Андрей Шептицький з дитинства хотів стати священиком-монахом. У 23 роки вступив до монастиря, у 27 був висвячений на священика, у 34 став єпископом у Станіславові (так колись називався Івано-Франківськ).
Для єпископства молодий вік, але ж уже закінчив три вищі студії. Спершу Андрей Шептицький відмовлявся від цього служіння, та Папа Римський Лев ХІІІ переконав його. Найкращою вважав цю кандидатуру і цісар Франц Йосиф І. Хоча спочатку духовенство сприйняло його насторожено.
Катедральний собор Святого Воскресіння – тут у вересні 1899 року освячено єпископа станіславівського Андрея Шептицького
До гуцулів – гуцульською говіркою
Після освячення Андрей Шептицький поїхав Гуцульщиною, до людей, розповідає Орест Смицнюк, який займається вивченням його діяльності.
«Перше – то були такі візитації єпископа по землях регіону. Він вважає за потрібне поїхати до гуцулів. І бачить, що той гуцульський край занедбаний, як писав Михайло Коцюбинський, «забутий Богом і людьми». Він їде туди на білому коні, як легінь, у сутані. І його прийняли як свого. Він вивчив говірку гуцульську», – каже Орест Смицнюк..
Свої звернення до гуцулів єпископ Андрей Шептицький готував їхнім діалектом – про занепад і гріхи, про необхідність навернення до Бога, про любов до своєї землі. «Переїхавші Ваші красні гори, пізнавсми, єк Ви жиєте і полюбивсми Вас...», – писав він.
На приміщенні катедрального собору Святого Воскресіння встановлено барельєф Андрея ШептицькогоСемінарії подарував землю і книги
За час тих відвідин єпископ переконався, що є потреба у священичих кадрах. У 1899 році за власні кошти закупив у Станіславі земельну площу, для нього це коштувало 10 тисяч золотих ринських (так називалася валюта Австро-Угорщини).
Шептицький також добився дозволу австрійської влади будувати тут семінарію. Згодом віддав семінарії свою бібліотеку – 10 тисяч томів книг, серед яких і цінні стародруки. За півтора року єпископства полюбив і цей край, і його людей, каже Галина Литвин, вчителька української мови і літератури.
«За той час, поки тут був, він душею прив’язався. От я знайшла, що сам він про це пише: «Заледве проминуло півтора року моєї праці в єпархії, а вже з Божої волі та з наказу Святішого Отця довелося мені покинути Станіславівську єпархію та обійняти Львівський владичий престол. Насправді, полишаючи вас, не став я чужим для вас, бо я тепер ваш митрополит», – цитує Галина Литвин.
Орест Смицнюк
Незаслужена неувага
Кілька років вивченням діяльності Андрея Шептицького займаються Орест Смицнюк – заступник начальника міського управління соціального захисту населення та Галина Литвин – вчителька школи-ліцею № 23. Пан Орест з галицької інтелігентної родини, де дідусь був у січових стрільцях, бабця – в Союзі українок, батько і дядько вчилися на теології, тож особливе ставлення до Церкви і митрополита було завжди. Пані Галина у дитинстві від старших людей чула одне, від радянської пропаганди – зовсім інше, але простим людям вірила більше. Прикметно, що займаються цим приватно, так би мовити, для душі.
У радянські часи про справи Андрея Шептицького або замовчували, або перекручували. Нетривалий період єпископства маловідомий. Якщо у Львові видаються твори митрополита, проводяться конференції, то в Івано-Франківську цього бракує, – каже Орест Смицнюк.
«Обмеження інформації. Хочемо нести людям слово про Шептицького, Сліпого. І хочемо, щоб люди переймалися тими ідеями».
Галина Литвин додає, що в українській історії це особлива постать.
«Я вражена й дотепер. Ця людина схожа на океан: починаєш плисти – і чим далі пливеш, тим більше розумієш, що це не осягнути легко. Для мене загадка, як одна людина могла за життя стільки зробити. Це гігант, рівний Франкові».
У 36-річному віці Андрей Шептицький був призначений на Львівську митрополію.
