Пророкували, що опоненти російської влади розсіються в лютневих морозах, перестануть вимагати від влади чесних виборів і вважатимуть, що досить вже пообурювалися в ході недавніх мітингів на Болотній площі та проспекті Сахарова. Проте на ходу, що завершилася мітингом на все тій же Болотній площі, зібралися десятки тисяч людей, які вимагали змін у країні.
Але чимало людей – їхню кількість цілком можна порівняти з чисельністю протестувальників – прийшли також на мітинг, організований владою на Поклонній горі. Звичайно, можна говорити про заданість цього другого мітингу, про те, що на Болотну площу люди приходили за покликом серця, а на Поклонній горі збиралися ті, хто не міг відмовитися брати участь в офіційному заході (і багато учасників мітингу навіть і не приховували цього). Але важливо й інше – що говорили оратори на Болотній і що говорили оратори на Поклонній.
На Болотній – опозиційні активісти та журналісти, співаки та письменники, ті, кого поважає мисляча Росія, до кого вона звикла прислухатися. Телеведучий Леонід Парфйонов і щойно не допущений до президентських виборів Григорій Явлінський. Співак Юрій Шевчук і екологічна активістка Євгенія Чирікова. На Болотній – зрозумілі слова і гасла. Опозиційний активіст Ілля Яшин вимагає повернути народу вибори і демонтувати самодержавство – всього кілька днів тому про це ж говорив колишній президент СРСР Михайло Горбачов.
На Поклонній – ті, хто вже давно в обслузі при владі, хто сприймається як рупор офіційної пропаганди. Письменник-шовініст Олександр Проханов, «соловей» ще радянського Генштабу і журналіст-ксенофоб Максим Шевченко. Політолог Сергій Кургінян, який на початку 90-х закликав до диктатури, і штатний телеагітатор Путіна Михайло Леонтьєв. Нікого іншого влада не змогла знайти для мітингового виступу – тому що нікого іншого просто і немає.
Що говорять ці люди? Вони «зомбують» самі себе. Лякають «помаранчевою чумою», Державним департаментом США, насильством і загибеллю країни. Таке враження, що вони дістали свої виступи з архівів 2004 року, коли приблизно в такому ж складі лякали «помаранчевою небезпекою» українців.
Те, що минуло майже вісім років, що після Помаранчевої революції в сусідній країні кілька разів проходили вільні вибори, що через роки її президентом став, між іншим, той, проти кого виступав помаранчевий Майдан, їх не цікавить. Сама ідея, що можна бути проти Путіна, коли надійшла команда бути «за», викликає у холуїв напад ненависті. І те, що навпроти них стоїть не народ, а спеціально звезені люди, їх не хвилює. Вони відпрацьовують свій номер для одного-єдиного глядача.
І Путін – з ними. Він демонстративно підтримав присутніх на Поклонній – борців з «помаранчевою» небезпекою, тим самим вкотре демонструючи, що в разі повернення до влади не буде президентом нової Росії. Він буде президентом Росії минулого. Росії для одного громадянина, що розташувався в Кремлі.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Але чимало людей – їхню кількість цілком можна порівняти з чисельністю протестувальників – прийшли також на мітинг, організований владою на Поклонній горі. Звичайно, можна говорити про заданість цього другого мітингу, про те, що на Болотну площу люди приходили за покликом серця, а на Поклонній горі збиралися ті, хто не міг відмовитися брати участь в офіційному заході (і багато учасників мітингу навіть і не приховували цього). Але важливо й інше – що говорили оратори на Болотній і що говорили оратори на Поклонній.
На Болотній – опозиційні активісти та журналісти, співаки та письменники, ті, кого поважає мисляча Росія, до кого вона звикла прислухатися. Телеведучий Леонід Парфйонов і щойно не допущений до президентських виборів Григорій Явлінський. Співак Юрій Шевчук і екологічна активістка Євгенія Чирікова. На Болотній – зрозумілі слова і гасла. Опозиційний активіст Ілля Яшин вимагає повернути народу вибори і демонтувати самодержавство – всього кілька днів тому про це ж говорив колишній президент СРСР Михайло Горбачов.
На Поклонній – ті, хто вже давно в обслузі при владі, хто сприймається як рупор офіційної пропаганди. Письменник-шовініст Олександр Проханов, «соловей» ще радянського Генштабу і журналіст-ксенофоб Максим Шевченко. Політолог Сергій Кургінян, який на початку 90-х закликав до диктатури, і штатний телеагітатор Путіна Михайло Леонтьєв. Нікого іншого влада не змогла знайти для мітингового виступу – тому що нікого іншого просто і немає.
Що говорять ці люди? Вони «зомбують» самі себе. Лякають «помаранчевою чумою», Державним департаментом США, насильством і загибеллю країни. Таке враження, що вони дістали свої виступи з архівів 2004 року, коли приблизно в такому ж складі лякали «помаранчевою небезпекою» українців.
Те, що минуло майже вісім років, що після Помаранчевої революції в сусідній країні кілька разів проходили вільні вибори, що через роки її президентом став, між іншим, той, проти кого виступав помаранчевий Майдан, їх не цікавить. Сама ідея, що можна бути проти Путіна, коли надійшла команда бути «за», викликає у холуїв напад ненависті. І те, що навпроти них стоїть не народ, а спеціально звезені люди, їх не хвилює. Вони відпрацьовують свій номер для одного-єдиного глядача.
І Путін – з ними. Він демонстративно підтримав присутніх на Поклонній – борців з «помаранчевою» небезпекою, тим самим вкотре демонструючи, що в разі повернення до влади не буде президентом нової Росії. Він буде президентом Росії минулого. Росії для одного громадянина, що розташувався в Кремлі.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
