів збірної проводили не тільки у Москві, але й у Києві. Тоді на трибунах теж було чимало прапорів. Різниця полягає в тому, що в радянські часи державний прапор у руках вболівальника зазвичай був більше спортивним ритуалом, ніж проявом патріотичних почуттів. Зараз ситуація змінилася, констатує киянин Борис, уболівальник із багаторічним стажем. «Я не проти, якщо патріотизм буде починатися на футбольному полі. Не будемо забувати, що найбільше галасують на стадіоні молоді люди. Звичайно, їм хочеться, щоб Україною можна було пишатися», – каже Борис.
Вболівання як справжній прояв патріотизму
А чим є патріотичні почуття не для вболівальників, а для тих, хто виходить на поле? Чи можна стверджувати, що разом із фізичною й технічною готовністю, волею до перемоги та іншими суто спортивними чинниками, складовою класного футболіста є також патріотизм? Чотириразовий чемпіон України у складі київського «Динамо», учасник 14 матчів за збірну України Василь Кардаш погоджується з цим. Але водночас визнає, що так вважають не всі футболісти. «Я б хотів, щоб було так. Можливо, не завжди воно так є. У загальній масі патріотизм все ж присутній у багатьох спортсменів – можу це сказати по моїх знайомих».
Будь-який спорт, починаючись як розвага, поступово переходить у розряд професійної сфери, зазначає історик і політолог Костянтин Бондаренко. А професійний спорт неодмінно має присмак політики. Навіть більше, інколи саме через спорт уболівальники усвідомлюють свою національну належність. «Через футбол, через досягнення в спортивних змаганнях, у мирній конкуренції, далекій від політики, і створюється патріотизм. Звичайно, є крайні прояви, фанатизм, але це може бути у будь-якій сфері. Ми говоримо про здоровий патріотизм. Наприклад, коли українці виграють у футбол у росіян, тоді чітко видно, що навіть російськомовні українці ідентифікують себе саме як українці».
У тому становищі, в якому опинилася зараз Україна, спорт залишається ледь не єдиною сферою, де може виявитися патріотизм, зауважує журналіст Сергій Рахманін. А для формування справжнього, «живого» патріотизму за межами стадіонів у політиків бракує і бажання, і розуміння, і хисту. «Підтримка української книжки або українського кіно, чи мода на українську мову, яку треба підживлювати – цим ніхто не займається», – стверджує він.
Матч Україна – Греція почнеться сьогодні о восьмій годині вечора. Українських футболістів задовольнить перемога з будь-яким рахунком, навіть мінімальним. Тоді наступного року саме підопічні тренера Олексія Михайличенка поїдуть влітку наступного року до Південно-Африканської республіки на чемпіонат світу. І мінімум тричі перед матчами збірної лунатиме національний гімн України, а бачитимуть і чутимуть це мільярди телеглядачів у всьому світі.
У Донецьку розгорнулася гаряча суперечка стосовно вартості квитків на гру Україна-Греція: Федерація футболу України встановила безпрецедентні ціни, стверджують вболівальники (від 200 до 7 000 гривень). Але багато фанатів, побуркотівши, все одно готують прапори України і збираються піти на матч – підтримати національну команду. Ажіотаж у місті напередодні гри збірної не менший, ніж перед важливим поєдинком місцевого клубу «Шахтар». Це стосується й активності перекупників: найдешевші квитки за 200 гривень спекулянти перепродають за 300, зазначає кореспондентка Радіо «Свобода» у Донецьку Ольга Доровських.
Наразі донецькі уболівальники завмерли в очікуванні матчу Україна-Греція, говорить член фан-клубу донецького «Шахтаря».
«Такий важливий матч вперше проводиться у місті Донецьку. Ми дуже хотіли сходити подивитись на Донбас-арену, на нашу збірну. Але квиток коштує двісті гривень, ось така мінімальна ціна».
Рядові уболівальники сподіваються, що на спекуляції з квитками на європейському стадіоні звернуть уваги інспектори УЄФА, які напередодні прибули в Донецьк, щоб перевірити рівень безпеки під час проведення футбольного заходу міжнародного рівня».