«До вас моє слово, дорогі браття і сестри. Нехай воскреслий Христос освячує вас і хай очищує від всякої найменшої плями гріха, нехай потішає у всіх смутках і нехай дасть вам бодай у маленькій мірі відчути життя благодати», – збереглися архівні записи голосу митрополита Андрея Шептицького.
(Івано-Франківськ – Київ – Прага)
Для єпископства молодий вік, але ж уже закінчив три вищі студії. Спершу Андрей Шептицький відмовлявся від цього служіння, та Папа Римський Лев ХІІІ переконав його. Найкращою вважав цю кандидатуру і цісар Франц Йосиф І. Хоча спочатку духовенство сприйняло його насторожено.
До гуцулів – гуцульською говіркою
Після освячення Андрей Шептицький поїхав Гуцульщиною, до людей, розповідає Орест Смицнюк, який займається вивченням його діяльності.
«Перше – то були такі візитації єпископа по землях регіону. Він вважає за потрібне поїхати до гуцулів. І бачить, що той гуцульський край занедбаний, як писав Михайло Коцюбинський, «забутий Богом і людьми». Він їде туди на білому коні, як легінь, у сутані. І його прийняли як свого. Він вивчив говірку гуцульську», – каже Орест Смицнюк..
Свої звернення до гуцулів єпископ Андрей Шептицький готував їхнім діалектом – про занепад і гріхи, про необхідність навернення до Бога, про любов до своєї землі. «Переїхавші Ваші красні гори, пізнавсми, єк Ви жиєте і полюбивсми Вас...», – писав він.
За час тих відвідин єпископ переконався, що є потреба у священичих кадрах. У 1899 році за власні кошти закупив у Станіславі земельну площу, для нього це коштувало 10 тисяч золотих ринських (так називалася валюта Австро-Угорщини).
Шептицький також добився дозволу австрійської влади будувати тут семінарію. Згодом віддав семінарії свою бібліотеку – 10 тисяч томів книг, серед яких і цінні стародруки. За півтора року єпископства полюбив і цей край, і його людей, каже Галина Литвин, вчителька української мови і літератури.
«За той час, поки тут був, він душею прив’язався. От я знайшла, що сам він про це пише: «Заледве проминуло півтора року моєї праці в єпархії, а вже з Божої волі та з наказу Святішого Отця довелося мені покинути Станіславівську єпархію та обійняти Львівський владичий престол. Насправді, полишаючи вас, не став я чужим для вас, бо я тепер ваш митрополит», – цитує Галина Литвин.
Незаслужена неувага
Кілька років вивченням діяльності Андрея Шептицького займаються Орест Смицнюк – заступник начальника міського управління соціального захисту населення та Галина Литвин – вчителька школи-ліцею № 23. Пан Орест з галицької інтелігентної родини, де дідусь був у січових стрільцях, бабця – в Союзі українок, батько і дядько вчилися на теології, тож особливе ставлення до Церкви і митрополита було завжди. Пані Галина у дитинстві від старших людей чула одне, від радянської пропаганди – зовсім інше, але простим людям вірила більше. Прикметно, що займаються цим приватно, так би мовити, для душі.
У радянські часи про справи Андрея Шептицького або замовчували, або перекручували. Нетривалий період єпископства маловідомий. Якщо у Львові видаються твори митрополита, проводяться конференції, то в Івано-Франківську цього бракує, – каже Орест Смицнюк.
«Обмеження інформації. Хочемо нести людям слово про Шептицького, Сліпого. І хочемо, щоб люди переймалися тими ідеями».
Галина Литвин додає, що в українській історії це особлива постать.
«Я вражена й дотепер. Ця людина схожа на океан: починаєш плисти – і чим далі пливеш, тим більше розумієш, що це не осягнути легко. Для мене загадка, як одна людина могла за життя стільки зробити. Це гігант, рівний Франкові».
У 36-річному віці Андрей Шептицький був призначений на Львівську митрополію.
«До вас моє слово, дорогі браття і сестри. Нехай воскреслий Христос освячує вас і хай очищує від всякої найменшої плями гріха, нехай потішає у всіх смутках і нехай дасть вам бодай у маленькій мірі відчути життя благодати», – збереглися архівні записи голосу митрополита Андрея Шептицького.
(Івано-Франківськ – Київ – Прага)
