Корупція дедалі виразніше стає елементом міжнародного іміджу України. Нещодавно це підтвердила Німеччина, коли в черговий раз заперечила проти приєднання України до Гаазької конвенції 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів для держав-учасниць Конвенції.
Це створює неабиякі складнощі українцям у взаєминах із установами ФРН, оскільки справжність будь-якого документу з України необхідно підтверджувати складною процедурою так званої консульської легалізації.
Водночас із приходом нової влади в Україні в експертному середовищі знову почастішали розмови про долю корупції. При цьому паралельно існує дві діаметрально протилежні думки – оптимістична й песимістична.
Оптимісти висловлюють переконання, що з приходом до влади Партії регіонів порядку в державі нарешті стане більше, відтак корупційної сваволі чиновників менше.
Однак песимісти небезпідставно вважають, що «відкатів» та хабарів лише побільшає, адже нові люди при владі волітимуть у першу чергу «насититись», збагатитись, що на офіційну зарплату чиновника неможливе.
Чи буде подолана корупція?
Здавалося б, нова влада має усвідомлювати всю катастрофічність ситуації. Однак проблема полягає в тому, що корупція не є однією з хвороб України. Натомість корупція є сутністю сучасної української державної машини, яка мало залежить від конкретних персоналій у владі.
Держава аж ніяк не намагається викорінити хабарництво, навіть навпаки. Будь-який прийнятий закон наперед закладає можливості для корупційного збагачення чиновництва.
Очевидно, чим суворіша норма, чим складніша процедура, тим більшою буде суспільна потреба в корупції для виконання такого закону. І тим «прибутковішим» буде нормативно-правовий акт.
Найпростіший приклад – процедура реєстрації громадських організацій. Законом визначено неадекватний строк розгляду документів – до двох місяців.
На практиці це означає, що рішення ухвалюються в останній день цього довгого строку. А якщо хтось бажає прискорити процес, то можна за відповідну плату зареєструвати об’єднання громадян за декілька днів.
Хіба це не корупційний закон? Адже якби строк складав тиждень, то цілком очевидно, що потреби давати хабара навіть не виникало б!
Інший приклад – реєстрація політичної партії. Процедура, передбачена законом, є настільки складною, що самостійно без корупційної підтримки пройти її практично неможливо.
Зокрема, необхідно зібрати десять тисяч підписів у двох третинах районів двох третин областей. Після цього Міністерство юстиції перевіряє ці підписи.
І щоб критична маса не виявились недійсною, з чиновниками необхідно домовлятися… Подейкують, що реєстрація політичної партії в Україні на сьогодні коштує від 15 тисяч доларів, а внесення змін до статутних документів – від 4 тисяч, навіть якщо все витримано у відповідності до закону…
Тривалий час в Україні велася боротьба з законодавчими корупційними схемами в сфері тендерів. Однак мало хто звертав увагу на іншу вкрай закорумповану сферу – будівництво.
На сьогодні законно побудувати житловий будинок в Україні практично неможливо. Отримання дозволу на здійснення будівельних робіт може зайняти до півроку. А введення в експлуатацію готового будинку – рік. І коробочкою цукерок тут не обійтися.
Для того, щоб прискорити процеси будівельних погоджень та задовольнити всі вимоги законодавства, доводиться платити. На практиці в Києві різноманітні відкати, хабарі та інші витрати на дозволи й погодження можуть сягати розмірів, сумірних із самою собівартістю будівництва. Тепер у вас не виникає питання, чому житло в столиці таке дороге?
Простір для хабарництва можна знайти в будь-якій сфері, врегульованій законом. І навряд чи в державі знайдеться така сила, яка буде зацікавлена в зміні «прибуткового» законодавства і корупційного порядку речей.
Чого чекати?
Експерти висловлюють очікування, що з приходом до влади Партії регіонів масова низова корупція перетвориться на привілейовану та перейде з нижніх рівнів державного апарату на вищі. Для цієї думки існують реальні підстави.
