– Дмитро Медведєв сказав, що має низку ідей щодо співпраці в енергетичній сфері. Юлія Тимошенко ж напередодні заявила про здачу Росії української енергетики, зокрема, про можливе злиття українських та російських енергосистем. Чи є підстави для таких заяв?
– Ми повинні працювати з Росією в енергетичній галузі. Вона для нас ключовий постачальник енергоносіїв. Чому побоюється опозиція? Чому турбується українське громадянське суспільство? Тому що багато пропозицій, багато переговорів ідуть у непрозорій атмосфері. Ми чітко знаємо, чого в цій сфері хоче Росія. Це озвучили публічно і російський президент, і прем’єр-міністр. Водночас ми не знаємо системної, комплексної позиції української енергетичної дипломатії. І весь час це ззовні виглядає, що Москва дає ідеї і намагається їх втілити, а Україна або погоджується, або вичікує. Переговори в енергетичній галузі мають вестися у прозорій атмосфері. У цих переговорах Україна повинна виконувати всі взяті на себе зобов’язання – маю на увазі зобов’язання як майбутнього члена Європейської енергетичної спільноти. Ми заявили, що хочемо туди вступати, а це досить серйозні зобов’язання, які потрібно виконувати під час переговорів в енергетичній галузі з Москвою. І до цих переговорів слід залучати українське суспільство.
– Українські урядовці говорили, що під час цього візиту про енергетику не йтиметься. На Вашу думку, чи говоритимуть президенти про це?
– Безперечно, будуть говорити. І говорити будуть дуже багато. Якось не концентрується увага, що під час цієї зустрічі відбудеться засідання українсько-російської міждержавної комісії. Це найвищий орган двостороннього співробітництва. Буде доповідь голів усіх комітетів. Далі президенти обговорять результати поточної роботи і поставлять завдання на майбутнє. Все це буде зафіксоване у протоколі засідання. Це буде обов’язково ще один міжурядовий документ. Безперечно, що енергетична сфера буде в центрі цих обговорень. І буде певна фіксація домовленостей. Але це будуть попередні домовленості, які дадуть певні мандати на переговори в майбутньому.
– Щодо угоди про співпрацю у сфері освіти та культури: радник російського посольства в Україні, коментуючи цю угоду, згадав про перспективу двомовності в Україні. На які поступки може піти українська сторона в гуманітарній сфері?
– Мені здається, що ця угода стосуватиметься більше технологічних питань співпраці в галузі освіти. Безперечно, Росія весь час порушує питання про захист прав російськомовного населення в Україні і в цьому ключі порушує й питання про російську мову. Але не думаю, що ці питання якимось чином будуть зафіксовані в цій угоді. Водночас мені, як експертові, хотілося б бачити наступальнішу позицію української сторони. Це і питання освіти українською мовою в Росії, це і питання українського телебачення і радіомовлення в Росії. Пам’ятаю, ми вели переговори про «Великий договір» (Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною і Росією 1997 року), то ми маємо в самому договорі збалансовану формулу: до забезпечення потреб в українській мові на теренах Російської Федерації і в російській мові на українських теренах потрібно застосовувати пакетний підхід. Це ті питання, на яких має наголошувати українська сторона.
