Роман Скрипін: У нас в гостях Василь Волга, представник Союзу лівих сил, голова Державної комісії регулювання ринків фінансових послуг України. Спершу біографія гостя.
Василь Волга народився у Сіверськодонецьку Луганської області. Закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище, де здобув кваліфікацію «інженер-механік, фахівець із атомних енергетичних установок». Згодом також закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «банківська справа». Навчався в Інституті демократії у Вашингтоні, вивчав банківську справу в Австрії.
Після закінчення військового училища Василь Волга три роки прослужив командиром турбінної групи на атомних підводних човнах Північного флоту.
Потім повернувся до України і знайшов своє місце у приватному бізнесі. Як громадський діяч був генеральним директором Міжнародної спілки українських підприємців, головою Всеукраїнської громадської організації «Громадський контроль», а потім – лідером однойменної партії.
У 2004 році Василь Волга балотувався на посаду Президента України. У 2006 році на парламентських виборах пройшов у Верховну Раду від Соціалістичної партії України, вже будучи членом цієї партії. Обійняв посаду секретаря парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Внаслідок дострокового припинення повноважень Верховної Ради V скликання позбувся депутатського мандата.
Два роки тому Міністерство юстиції зареєструвало створену і очолену Василем Волгою нову партію «Союз лівих сил». 22 березня цього року розпорядженням уряду Миколи Азарова Василя Волгу призначено головою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.
Роман Скрипін: Василь Волга – персона відома. Якщо подивитись біографію в інтернеті, пишуть, що Вам притаманні різкі заяви і звинувачення. Насправді зараз Ви займаєтесь серйозною роботою. Державна комісія з питань регулювання ринків фінансових послуг. Як Ви почуваєтесь на цій посаді? Комфортно?
– Так, цілком.
– Звідки взялось це призначення? Чи це були домовленості до президентських виборів? Після президентських виборів? Чи це за якусь роботу на перемогу цього кандидата, який зараз Президент України?
– Це результат коаліційних домовленостей. Початок цього – угода між Блоком лівих та лівоцентричних сил та кандидатом на пост Президента Віктором Януковичем, відповідно до якої Янукович брав на себе низку зобов’язань, в разі виконання яких блок його підтримував. Так і відбулось.
Завдяки підтримці блоку, цих самих 3,5 відсотків, які отримав Янукович на виборах, він їх отримав і переміг на цих виборах. І відповідно внаслідок цього було переформування парламенту і до Блоку лівих та лівоцентричних сил відійшла низка посад, серед них – посада голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.
– Яку Ви місію вбачаєте на цій посаді? Бо якщо людина пересічна, не займається ринком фінансових послуг, не легко розібратись, тут багато є розділів, до яких ми ще повернемось.
– Місія поставлена Президентом, чітко окреслена Азаровим. Це змінити співвідношення небанківського та банківського капіталів. Зараз тільки 7 відсотків від усіх фінансів України – це небанківський фінансовий сектор. Збільшити капіталізацію ринків в кілька разів, взяти участь у розробці пенсійної реформи України, чим ми зараз і займаємось.
І є низка кричущих проблем, які перебувають на стадії рішення. Це проблеми, пов’язані з кредитною кооперацією в Україні, та проблеми, пов’язані з наведенням порядку на страховому ринку.
– Ви самі згадали про пенсійну реформу і страховий ринок. Якою вбачає пенсійну реформу поточний уряд? Це тема делікатна. За всі 18 років серйозної пенсійної реформи в країні не відбулось. Соціальні видатки зростають, тому що кожен українець годує як мінімум двох інших українців, які не працюють, бо пішли на пенсію. І є ще родичі.
Ми будемо йти шляхом практично всього світу, це запровадження другого накопичувального рівня пенсійного забезпечення.
– Це ті гроші, які платить роботодавець?
– Там спільно, трохи платить роботодавець, а трохи працівник. Ці всі гроші йдуть на виплату пенсій.