Вболівальники-патріоти
Навіть у вболівальників, яким важко позбутися стереотипів радянського минулого (а такі стереотипи впливають іноді і на молодих українців), пробуджується патріотизм, коли вони підтримують свою національну збірну. Спортивний оглядач Ігор Мірошниченко вважає, що вболівання грає дуже важливу роль у формуванні патріотичних почуттів. «Коли лунає гімн нашої країни перед початком будь-якого футбольного поєдинку, то мені здається, що 99% людей, які цікавляться футболом, присутні на матчі або дивляться його по телевізору, відчувають патріотичні почуття. І так само, як мене, їх розпирає почуття гордості за свою країну. Ще більше гордості, коли наша країна перемагає. На міжнародній арені та в політиці нам вдається перемагати ще рідше, ніж у спорті. Тому саме на спорт покладається роль формування позитивного іміджу України закордоном», – переконаний Мірошниченко.
Державний гімн, звичайно, лунав і на матчах у колишньому Радянському Союзі, основу збірної якого часто складали українські
футболісти. Деякі з таких матчів збірної проводили не тільки у Москві, але й у Києві. Тоді на трибунах теж було чимало прапорів. Різниця полягає в тому, що в радянські часи державний прапор у руках вболівальника зазвичай був більше спортивним ритуалом, ніж проявом патріотичних почуттів. Зараз ситуація змінилася, констатує киянин Борис, уболівальник із багаторічним стажем. «Я не проти, якщо патріотизм буде починатися на футбольному полі. Не будемо забувати, що найбільше галасують на стадіоні молоді люди. Звичайно, їм хочеться, щоб Україною можна було пишатися», – каже Борис.
Вболівання як справжній прояв патріотизму
А чим є патріотичні почуття не для вболівальників, а для тих, хто виходить на поле? Чи можна стверджувати, що разом із фізичною й технічною готовністю, волею до перемоги та іншими суто спортивними чинниками, складовою класного футболіста є також патріотизм? Чотириразовий чемпіон України у складі київського «Динамо», учасник 14 матчів за збірну України Василь Кардаш погоджується з цим. Але водночас визнає, що так вважають не всі футболісти. «Я б хотів, щоб було так. Можливо, не завжди воно так є. У загальній масі патріотизм все ж присутній у багатьох спортсменів – можу це сказати по моїх знайомих».
Будь-який спорт, починаючись як розвага, поступово переходить у розряд професійної сфери, зазначає історик і політолог Костянтин Бондаренко. А професійний спорт неодмінно має присмак політики. Навіть більше, інколи саме через спорт уболівальники усвідомлюють свою національну належність. «Через футбол, через досягнення в спортивних змаганнях, у мирній конкуренції, далекій від політики, і створюється патріотизм. Звичайно, є крайні прояви, фанатизм, але це може бути у будь-якій сфері. Ми говоримо про здоровий патріотизм. Наприклад, коли українці виграють у футбол у росіян, тоді чітко видно, що навіть російськомовні українці ідентифікують себе саме як українці».
У тому становищі, в якому опинилася зараз Україна, спорт залишається ледь не єдиною сферою, де може виявитися патріотизм, зауважує журналіст Сергій Рахманін. А для формування справжнього, «живого» патріотизму за межами стадіонів у політиків бракує і бажання, і розуміння, і хисту. «Підтримка української книжки або українського кіно, чи мода на українську мову, яку треба підживлювати – цим ніхто не займається», – стверджує він.
Матч Україна – Греція почнеться сьогодні о восьмій годині вечора. Українських футболістів задовольнить перемога з будь-яким рахунком, навіть мінімальним. Тоді наступного року саме підопічні тренера Олексія Михайличенка поїдуть влітку наступного року до Південно-Африканської республіки на чемпіонат світу. І мінімум тричі перед матчами збірної лунатиме національний гімн України, а бачитимуть і чутимуть це мільярди телеглядачів у всьому світі.
