Захисники української мови у Києві в середу оголосили про припинення голодування і про те, що їхня акція відтепер матиме новий характер. Голодування під Українським домом у столиці тривало від початку липня із закликом скасувати законопроект про засади державної мовної політики. Аспірантка Києво-Могилянської академії Оксана Неживенко приєдналася до акції 8 липня, на другий день від початку. Вона родом з Вінниччини, їй 26 років. Зараз Оксана Неживенко перебуває в одній з київських лікарень, звідки погодилася відповісти на кілька запитань Радіо Свобода.
– Оксано, як Ви себе зараз почуваєте?
– Мені зараз вже поставили другу крапельницю, тобто не вистачає якихось мікроелементів в організмі, але в принципі я не в такому важкому стані, в якому могла би бути. Але відчуваю, звичайно, слабкість.
– Який був найважчий момент за ці 10 днів, коли ви голодували?
– Фізично, я б сказала, це були перші кілька днів, коли організм перелаштовувався. На другий день в мене був шалений головний біль, спека була і була така, знаєте, емоційна невизначеність тому, що не були впевнені взагалі в що це переросте. А емоційно, я думаю, це наша кінцівка, коли ми хотіли поставити крапку з комою, тобто залишити голодування з правильними акцентами. Наша величезна перемога, що ми зібрали вже 17 громадських організацій, які хочуть з нами працювати. Навіть сьогодні, під час прес-конференції, підійшло кілька представників інших організацій, які хочуть так само долучитися. Тому, по моєму, це величезний крок вперед.
– Ви заявили про те, що акція переходить у новий формат. В чому саме він буде полягати?
– Ми створюємо громадську раду, яка складається з тих перших голодувальників, з ідейних натхненників початку протесту проти законопроекту про державну мовну політику. Будемо розширювати діяльність по регіонах, робити цікаві освітні, просвітницькі, культурні заходи для того, щоб показати людям, наскільки важливо розвивати українську мову, для того, щоб врешті-решт законопроект було скасовано.
– Українську опозицію з одного боку критикували, за те, що опозиціонери спершу «привели», а потім немов би «покинули» вас на вулиці. А, з іншого боку, ви проголосили, що ваша акція аполітична, і тих опозиціонерів, які приходили зі своїми партійними прапорами, ви відганяли. Чи вас зрадили, чи намагалися використати?
– Наша ініціатива була і є в першу чергу громадською. Ми хотіли показати такий прецедент, коли громадськість об’єднується навколо одної єдиної ідеї, не проти Президента, не проти Верховної Ради, а саме за святиню нашої України, за українську мову. Політичні партії, на жаль, не приєдналися до нас. До нас приходили політики, депутати, спілкувалися з нами, нас підтримували, але ми потребували їх як голодувальників на сходах Українського дому. В нас, до речі, виникали конфлікти з Об’єднаною опозицією, коли вони хотіли біля нас встановити свої столи або плакати, або банери. Ми дуже просили їх відходити подалі, тому що насправді в Києві багато місця і їм, і нам для лозунгів. Врешті-решт нам вдалося домовитись і ми поділили територію біля Українського дому, тобто величезних конфліктів не було, але все ж таки такі невеличкі тертя були.
– Оксано, як Ви себе зараз почуваєте?
– Мені зараз вже поставили другу крапельницю, тобто не вистачає якихось мікроелементів в організмі, але в принципі я не в такому важкому стані, в якому могла би бути. Але відчуваю, звичайно, слабкість.
– Який був найважчий момент за ці 10 днів, коли ви голодували?
Наша величезна перемога, що ми зібрали вже 17 громадських організацій, які хочуть з нами працювати
– Фізично, я б сказала, це були перші кілька днів, коли організм перелаштовувався. На другий день в мене був шалений головний біль, спека була і була така, знаєте, емоційна невизначеність тому, що не були впевнені взагалі в що це переросте. А емоційно, я думаю, це наша кінцівка, коли ми хотіли поставити крапку з комою, тобто залишити голодування з правильними акцентами. Наша величезна перемога, що ми зібрали вже 17 громадських організацій, які хочуть з нами працювати. Навіть сьогодні, під час прес-конференції, підійшло кілька представників інших організацій, які хочуть так само долучитися. Тому, по моєму, це величезний крок вперед.
– Ви заявили про те, що акція переходить у новий формат. В чому саме він буде полягати?
– Ми створюємо громадську раду, яка складається з тих перших голодувальників, з ідейних натхненників початку протесту проти законопроекту про державну мовну політику. Будемо розширювати діяльність по регіонах, робити цікаві освітні, просвітницькі, культурні заходи для того, щоб показати людям, наскільки важливо розвивати українську мову, для того, щоб врешті-решт законопроект було скасовано.
– Українську опозицію з одного боку критикували, за те, що опозиціонери спершу «привели», а потім немов би «покинули» вас на вулиці. А, з іншого боку, ви проголосили, що ваша акція аполітична, і тих опозиціонерів, які приходили зі своїми партійними прапорами, ви відганяли. Чи вас зрадили, чи намагалися використати?
Ми хотіли показати прецедент, коли громадськість об’єднується навколо одної єдиної ідеї, не проти Президента, Верховної Ради, а саме за святиню нашої України, за українську мову
– Наша ініціатива була і є в першу чергу громадською. Ми хотіли показати такий прецедент, коли громадськість об’єднується навколо одної єдиної ідеї, не проти Президента, не проти Верховної Ради, а саме за святиню нашої України, за українську мову. Політичні партії, на жаль, не приєдналися до нас. До нас приходили політики, депутати, спілкувалися з нами, нас підтримували, але ми потребували їх як голодувальників на сходах Українського дому. В нас, до речі, виникали конфлікти з Об’єднаною опозицією, коли вони хотіли біля нас встановити свої столи або плакати, або банери. Ми дуже просили їх відходити подалі, тому що насправді в Києві багато місця і їм, і нам для лозунгів. Врешті-решт нам вдалося домовитись і ми поділили територію біля Українського дому, тобто величезних конфліктів не було, але все ж таки такі невеличкі тертя були.