Те, що пропонується зараз – це запровадження другого накопичувального рівня. У будь-якому разі це моя позиція, позиція нашої комісії, що слід розділити цей платіж на два: 31% та 7%. І сім відсотків мають бути спрямовані на накопичувальну систему. Зараз йде дискусія в уряді. Моя позиція різниться від позиції міністра соціальної політики та праці і голови Пенсійного фонду. Йде наукова, суспільна дискусія. Як вона завершиться, чиї аргументи будуть більш переконливі для керівництва держави та уряду, така схема і буде впроваджуватись. Тоді будемо працювати як один.
А поки є невеличкі різні погляди. Що саме. Міністерство соціальної політики та праці і Пенсійний фонд хочуть, щоб державна система реалізовувалась всередині державного Пенсійного фонду. Наша позиція не така. Наша позиція в тому, що цей накопичувальний рівень має реалізовуватись через недержавні пенсійні фонди під дуже жорстким контролем з боку держави.
І розміщення, що найголовніше. Тут же питання, де ці кошти після цього мають розміщуватись, в який спосіб вони мають державою використовуватись як довгий інвестиційний ресурс. Ми наполягаємо на тому, щоб ці гроші розміщувались в єдиному місці, мають бути випущені довгострокові державні облігації внутрішнього займу доволі з високим рівнем дохідності. А ці кошти мають вкладатися в розвиток транспортної інфраструктури держави на концесійній основі.
Тобто держава має будувати дороги на концесійних засадах і бути власником цих доріг. Це один із найприбутковіших видів бізнесу, і цим має володіти держава. Чому я на цьому наполягаю? Для мене трохи дивно, чому українці відмовляються голосувати за партію лівих так широко.
– Це Ви вже до політики переходите.
Все одно я людина, переконана в тому, що державної власності має бути значно більше. Ми відпрацювали дуже активно виборчу кампанію, з Петром Симоненком об’їхали практично всі навіть районні центри. Ми пропонували йти шляхом, який свого часу йшла Франція, де генерал де Голль провів першу широкомасштабну націоналізацію, чи Росія, яка нещодавно націоналізувала ЮКОС.
Але я відчуваю, що українці не хочуть різких рухів. Не хочуть, коли навіть забране їхнє, що їм належить по праву, все одно українці не хочуть силоміць повертати до держави, фактично собі, цю власність.
– А в кого треба було забрати і повернути? ЮКОС – це резонансна справа в Росії, пов’язана тісно з політикою. Ходорковський, ув’язнення. Всі інші олігархи ходять одностроєм за вказівкою влади.
– Я думаю, це чудово.
– Чудово?
– Звичайно! Саме в той момент, коли Ходорковський не сплатив до бюджету. Перша цифра, яка була доведена, – це 225 мільйонів доларів, це велика кількість заробітних плат бюджетників.
– Цікаво, а інші сплатили?
– Ні. Гусинський втік, Березовський втік. Після приходу Путіна не тільки Ходорковський сів.
– А Дерипаско лишився, Абрамович лишився.
– Правильно, і вони заплатили, і повернули до держави дуже великі об’єми.
– Не лише гроші лишились, а й футбольні клуби…
– Я зараз не збираюсь виправдовувати чи не виправдовувати дії російського уряду. Я кажу про те, що після націоналізації ЮКОСу пенсії на наступний місяць збільшились в 2,5 рази.
– Якщо гроші десь забрати, можна підвищити пенсії. Я хочу запитати, в кого в Україні можна забрати.
– Тут дуже цікавий момент. Я думаю, буде не дуже коректно, щоб я зараз називав ці прізвища.
– Чому ж? Вони у всіх на слуху.
– Так ці ж люди або у владі, або лояльні до влади. Треба враховувати.
– Так. І в чому правда, що українці день у день голосуючи за лібералів віддали капіталу владу.
– Партія регіонів – це капітал.
– Без сумніву.
– А ви підтримували кандидата від цієї партії. Тут є суперечності.
– Ви дивно ведете ефір, Романе.
– Чому? Є логіка. Але перед тим, як ми продовжимо, вислухаємо слухача.
