Про Павлоградське повстання довго мовчали

Дніпропетровськ – На Придніпров’ї досліджують багато десятиліть замовчувану сторінку історії краю – Павлоградське антирадянське повстання 1930-го року. У ньому взяло участь півтори тисячі селян, доведених до відчаю продзаготівлями та примусовою колективізацією. Очевидці подій і нащадки страчених активістів того повстання досі побоюються давати свідчення, але дослідникам вдалось відшукати вже чимало інформації.

Краєзнавець Федір Гапчич історією Павлоградського антирадянського постання цікавиться вже багато років – збирає експонати для сільського музею. Розказує: у 20-30 роках минулого століття на теренах району мешкало багато переселенців з Курської та Харківської губерній. Ці люди не знали, що таке кріпацтво, жили заможно, радянську колективізацію та продзаготівлі переживали болісно. Зрештою, на початку квітня 1930 року, не витримали – повстали.

Виступ тривав усього кілька днів. Озброєні мисливськими рушницями, кілками й вилами, повстанці почали свою акцію на одному з хуторів і вирушили довколишніми селами, поповнюючи свої лави. Бунтівники розправлялися із партійними активістами і планували йти на Павлоград, де за домовленістю одного з ватажків повстання, їх мали підтримати співробітники районного відділку міліції. Але зрештою ці плани не здійснилися. На придушення акції влада кинула сотні краще озброєних та організованих чекістів і міліціонерів. Бунтівники поступилися. Три десятки повстанців розстріляли, двісті – ув’язнили.

Ще лишились очевидці тих подій

Зараз у селах Павлоградщини ще лишились очевидці тих подій, каже Федір Гапчич, однак говорити вони досі побоюються. Багато хто свого часу відмовився від родичів-учасників виступу.

«Про ці події місцеві мешканці говорили тільки одне – це заборонена тема. Тільки з 1991-го року потроху почали розповідати. «П’ятоапрельщики» – так їх називали. Засуджені за повстання, відбувши термін покарання, не мали права повертатись додому. Основна маса селян Тернівки і Богданівки не повернулись. За переписом населення, на 1937 рік кількість жителів зменшилась у два-три рази в цих населених пунктах», – розповідає краєзнавець.

Про Павлоградське повстання тривалий час мовчали й офіційні джерела. Усі документи зберігались в Галузевому державному архіві КДБ під грифом «таємно». Зараз, коли вони вже розсекречені, науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею Людмила Маркова зізнається: ті події вражають жорстокістю карателів, запеклістю повстанців.

«Тепер, коли відкрились документи, ми можемо знати правду. І кожен з нас може, прочитавши саме справжні документи, може судити про те, як це відбувалось», – зазначає Людмила Маркова.


Документи та свідчення людей, зібрані істориками та краєзнавцями, лягли в основу першої і єдиної доки книги про Павлоградське повстання, виданої коштом міжнародної громадської організації «Інститут Україніки». Акцент робили на усні розповіді людей, розповідає директор «Інститут україніки» Ірина Довгалюк, за три роки роботи загалом записали понад 500 годин свідчень.

«Наша основне завдання – не зібрати документи, а записати усну історію, те, що люди пам’ятають, те, що люди пережили, адже це головні свідчення. Документи можна буде прочитати і проаналізувати ще й через сто років, а люди йдуть від нас, зникають джерела інформації», – каже Ірина Довгалюк.

Придніпров’я має ще не одну «білу пляму» в своїй історії часів СРСР. Зараз науковці досліджують також антирадянське повстання в Оріхівському районі Запорізької області, який був частиною Дніпропетровщини. Книга про Оріхівський виступ має побачити світ уже цього року.