Адже низова корупція поширена в суспільствах із зруйнованою владною вертикаллю, де держава атрофована. Виконавча дисципліна відсутня, так само, як і зацікавленість державних службовців у здійсненні своїх функцій.
Кожен, навіть найнижчий, чиновник за довідку, підпис або оформлення документу потребує «подарунка». Давати доводиться лікареві, вчителеві, секретарці начальника – всім. Цей різновид корупції найбільше дошкуляє населенню, адже з ним щоденно стикається найбільша кількість громадян.
Із наведенням мінімального порядку в державі, із відбудовою владної вертикалі низову ланку державних службовців примушують сумлінно виконувати свою функцію силою тиску і відповідальності. Дрібні чиновники вже не можуть почуватися настільки безкарно, як раніше, відтак можливості для корупції зменшуються.
Але корупція не зникає, вона просто переважує на вищих щаблях влади, де вирішуються великі питання. Так з’являється привілейована корупція.
В умовах привілейованої корупції інспектор ДАІ, архітектурного нагляду або районний суддя навряд чи буде вимагати хабара. Однак, якщо раптом знадобиться безболісно приватизувати підприємство чи закрити гучну кримінальну справу, то підмастити хабарами доведеться на найвищому державному рівні.
Вважається, що після 2004 року із розвалом державного апарату в Україні розквітла низова корупція, в той час, коли в Росії в умовах авторитарного управління процвітає привілейована корупція.
Із приходом до влади Партії регіонів, якщо виконавчої дисципліни в державному апараті стане більше, то корупційні явища можуть зосередитись та посилитись на рівні владної верхівки.
Що краще для України, низова чи привілейована корупція, – це питання риторичне. Хоч десять тисяч громадян занесуть хабарі по сто доларів, хоч один олігарх – мільйон доларів, руйнівний ефект для держави буде однаковий. Хоча в другому випадку – менш відчутний для суспільства.
Ментальність корупції
Україна не перебувала б зараз у корупційному зашморгу, якби на те не було волі самих громадян. Корупція схожа на дорогу з двостороннім рухом. Хтось бере, однак хтось і дає. І без других не було б перших.
Чому ж українці настільки лояльно ставляться до корупції і досі не вдалися до кардинальної зміни ситуації?
Експерти виділяють три основні ментальні причини, які сприяють корупційному консенсусові суспільства і держави.
По-перше, має вплив історична традиція. Українці сотнями років жили не в своїй рідній, а в окупаційній державі. Отож державний апарат сприймається не так, як у західних суспільствах, – не як слуга народу, а як паразит на тілі суспільства.
Від такої держави-паразита необхідно відкуплятися, щоб вона не чіпала і не заважала жити й працювати. Суспільство активно відкупається – з одного боку податками, з іншого хабарами.
По-друге, політична, економічна та соціальна нестабільність призвели до масового вкорінення в масовій свідомості короткострокового мислення, спрямованого на виживання. Кожен дбає лише про себе, переслідує лише свій індивідуальний інтерес і керується потребами та мотиваціями лише поточного моменту.
Із цих позицій немає жодних запобіжників для того, щоб відмовитись від корупції. Якщо це вигідно тут і зараз, допомагає вижити і задовольнити особистий інтерес, то хабар буде сплачений.
По-третє, в українському суспільстві сталося роздвоєння індивідуальної свідомості громадян у ставленні до корупції. Відтак будь-хто з українських громадян може засудити корупцію і чиновника-хабарника, але водночас ставитись позитивно і до явища, і до хабарника, якщо корумпований чиновник є близьким родичем і несе гроші в сім’ю. Відтак суспільний осуд корупційних явищ в Україні має цілком умовний характер.
Звідки в таких умовах з’явиться здорова соціальна сила, здатна подолати корупцію, – питання відрите. Хоча багато аналітиків пов’язують сподівання з поколінням, яке народилося й виростає вже в незалежній Україні.
Можливо, молодь, розуміючи безперспективність корупційного буття, знайде в собі сили для змін.