Слухач: Добрий день. Ніссон Ройтман, голова Антифашистського комітету Харківщини. Хочу порадити вашому інтерв’юеру сьогодні, що досить казати про фінанси, в яких, мені здається, він не дуже розуміється. Знаєте, з такими поглядами як у вашому союзі, як ми не побудувати соціалізму, так і капіталізму не збудуємо. Я б хотів, щоб Ви поговорили про більш прийнятну і цікаву для кожного громадянина нашої країни річ – про політику. Це у вас виходить краще.
Роман Скрипін: Маю з Вами не погодитись, тому що пан Волга за освітою має відношення до банківської справи і до управління. Тут не можна сказати, що його призначили, знаєте… Тут можна було поставити до пана Цушка, чому він опинився на цій посаді, не маючи відповідних ані освіти, ані попереднього досвіду роботи. До пана Волги такого навіть немає де поставити.
Василь Волга: Романе, Ви зможете оцінити, чи в мене щось виходить, чи ні, місяців через три. Якщо ви простежите два місяці, які я на цій посаді, то побачите, що за цей час запропонована нова концепція кредитної кооперації, розроблено і підготовлено для реалізації проекти розпоряджень Кабінету Міністрів щодо рефінансування проблемних кредитних спілок.
Тут задля справедливості варто сказати, що команда Суслова багато зробила, щоб, коли я прийшов, це було на завершальній стадії. Але концепція потенційного нагляду також запропонована, реалізована і прийнята, зараз перебуває на стадії проектної роботи. Тобто робота регулятора йде доволі активно.
Коли це буде реалізовано, коли нам вдасться це реалізувати, про що я зі Стельмахом домовився на минулому тижні, тоді подивимось. Ті люди, чиї гроші пропали у кредитних спілках, коли почнуть ці гроші повертатися, тоді будемо говорити. Якщо я цього не зроблю, тоді питань нема, значить у мене недостатньо професійних і бойових якостей, щоб добитись того, що я маю зробити за законом.
– Тобто певні амбіції у Вас є на цій посаді, щоб реалізувати певні речі?
– Так точно.
– Хотів би повернутися до пенсійної реформи. В країні з таким важким станом економіки, як в Україні, не буває безболісної пенсійної реформи. У попередній владі ніхто не наважився на цю болісну пенсійну реформу, тому що не можна сказати, що ось ми зараз зробимо все прекрасно, щоб пенсії мали належний рівень, десь треба брати гроші, може й підвищувати пенсійний вік, цього вимагає МВФ і рекомендує багатьом європейським країнам. У нас є приклад Греції, де була розвинута соціальна політика держави, але все опинилось в кризі.
Тому зараз зреалізувати другий накопичувальний рівень без займів неможливо. У нас дефіцит пенсійного фонду 29,4 мільярда гривень, тому тут слід ухвалювати доволі серйозні рішення. І суть цих серйозних рішень, ми пропонуємо почати обов’язковий накопичувальний пенсійний рівень реалізовувати для людей зі сорока років.
Для того, щоб його зреалізувати, треба внести зміни у законодавство, які дозволять реалізовувати другий накопичувальний рівень, при тому, що є дефіцит Пенсійного фонду. А по-друге, нам не обійтися без допомоги міжнародних фінансових інституцій, які мають надати кредит.
Бо що у нас відбувається? Є 38% платежу до Пенсійного фонду, і то є дірка. Якщо ми зараз розділимо ці 38% на 7 і 31, то дірка стане ще більшою, і тут потрібен стабілізаційний кредит, щоб люди дійсно не відчули проблем.
Щодо пенсійного віку, тут треба підходити дуже обережно. Бо умови, в яких живуть наші люди, і умови в тих країнах, де і медичне забезпечення на голову вище, то здоров’я наших людей не є в тому стані, де воно є у німців, іспанців, французів, щоб наш пенсійний вік прирівняти до їхнього рівня, додавши по 5 років жінкам та чоловікам.
– У нас ще є слухач.
Слухачка: Це Ніна Федорівна, Київ. Пан Волга згадав про рефінансування кредитних спілок. Чи не буде з рефінансуванням кредитних спілок, як із рефінансуванням банків, коли відсотки, які платить банк як фінансова установа за фінансування, йде прямо на додатковий рахунок Національного банку. І вони мають з цього шалені прибутки.
