Київська весна 1878 року буяла каштановим та яблуневим квітом. Над костьолом Святого Олександра – дзвони… Гарної сонячної днини у храмі охрещено старшого сина Северина та Людвіки Малевичів – Казимира. Дитинство майбутнього митця, засновника стилю супрематизму, минало у Києві, на Поділлі та Харківщині, тож на перших роботах художника зображені дніпровські кручі та розлогі сільські краєвиди.
Митець був активним членом неформальної польської громади Києва – до речі, одним з найліпших його приятелів був Ігор Сікорський, авіаконструктор: на малюнках Малевича можна побачити обриси перших літаків, розроблених Сікорським… За словами художника, Польща та Україна «відкрили живописця світові»: перша виставка Малевича відбулась у Польщі, наприкінці 1920-х років, остання – у Києві на початку тридцятих.
Як стверджує мистецтвознавець Дмитро Горбачов, без урахування польсько-українського походження, української свідомості не можна зрозуміти творчість живописця: у Києві Малевич навчався у Рисувальній школі Миколи Мурашка; товаришував із Михайлом Бойчуком, Федором Кричевським, іншими митцями-«бойчукістами», обговорював з ними шляхи розвитку мистецтва у двадцятому столітті, досліджував українську народну ікону.
Київ рятував Малевича
А уже у зрілому віці, напередодні репресій тридцятих років, Малевич викладав у Київському художньому інституті. Тож, за словами Горбачова, «Київ його рятував: тоді, коли його цькували у Москві і Ленінграді, тут його друкували у журналі «Нова генерація», українською мовою».
«Нині до мене звертаються європейські дослідники творчості Малевича з проханням допомогти розібратися з українською мовою художника, бо використовував він, так би мовити, народне мовлення у своєму письмі…», – каже мистецтвознавець.
Ганна БураАвтор екскурсії «Київ Казимира Малевича» Ганна Бура додає: перш ніж Малевич намалював свій знаменитий «Чорний квадрат», Київ утворив для нього своєрідний «квадрат» – маршрут, за яким щодня пересувався митець, живучи у Києві: вулиці Боженка – Володимирська – Ярославів Вал – Вознесенський узвіз… «Київ став тією точкою, де відбувся злет його (Малевича) педагогічної діяльності, як і злет його творчої діяльності. Мистецтвознавці вважають, що картини київського періоду є найбільшим досягненням Малевича, що цей період навіть вищий,ніж «Чорний квадрат», можливо», – каже Ганна Бура.
Спершу репресований у Росії, потім «російський геній»
Малевич не уникнув репресій: йому не пробачили так званого «селянського циклу» картин, присвяченого жертвам колективізації та «Великого Голоду». Художник помер, вийшовши з в’язниці, у 1935 році у Ленінграді.
За радянських часів ім’я Малевича було викреслене з мистецтва, а нині художні критики у Росії з гордістю розповідають про «російського генія» Малевича. Але, як відзначає Дмитро Горбачов, митець рідними мовами називав польську та українську, називав себе українцем і співав українських народних пісень своїм дітям.
Щодо спадщини митця, то знаменитий «Чорний квадрат», інші роботи митця експонуються поза межами України; на Батьківщині кілька ранніх робіт митця зберігаються у Пархомівському художньому музеї, що на Харківщині.
Митець був активним членом неформальної польської громади Києва – до речі, одним з найліпших його приятелів був Ігор Сікорський, авіаконструктор: на малюнках Малевича можна побачити обриси перших літаків, розроблених Сікорським… За словами художника, Польща та Україна «відкрили живописця світові»: перша виставка Малевича відбулась у Польщі, наприкінці 1920-х років, остання – у Києві на початку тридцятих.
Як стверджує мистецтвознавець Дмитро Горбачов, без урахування польсько-українського походження, української свідомості не можна зрозуміти творчість живописця: у Києві Малевич навчався у Рисувальній школі Миколи Мурашка; товаришував із Михайлом Бойчуком, Федором Кричевським, іншими митцями-«бойчукістами», обговорював з ними шляхи розвитку мистецтва у двадцятому столітті, досліджував українську народну ікону.
Київ рятував Малевича
А уже у зрілому віці, напередодні репресій тридцятих років, Малевич викладав у Київському художньому інституті. Тож, за словами Горбачова, «Київ його рятував: тоді, коли його цькували у Москві і Ленінграді, тут його друкували у журналі «Нова генерація», українською мовою».
«Нині до мене звертаються європейські дослідники творчості Малевича з проханням допомогти розібратися з українською мовою художника, бо використовував він, так би мовити, народне мовлення у своєму письмі…», – каже мистецтвознавець.
Спершу репресований у Росії, потім «російський геній»
Малевич не уникнув репресій: йому не пробачили так званого «селянського циклу» картин, присвяченого жертвам колективізації та «Великого Голоду». Художник помер, вийшовши з в’язниці, у 1935 році у Ленінграді.
За радянських часів ім’я Малевича було викреслене з мистецтва, а нині художні критики у Росії з гордістю розповідають про «російського генія» Малевича. Але, як відзначає Дмитро Горбачов, митець рідними мовами називав польську та українську, називав себе українцем і співав українських народних пісень своїм дітям.
Щодо спадщини митця, то знаменитий «Чорний квадрат», інші роботи митця експонуються поза межами України; на Батьківщині кілька ранніх робіт митця зберігаються у Пархомівському художньому музеї, що на Харківщині.
