Змінилася влада, і напричуд саме вона зайнялася старими ранами і старими амбіціями. Коли починав Ющенко, багато списів на різних рівнях зламали ініціатори і опоненти створення громадського телебачення.
Вовтузилися доти, доки не поставили остаточний хрест на цій ідеї. А якими вони всі були затятими мрійниками! З такою енергією, здавалося, тільки перемагати. Однак вони усі домоглися одного: ідею поховали.
Але, як ми дивимося, не назавжди. В надрах нової влади, яка раніше активно ігнорувала ідею незалежного телеканалу, раптом із новою бадьорістью заговорили про громадське телебачення.
Ще не зовсім зрозуміло, чому саме виникло таке бажання у новоприбулих на Банкову і чи усвідомлюють вони – що таке громадське телебачення, якщо воно дійсно буде громадським.
Легко сказати – взяв і створив
Відомий в Україні телепродюсер Олександр Роднянський висловив сумнів стосовно існування в Україні громадського телебачення. Як зазначив Роднянський, ті люди, які постійно брешуть, не зможуть цього створити в принципі.
Протилежну думку обстоює наближена до Президента Ганна Герман. Вона вважає, що громадське телебачення можна створити, зробивши кілька технічних кроків.
По-перше, таке телебачення повинно будуватися на базі першого телеканалу. По-друге, треба зупинитися на одному з обговорюваних проектів і винести його на обговорення Верховної Ради.
Залишається проголосувати – і громадському телебаченню можна побажати щасливого плавання і попутного вітру.
Якби усе було так просто, то громадське телебачення почало б своє існування ще за президентства Кравчука.
Навіть якщо проект буде ухвалений в парламенті (а за нинішньої більшості в Верховній Раді можна навіть ухвалити закриття України), навіть і тоді це буде зовсім не фактом, що громадське телебачення почне існувати.
Спочатку – незалежність
Причини лежать не в парламенті. Пробачте, не з громадського телебачення треба починати, оскільки найбільшою проблемою залишається створення в країні будь-якого рівновіддаленого від усіх влад і опозицій інституту.
У випадку з громадським телебаченням, цією інституцією повинна бути наглядова рада. В Україні всі організації так чи інакше від когось залежні.
Так що, по суті, перед створенням громадського телебачення в країні треба створити, передусім, незалежну судову гілку влади. Не на папері, а насправді.
На сьогоднішній день, якщо якийсь суддя вирішить бути рівновіддаленим, йому загрожують усі можливі біди з усіх практично боків: від відключення води чи опалення в його квартирі до позбавлення волі, ба навіть чогось і гіршого.
Громадське телебачення в умовах тотальної залежності усіх від усіх приречене бути ще однією підлеглою режимові організацією.
А приємна назва – це чергова «заліпуха». Не встигне булькнути, як трісне.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Вовтузилися доти, доки не поставили остаточний хрест на цій ідеї. А якими вони всі були затятими мрійниками! З такою енергією, здавалося, тільки перемагати. Однак вони усі домоглися одного: ідею поховали.
Але, як ми дивимося, не назавжди. В надрах нової влади, яка раніше активно ігнорувала ідею незалежного телеканалу, раптом із новою бадьорістью заговорили про громадське телебачення.
Ще не зовсім зрозуміло, чому саме виникло таке бажання у новоприбулих на Банкову і чи усвідомлюють вони – що таке громадське телебачення, якщо воно дійсно буде громадським.
Легко сказати – взяв і створив
Відомий в Україні телепродюсер Олександр Роднянський висловив сумнів стосовно існування в Україні громадського телебачення. Як зазначив Роднянський, ті люди, які постійно брешуть, не зможуть цього створити в принципі.
Протилежну думку обстоює наближена до Президента Ганна Герман. Вона вважає, що громадське телебачення можна створити, зробивши кілька технічних кроків.
По-перше, таке телебачення повинно будуватися на базі першого телеканалу. По-друге, треба зупинитися на одному з обговорюваних проектів і винести його на обговорення Верховної Ради.
Залишається проголосувати – і громадському телебаченню можна побажати щасливого плавання і попутного вітру.
Якби усе було так просто, то громадське телебачення почало б своє існування ще за президентства Кравчука.
Навіть якщо проект буде ухвалений в парламенті (а за нинішньої більшості в Верховній Раді можна навіть ухвалити закриття України), навіть і тоді це буде зовсім не фактом, що громадське телебачення почне існувати.
Спочатку – незалежність
Причини лежать не в парламенті. Пробачте, не з громадського телебачення треба починати, оскільки найбільшою проблемою залишається створення в країні будь-якого рівновіддаленого від усіх влад і опозицій інституту.
У випадку з громадським телебаченням, цією інституцією повинна бути наглядова рада. В Україні всі організації так чи інакше від когось залежні.
Так що, по суті, перед створенням громадського телебачення в країні треба створити, передусім, незалежну судову гілку влади. Не на папері, а насправді.
На сьогоднішній день, якщо якийсь суддя вирішить бути рівновіддаленим, йому загрожують усі можливі біди з усіх практично боків: від відключення води чи опалення в його квартирі до позбавлення волі, ба навіть чогось і гіршого.
Громадське телебачення в умовах тотальної залежності усіх від усіх приречене бути ще однією підлеглою режимові організацією.
А приємна назва – це чергова «заліпуха». Не встигне булькнути, як трісне.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