Чому не зробити спеціальний рахунок, щоб ці кошти йшли на той спецрахунок, тоді це буде на користь держави. Тоді б не було у Національного банку надприбутків, не були б у них такі шалені зарплати, була б довіра до банківського сектору. Так само і по кредитних спілках.
Так сталося, свого часу Гетьман, а потім Ющенко реалізувати таку законодавчу базу, і Національний банк країни є незалежним від держави і веде незалежну політику, незалежно від того, що думає собі Кабмін. Мало того, наша з вами держава заборгувала декілька мільярдів Національному банку. Це дивно, але так організовано.
Тому зреалізувати вашу пропозицію можна буде тільки в тому випадку, якщо будуть внесені зміни до закону про Національний банк України та в 99-ту та соту статті Конституції.
– Але для змін в Конституції потрібна певна кількість голосів, там складна процедура. У нас є наступний слухач.
Слухач: Це Сергій з Херсона. Василю, поділіться, як Вам вдалося з того західного безладу вибратися сюди в Україну й зайняти тут таку нормальну позицію?
Василь Волга: Дякую, Сергію, за питання. Повезло. Так, справді я відслужив на пункті базування Гремиха Північного флоту Росії, був бригадиром турбінної групи на 667 проекті. Після того, як союз розвалився, почався бізнес. Так вийшло, що він був дуже вдалим. Це був фінансовий бізнес, почався з 1995 року. Тоді ще такого поняття як факторинг не було у цивільному кодексі, тільки в 2000-х роках це з’явилось. Але ми ще тоді почали це використовувати, працювати.
В чому суть успіху? Мені вдалося реалізувати ноу-хау. Я першим в Україні почав реалізувати векселі в господарському обороті. В 95-96 роках діяла така структура, називалась вона «Єдині енергосистеми України» (ЄЕС). Саме тоді, коли Павло Лазаренко був Прем’єр-міністром, ціна газу за ніч зросла з 44 доларів до 83. Всі опинились винні ЄЕС. Тоді виникли величезні суми боргових зобов’язань перед ЄЕС.
Українські підприємства цього не витримали. З одної сторони, почалась насильницька боргова приватизація, а з іншої – ринок потребував нових фінансових інструментів. Тоді ми першими в Україні почали використовувати векселі в господарському обороті для полегшення тиску на підприємства з боку «Єдиних енергосистем». Нам це вдалося.
Так виходило, що відсотки, які заробляла моя фінансова компанія, були невеликими, але гроші були великими. Я за один місяць заробив близько п’яти мільйонів доларів. Далі пішло більше розвиватись, фінансова компанія розрослась, я у США навчався, в Австрії. Одним словом, повезло.
– Ви кажете, що треба йти за прикладом Росії й забрати гроші в олігархів. Я хотів би запитати, в кого тут в Україні треба забрати гроші, які, на Вашу думку, нечесним шляхом зароблені?
– Романе, у вас все ж таки є жорстка політична позиція.
– Ви помиляєтесь. У мене жодної політичної симпатії немає на сьогоднішній день.
– Може я помиляюсь. Я сказав про те, що впродовж виборчої кампанії я на усіх ЗМІ пропонував українцям прийняти таку модель, щоб провести зміни способу розподілу через збільшення державної власності у засобах виробництва. Я сказав, що українці не приймають цієї моделі. Приймають цю модель ті, хто проголосував за лідера блоку Петра Симоненка – 3,5%. Це й є показник, скільки українців приймають такий варіант.
Тому я кажу, що я пропоную пенсійну реформу в Україні використати для збільшення частини державної власності високоефективних засобів виробництва, якими завжди були транспортні інфраструктури.
Я людина лівих переконань, я прекрасно розумію, що те, що відбувається у Європі, де 60% засобів виробництва належить державі, а 40% – приватному капіталу, у США навпаки 40 на 60. У нас же тільки 13% належить державі, при чому низькоефективних, низьколіквідних засобів виробництва, які нікому не потрібні. То держава не може забезпечити сама себе, своїх функцій.
Із цієї причини з цією пенсійною реформою я звертаюсь до громадян України, дорогі друзі, якщо буде підтримана, зокрема й методами публічної, суспільної дії, та модель пенсійної реформи, яку я пропоную, тоді ми з вами без революцій, без силового тиску зможемо збільшити державну частину в економіці країни.