І варто лише уявити, яким буде розвиток України, якщо мільярди доларів хабарів нарешті будуть спрямовані «на добру справу» – на розвиток економіки, інфраструктури і самого суспільства…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Це створює неабиякі складнощі українцям у взаєминах із установами ФРН, оскільки справжність будь-якого документу з України необхідно підтверджувати складною процедурою так званої консульської легалізації.
Водночас із приходом нової влади в Україні в експертному середовищі знову почастішали розмови про долю корупції. При цьому паралельно існує дві діаметрально протилежні думки – оптимістична й песимістична.
Оптимісти висловлюють переконання, що з приходом до влади Партії регіонів порядку в державі нарешті стане більше, відтак корупційної сваволі чиновників менше.
Однак песимісти небезпідставно вважають, що «відкатів» та хабарів лише побільшає, адже нові люди при владі волітимуть у першу чергу «насититись», збагатитись, що на офіційну зарплату чиновника неможливе.
Чи буде подолана корупція?
Здавалося б, нова влада має усвідомлювати всю катастрофічність ситуації. Однак проблема полягає в тому, що корупція не є однією з хвороб України. Натомість корупція є сутністю сучасної української державної машини, яка мало залежить від конкретних персоналій у владі.
Держава аж ніяк не намагається викорінити хабарництво, навіть навпаки. Будь-який прийнятий закон наперед закладає можливості для корупційного збагачення чиновництва.
Очевидно, чим суворіша норма, чим складніша процедура, тим більшою буде суспільна потреба в корупції для виконання такого закону. І тим «прибутковішим» буде нормативно-правовий акт.
Найпростіший приклад – процедура реєстрації громадських організацій. Законом визначено неадекватний строк розгляду документів – до двох місяців.
На практиці це означає, що рішення ухвалюються в останній день цього довгого строку. А якщо хтось бажає прискорити процес, то можна за відповідну плату зареєструвати об’єднання громадян за декілька днів.
Хіба це не корупційний закон? Адже якби строк складав тиждень, то цілком очевидно, що потреби давати хабара навіть не виникало б!
Інший приклад – реєстрація політичної партії. Процедура, передбачена законом, є настільки складною, що самостійно без корупційної підтримки пройти її практично неможливо.
Зокрема, необхідно зібрати десять тисяч підписів у двох третинах районів двох третин областей. Після цього Міністерство юстиції перевіряє ці підписи.
І щоб критична маса не виявились недійсною, з чиновниками необхідно домовлятися… Подейкують, що реєстрація політичної партії в Україні на сьогодні коштує від 15 тисяч доларів, а внесення змін до статутних документів – від 4 тисяч, навіть якщо все витримано у відповідності до закону…
Тривалий час в Україні велася боротьба з законодавчими корупційними схемами в сфері тендерів. Однак мало хто звертав увагу на іншу вкрай закорумповану сферу – будівництво.
На сьогодні законно побудувати житловий будинок в Україні практично неможливо. Отримання дозволу на здійснення будівельних робіт може зайняти до півроку. А введення в експлуатацію готового будинку – рік. І коробочкою цукерок тут не обійтися.
Для того, щоб прискорити процеси будівельних погоджень та задовольнити всі вимоги законодавства, доводиться платити. На практиці в Києві різноманітні відкати, хабарі та інші витрати на дозволи й погодження можуть сягати розмірів, сумірних із самою собівартістю будівництва. Тепер у вас не виникає питання, чому житло в столиці таке дороге?
Простір для хабарництва можна знайти в будь-якій сфері, врегульованій законом. І навряд чи в державі знайдеться така сила, яка буде зацікавлена в зміні «прибуткового» законодавства і корупційного порядку речей.
Чого чекати?
Експерти висловлюють очікування, що з приходом до влади Партії регіонів масова низова корупція перетвориться на привілейовану та перейде з нижніх рівнів державного апарату на вищі. Для цієї думки існують реальні підстави.
Адже низова корупція поширена в суспільствах із зруйнованою владною вертикаллю, де держава атрофована. Виконавча дисципліна відсутня, так само, як і зацікавленість державних службовців у здійсненні своїх функцій.
