Представник Міністерства оборони України повідомив ЗМІ, що у київському параді Перемоги може взяти участь близько 70 військовослужбовців Збройних сил Росії. Ця новина була сприйнята багатьма як сенсація, яка, до того ж, нічого доброго не віщує. Адже такий випадок трапляється вперше, а тому може бути навіть символом початку «русифікації», а то й підпорядкування українського війська Москві.
Сподобався один із коментарів на українському інтернет-ресурсі, в якому саркастично вказується, що «разом із 70 військовослужбовцями російської армії в параді участь візьмуть і кілька десятків чеченських вояків під командуванням Кадирова».
Хоча, на мою думку, нагнітання пристрастей довкола цього факту лише додає негативу в українські реалії, а не іде на користь. Насправді ця новина не має такого вже сенсаційного змісту. І пов’язана вона з активною підготовкою російського керівництва до святкування 65-річчя Перемоги.
За ініціативою Росії у Параді Перемоги в Москві мають узяти участь військові не тільки російських Збройних сил, але й країн-союзниць – США, Великобританії та Франції, від кожної країни по 75 військовослужбовців. Крім того, передбачається участь таких же контингентів із країн колишнього СРСР, у тому числі й із України.
Очевидно, що в рамках «обміну військами» в київському параді візьме участь і аналогічна кількість російських військових. Вони, дійсно, привернуть до себе особливу увагу в Україні, але, певно, не зможуть якось вплинути на загальний характер парадних заходів у Києві та інших містах.
Адже загалом до парадів по всій Україні будуть залучені 6,5 тисяч вояків Збройних сил України. Ще майже дві тисячі військовослужбовців будуть брати участь у забезпеченні парадів військ.
Збройні сили України на межі збереження боєготовності
Отже, боятися росіян у Києві не варто. Краще потурбуватися про інше. Наприклад, про реальну ситуацію в Збройних силах України.
Армія, як уже неодноразово повідомлялося, перебуває на межі збереження боєготовності. Моральний дух, оснащеність озброєнням та військовою технікою вже наближається до критичного градусу. Більш того, зміна зовнішньополітичного курсу з євроатлантичного на позаблоковий потребує нових стратегічних переосмислень підходів до розбудови та функціонування системи оборони держави.
Для врятування Збройних сил України потрібні десятки мільярдів гривень, а також величезна кількість людських зусиль і волі. Адже попередні роки незалежності у цьому сенсі були просто втрачені.
Для того, щоб повернути авторитет армії, віру в захисників України, повернути віру солдат та офіцерів у самих себе, потрібна підтримка всієї країни. І паради тут нічого не змінять. Ні в кращий, ні в гірший бік.
Якщо українські вояки будуть відчувати впевненість у своїх силах, то паради можна проводити й із американцями, і з росіянами, або ще з кимсь. На основі військової взаємоповаги.
Мені у зв’язку з цим згадується спільний парад 22 вересня 1939 року частин Вермахту та Червоної армії у Бресті. Символічність цієї події просто вражає навіть зараз.
Але чи вплинув цей парад на реальні цілі та прагнення Гітлера і Сталіна? І, в кінцевому рахунку, на розвиток подій у Європі? Абсолютно ні.
Тому все ж не слід надавати надвеликого значення символам. Вони мають сенс, лише коли існує тло, на якому вони можуть проявитись.
До речі, в рамках київського параду над військами має вперше пролетіти новий український літак Ан-158. Це буде дійсно свідченням формування нації та розбудови країни. І набагато важливішою подією, аніж участь росіян у параді.
Все ж, здається, настав час трохи попрацювати над собою, а не шукати загрозу в парадній роті росіян на Хрещатику.
Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Сподобався один із коментарів на українському інтернет-ресурсі, в якому саркастично вказується, що «разом із 70 військовослужбовцями російської армії в параді участь візьмуть і кілька десятків чеченських вояків під командуванням Кадирова».
Хоча, на мою думку, нагнітання пристрастей довкола цього факту лише додає негативу в українські реалії, а не іде на користь. Насправді ця новина не має такого вже сенсаційного змісту. І пов’язана вона з активною підготовкою російського керівництва до святкування 65-річчя Перемоги.
За ініціативою Росії у Параді Перемоги в Москві мають узяти участь військові не тільки російських Збройних сил, але й країн-союзниць – США, Великобританії та Франції, від кожної країни по 75 військовослужбовців. Крім того, передбачається участь таких же контингентів із країн колишнього СРСР, у тому числі й із України.
Очевидно, що в рамках «обміну військами» в київському параді візьме участь і аналогічна кількість російських військових. Вони, дійсно, привернуть до себе особливу увагу в Україні, але, певно, не зможуть якось вплинути на загальний характер парадних заходів у Києві та інших містах.
Адже загалом до парадів по всій Україні будуть залучені 6,5 тисяч вояків Збройних сил України. Ще майже дві тисячі військовослужбовців будуть брати участь у забезпеченні парадів військ.
Збройні сили України на межі збереження боєготовності
Отже, боятися росіян у Києві не варто. Краще потурбуватися про інше. Наприклад, про реальну ситуацію в Збройних силах України.
Армія, як уже неодноразово повідомлялося, перебуває на межі збереження боєготовності. Моральний дух, оснащеність озброєнням та військовою технікою вже наближається до критичного градусу. Більш того, зміна зовнішньополітичного курсу з євроатлантичного на позаблоковий потребує нових стратегічних переосмислень підходів до розбудови та функціонування системи оборони держави.
Для врятування Збройних сил України потрібні десятки мільярдів гривень, а також величезна кількість людських зусиль і волі. Адже попередні роки незалежності у цьому сенсі були просто втрачені.
Для того, щоб повернути авторитет армії, віру в захисників України, повернути віру солдат та офіцерів у самих себе, потрібна підтримка всієї країни. І паради тут нічого не змінять. Ні в кращий, ні в гірший бік.
Якщо українські вояки будуть відчувати впевненість у своїх силах, то паради можна проводити й із американцями, і з росіянами, або ще з кимсь. На основі військової взаємоповаги.
Мені у зв’язку з цим згадується спільний парад 22 вересня 1939 року частин Вермахту та Червоної армії у Бресті. Символічність цієї події просто вражає навіть зараз.
Але чи вплинув цей парад на реальні цілі та прагнення Гітлера і Сталіна? І, в кінцевому рахунку, на розвиток подій у Європі? Абсолютно ні.
Тому все ж не слід надавати надвеликого значення символам. Вони мають сенс, лише коли існує тло, на якому вони можуть проявитись.
До речі, в рамках київського параду над військами має вперше пролетіти новий український літак Ан-158. Це буде дійсно свідченням формування нації та розбудови країни. І набагато важливішою подією, аніж участь росіян у параді.
Все ж, здається, настав час трохи попрацювати над собою, а не шукати загрозу в парадній роті росіян на Хрещатику.
Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