– Ви гостро реагуєте на мої питання. Вони прості. Я керуюсь не політичними інтересами, а логікою. У нас є наступний слухач.
Слухач: Це Іван Васильович. Хочу запитати цього флотського підводника. Як Ви плануєте далі нас підтримати? Звідки Ви будете брати кошти? Чи Ви вірите в цю владу, яка прийшла?
Якщо вони будуть забезпечені, а вони не складні, то вже восени цього року ми отримаємо безвізовий в’їзд до Європи. Вже восени Європа нам пропонує подати заявку на вступ до Євросоюзу. Думаю, це один із показників, тобто лакмусовий папірець того, що ця влада прийнята в усьому світі, на неї покладаються дуже великі сподівання світової спільноти.
Щодо того, де брати гроші. По-перше, за рахунок наведення ладу в економіці. По-друге, за рахунок загальноекономічного зростання. По-третє, за рахунок займів.
Роман Скрипін: Я так розумію, що Ви пропонуєте вкладати гроші, зібрані для Пенсійного фонду у будівництво інфраструктури доріг по Україні, тобто те, чого у нас немає, фактично. Тут Ви вступаєте в суперечність із «Укравтодором». Його попередній голова Гуржос говорив, що економіка не потребує автобанів і швидкісних магістралей. Хоча всюди в світі спочатку будується інфраструктура, а потім економіка розвивається значно успішніше.
Питання в тому, що в Україні, якщо почнуть будувати дороги, я можу уявити величезне вікно для зловживань. По-друге, якість цих доріг, оскільки українські стандарти не відповідають європейським. Ті дороги, які можуть бути збудовані – це буде чорна діра у будівництві для збагачення тих, хто буде будувати дороги неналежної якості.
Плюс треба вкладати гроші в амортизацію, тобто підтримку належної якості цих доріг, як мінімум. І модернізувати ті дороги, які є. Гроші на це де брати? Якщо Ви пропонуєте на цьому заробити і далі збільшувати частку державної власності.
– Так, коли ми говоримо про накопичувальний рівень, я хочу, щоб було усвідомлення, що 7%, які не будуть витрачатися в той же місяць, які зібрані…
– Розумію. Тобто ці гроші акумулюються в певному фонді, і Ви пропонуєте цей фонд скерувати на будування автодоріг.
– Ми з вами говоримо про мільярди доларів. Наших з вами власних українських мільярдів доларів, які так потрібні для інвестування. Я не є фахівцем будування доріг, які там витримують чи не витримують, я бачу дірки на дорогах, зруйновані дороги. Але також я їжджу до Одеси і бачу хоч одну дорогу, яка побудована Кирпою, побудована краще, ніж інші дороги.
– Вона все одно не відповідає європейським стандартам.
– Я згоден. Я просто бачу, що може будуватись. І коли я говорю про транспортну мережу, я маю на увазі не тільки дороги-автобани, це безперечно важлива складова. Дивну річ ви говорите про Гуржоса, якщо так, то навіщо він займав ту посаду? Не дивно тоді, що у нас такі дороги, якщо так говорить людина, яка очолювала «Укравтодор».
– Тому що держава не вкладала у будівництво доріг, і він говорив, що видатків на це недостатньо і, очевидно, економіка не потребує.
І була запропонована одним із Кримських будівельних інститутів інша модель транспортного переходу. Це суміш «міст – тунель – міст – тунель». Дійсно його вартість близько 1,5 мільярда доларів, щоб його було побудовано. Але в разі реалізації його товарооборот через Крим збільшиться в 7 разів. У цьому зацікавлені Болгарія, Румунія, всі країни Причорномор’я.
Нам потрібно розвивати не тільки дороги автомобільні, нам необхідні порти. По портах ситуація, наскільки мені вона відома, інвестори всі стоять і хочуть доступитись до інвестування в розвиток інфраструктури Одеських портів, Севастопольського порту і так далі.