Кожен, навіть найнижчий, чиновник за довідку, підпис або оформлення документу потребує «подарунка». Давати доводиться лікареві, вчителеві, секретарці начальника – всім. Цей різновид корупції найбільше дошкуляє населенню, адже з ним щоденно стикається найбільша кількість громадян.
Із наведенням мінімального порядку в державі, із відбудовою владної вертикалі низову ланку державних службовців примушують сумлінно виконувати свою функцію силою тиску і відповідальності. Дрібні чиновники вже не можуть почуватися настільки безкарно, як раніше, відтак можливості для корупції зменшуються.
Але корупція не зникає, вона просто переважує на вищих щаблях влади, де вирішуються великі питання. Так з’являється привілейована корупція.
В умовах привілейованої корупції інспектор ДАІ, архітектурного нагляду або районний суддя навряд чи буде вимагати хабара. Однак, якщо раптом знадобиться безболісно приватизувати підприємство чи закрити гучну кримінальну справу, то підмастити хабарами доведеться на найвищому державному рівні.
Вважається, що після 2004 року із розвалом державного апарату в Україні розквітла низова корупція, в той час, коли в Росії в умовах авторитарного управління процвітає привілейована корупція.
Із приходом до влади Партії регіонів, якщо виконавчої дисципліни в державному апараті стане більше, то корупційні явища можуть зосередитись та посилитись на рівні владної верхівки.
Що краще для України, низова чи привілейована корупція, – це питання риторичне. Хоч десять тисяч громадян занесуть хабарі по сто доларів, хоч один олігарх – мільйон доларів, руйнівний ефект для держави буде однаковий. Хоча в другому випадку – менш відчутний для суспільства.
Ментальність корупції
Україна не перебувала б зараз у корупційному зашморгу, якби на те не було волі самих громадян. Корупція схожа на дорогу з двостороннім рухом. Хтось бере, однак хтось і дає. І без других не було б перших.
Чому ж українці настільки лояльно ставляться до корупції і досі не вдалися до кардинальної зміни ситуації?
Експерти виділяють три основні ментальні причини, які сприяють корупційному консенсусові суспільства і держави.
По-перше, має вплив історична традиція. Українці сотнями років жили не в своїй рідній, а в окупаційній державі. Отож державний апарат сприймається не так, як у західних суспільствах, – не як слуга народу, а як паразит на тілі суспільства.
Від такої держави-паразита необхідно відкуплятися, щоб вона не чіпала і не заважала жити й працювати. Суспільство активно відкупається – з одного боку податками, з іншого хабарами.
По-друге, політична, економічна та соціальна нестабільність призвели до масового вкорінення в масовій свідомості короткострокового мислення, спрямованого на виживання. Кожен дбає лише про себе, переслідує лише свій індивідуальний інтерес і керується потребами та мотиваціями лише поточного моменту.
Із цих позицій немає жодних запобіжників для того, щоб відмовитись від корупції. Якщо це вигідно тут і зараз, допомагає вижити і задовольнити особистий інтерес, то хабар буде сплачений.
По-третє, в українському суспільстві сталося роздвоєння індивідуальної свідомості громадян у ставленні до корупції. Відтак будь-хто з українських громадян може засудити корупцію і чиновника-хабарника, але водночас ставитись позитивно і до явища, і до хабарника, якщо корумпований чиновник є близьким родичем і несе гроші в сім’ю. Відтак суспільний осуд корупційних явищ в Україні має цілком умовний характер.
Звідки в таких умовах з’явиться здорова соціальна сила, здатна подолати корупцію, – питання відрите. Хоча багато аналітиків пов’язують сподівання з поколінням, яке народилося й виростає вже в незалежній Україні.
Можливо, молодь, розуміючи безперспективність корупційного буття, знайде в собі сили для змін.
І варто лише уявити, яким буде розвиток України, якщо мільярди доларів хабарів нарешті будуть спрямовані «на добру справу» – на розвиток економіки, інфраструктури і самого суспільства…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
