Прикордонні мандри між Україною і Євросоюзом – джерело прибутку
Румунсько-український кордон
Прикордонні мандри між Україною і Євросоюзом – джерело прибутку
Олександра Малаховська Солотвино (Закарпаття) – Терпеливими і витривалими повинні бути мандрівники, які хочуть перетнути кордон між Україною та Європейським Союзом. Із обох боків прикордонного шлагбауму стоять шеренги автомобілів, пішоходів і велосипедистів. Мало хто їде за туристичними принадами, в основному перетинають кордон, везучи харчі і пальне. Прикордонний «бізнес» у Закарпатті є одним із важливих джерел прибутку для місцевих мешканців, які проживають поблизу кордонів.
«Сигарети, алкоголь?» – це найчастіше запитання працівників митниці в Угорщині чи Румунії. На відповідь «не палю» чи «не п’ю» реагують здивовано. Жартувати в таких місцях не годиться. Відповідати треба ввічливо, лаконічно і правдиво. Часто змушують відкривати всі валізи і показувати навіть кишені. Перетин кордону може бути довгою і нудною процедурою, яка може затягнутися на кілька годин.
У гарячий осінній день водії ховаються від пекучого сонця перед в’їздом із румунського Сигету до українського Солотвина під деревом, яке дає хоч трохи тіні. У той час, як літні румунські жінки в хустках, із мішками та торбами на плечах, швиденько переходять пішки через вузький дерев’яний міст, автомобілісти змушені чекати в черзі. Автомобільний рух можливий тільки в одному напрямку.
ФОТОГАЛЕРЕЯ:
Життя на кордоні
Прикордонний «бізнес» у Закарпатті є одним із важливих джерел прибутку для місцевих мешканців, які проживають поблизу кордонів. Фото Олександри Малаховської
«Пропускають вісім машин у одному напрямку. Відтак треба годину чи дві почекати», – пояснює Василь із українського села Діброва. До Румунії їздить кілька разів на день. Час чекання коротає лузанням насіння. «Треба щось робити», – відповідає зі сміхом. Свої поїздки використовує для продажі пального, котре в Румунії на кілька євро дорожче, ніж в Україні. «Заробити багато не вдається, але на сік вистачає», – посміхається Василь. У «Пежоті» з чеським автомобільним номером, який начебто купив у Празі, може їздити скільки завгодно, якби не черга. Для «зручності» має український і румунський паспорт. Офіційно не можна мати подвійне громадянство, але у нас багато хто має румунський паспорт, розповів житель села, де більшість мешканців є етнічними румунами.
На базарі у румунському місті Сигет значна частина харчових продуктів завезена з України. Борошно, крупа, цукор чи олія стоять на прилавках в оригінальній українській упаковці і навіть з ціною у гривнях. Продається все за леї по актуальному курсу. Торгівці пропонують також явно контрабандні цигарки. З національних товарів хіба що сувеніри чи свіжа квасоля в купках на вуличному тротуарі.
З огляду на те, що митники так цікавляться «контрабандою» цигарок і алкоголю, справжні перевізники цього товару шукають інші шляхи, ніж легальний перехід у Солотвино.
До кордону з Румунією веде дорога через села Нова Апша, Глибокий потік чи Діброва, які вражають неймовірно величезними і дорогими будинками. На румунському боці житло набагато скромніше.
«Ми не хочемо жити ні в Румунії, ні в іншій країні ЄС. Там життя дороге і за все треба багато платити», – каже Василь, який має досвід роботи в Чехії чи Іспанії. «До Румунії ми їздимо тільки заробляти», – пояснює мету своїх подорожей.
Черга для українських громадян і для громадян ЄС – одна. Всі повинні пройти повну процедуру контролю. Прикордонники штампують паспорти в обох напрямках. «Ми повинні це робити, бо йдеться про зовнішній кордон ЄС», – пояснює румунський прикордонник.
Краща дорога в Європу
На українсько-угорському пропускному пункті Лужанка прикордонники цікавляться, куди їдуть громадяни ЄС і чому обрали саме цей перехід. Іноземці повинні повідомити навіть свою домашню адресу. Доходить до кумедних діалогів, коли одна сторона явно не розуміє другу.
Делегація чеських пожежників, яка повертається з офіційної зустрічі з українськими рятувальниками в Ужгороді, здивована запитаннями українських прикордонників, чому до Чехії повертаються через Угорщину. «Там краща дорога, автобан», – пояснює ламаною російською мовою один із членів делегації. Складна ситуація виникає, коли водій службового «Супербу» по-чеськи називає свою адресу. Назва села прикордоннику не зрозуміла. «Це що, в Празі?» – намагається знайти вихід. Коли чоловік каже, що це село, де немає вулиці, а тільки номери будинків, діалог заходить в глухий кут. «Для чого йому моя адреса?» – не розуміє чех, якого прикордонник фамільярно називає Міланом. Чехи полегшено зітхають, коли їм віддають документи. «На українсько-словацькому кордоні нам ледь не розібрали машину», – згадують свої пригоди при в’їзді в Україну через словацько-український перехід в Ужгороді.
На кожному переході є багато написів із номерами телефонів, куди можна поскаржитись на неправомірні дії посадових осіб. Але, черга і нудні процедури – не причина для скарги. В кожній країні свої порядки і поки існують кордони, доводиться їх терпіти.