Стримується це через деякі неприємні моменти, коли корупція у владних ешелонах не дає реалізувати деякі проекти, коли інвестору кажуть на вході, ти спочатку нам дай, а після того ми… Так звані відкати. Якщо новий уряд не зможе подолати цих корупційних проявів, тоді ми нічого не зробимо.
– Тоді Євросоюз нам не світить.
– Тоді нам нічого не світить, тоді країна находиться у жалюгідному стані, і цей стан не покращиться і приведе до загибелі країни. Питання корупції у владних ешелонах – зараз це питання номер один. І боротьба з цими явищами йде дуже серйозна. Я дуже сподіваюсь, що вдасться це зробити.
– Я хочу ще запитати Вас про обов’язковість страхування сільських виробників. Страхування врожаю. Чи не є небезпека, що в цьому обов’язковому страхуванні, на яке можливо у селян просто немає коштів, (може так статися), чи не перетвориться це обов’язкове страхування на вимивання грошей з державного бюджету, оскільки йдеться про певні не дотації, а субсидії для сільського виробника. І гроші з бюджету транзитом через сільського виробника підуть у страхові компанії, які до речі не завжди повертають гроші у разі страхового випадку.
Щодо обов’язкового сільськогосподарського страхування, це поки що ідея, яка не реалізована ні в нормативних, ні в законодавчих актах. І тут треба підходити дуже обережно. Я погоджуюсь, що карта українських врожаїв дуже складна, кожен рік той чи інший регіон потерпає від засухи чи повені, і врожаї гинуть.
Але якби було зрозуміло. От ми провели вже дві наради щодо сільськогосподарського обов’язкового страхування, сільськогосподарських ризиків. Навіть вчені говорять, коли зараз йдеться про розробку коефіцієнтів, залежно від широти, від умов, було б легше сказати, що от це однозначно збиткові райони. Тоді їх або не страхують, або навпаки, їх страхує виключно держава. Диво полягає в тому, що впродовж 12 років врожайність хвилею проходить, то там, то там, то там.
Звичайно, система загальнообов’язкового страхування від сільськогосподарських ризиків могла б суттєво допомогти фермерам, сільському господарству страхувати себе від збитків. Але це дуже дороге задоволення. Один гектар страхування, залежно від культури, залежно від місця, де це знаходиться, від 50 до 250 гривень. Це величезні гроші. Звичайно, фермери потягнути цього не зможуть.
І тут моя пропозиція, наприклад, полягає в тому, що держава має створити державну страхову компанію, як свого часу це був Держстрах. Щоб саме державна страхова компанія за державний кошт мала б тоді страхувати ці ризики. Так не скрізь зроблено, державних страхових компаній в світі майже не існує, але держава скрізь несе на собі ці сільськогосподарські ризики. Тобто фермер не платить, його врожай страхується державою. Це така форма дотацій фермера приблизно в тих розмірах, про які ми говоримо зараз. У світі це приблизно від 8 до 30 доларів йде страхування.
Але це ще проектна робота. В цій проектній роботі Міністерство сільського господарства не висловилось щодо необхідності цього введення. Говорити, що готова схема, яку ми можемо з вами або критикувати, або підтримувати, не доводиться.
– У нас знову є слухач. Говоріть.
Слухач: Мене звати Анатолій Володимирович, із Харкова. Пенсійна реформа і впорядкування пенсій – це звучало в програмі. Дивіться, у нас існує близько 10 пенсійних законів. Одна група йде заробляти пенсію, а потім її множать на коефіцієнт 0,5. Держслужбовцю множать на 0,9. Я думаю, для депутатів чи героїв України коефіцієнт 5. Звідки беруться такі величезні пенсії? І по 19 і по 100 тисяч? Чи це питання буде розглядатись і впорядковуватись?
Василь Волга: Так, зараз йде робота у профільних комітетах Верховної Ради, працює державний Пенсійний фонд над розробкою саме проектів для переведення всіх на єдину систему пенсійного забезпечення. Тобто всі повинні отримувати пенсію за єдиним законом, який має передбачати і термін, і трудовий стаж, і умови, в яких людина працювала. Я сподіваюся, що до кінця осені у нас буде готовий законопроект, який буде внесений до Верховної Ради.
