В Одесі залишилася лише одна суто українська школа

Одеса – Одеська міськрада затвердила російську мову регіональною для міста. Це рішення, яке ухвалили напередодні на позачерговій сесії, передбачає використання російської мови – паралельно з державною українською – у роботі, діловодстві та листуванні. Для багатьох це рішення стало логічним продовженням кроків, спрямованих на підтримку російської мови, до яких одеська мерія вдалася раніше. Так торік була ухвалена програма збереження та розвитку російської мови в Одесі на 2011-2015. Вона передбачає, що батьки можуть вільно обирати мову навчання для своїх дітей у будь-якій з одеських шкіл. Однак, напередодні нового навчального року все ще понад 50 відсотків одеситів віддають своїх дітей до українських шкіл (такими є дані управління освіти).

Власне, обирати мову навчання для своїх дітей одеські батьки могли і раніше. Просто треба було віддати своє чадо до тієї школи, де за статутом передбачалося викладання вподобаною мовою. Подекуди це створювало незручності – така школа могла опинитися на значній відстані від помешкання дитини. Тепер російський клас може з’явитися практично у кожній школі, де отримають не менше 15 відповідних заяв від батьків. Такий стан речей у заступника начальника міського управління освіти Вікторії Іщенко викликає захоплення.

«Ми дуже пишаємося, що в нас у школах – я вважаю, що це тріумф демократії – кожен із батьків може вибрати за власним бажанням мову навчання, і такі умови створені в кожному навчальному закладі, окрім одного», – наголошує Іщенко.

Цим єдиним винятком з-поміж 125 одеських загальноосвітніх закладів стала гімназія №7. Від 1989 року, за ініціативою батьків, вона поступово переходила на українську мову викладання – у мільйонному місті, де на той час було лише дві українські школи.

Аргумент на користь мови – висока якість викладання

Від початку і донині директором гімназії є заслужений працівник освіти Світлана Мельник. І їй дуже не хотілося б, щоб зусилля, витрачені на створення в Одесі елітної україномовної гімназії виявилися марними.

«Працюємо і працювали дуже серйозно, відповідально – і батьки вже йшли не на українську школу, а на гарну освіту, на гарну увагу, на гарне ставлення, на гарних педагогів», – наголошує вона.

У шкільних кулуарах можна було почути, що до цієї школи «йшли б, навіть коли б тут викладали на івриті». Світлана Мельник згадує, що давати якісну шкільну освіту в умовах двомовності було дуже важко. Проте каже, що як законослухняний громадянин та керівник, довела батькам рішення міськради. Інша річ, що ніхто із них не забажав скористатися новим привілеєм. Єдина з-поміж одеських шкіл, сьома гімназія не внесла змін до статуту, які перевели б її у розряд двомовних.

«Ви знаєте – річ у тім, що, можливо, наша репутація уже така, що нікому навіть не спадало на думку, що це таке може бути», – каже Світлана Мельник.

«Спілкуємося – російською, навчаємося – українською»

Наче й парадоксально, та заяви про те, щоб дитину взяли до українського класу, пишуть здебільшого російською мовою. Хоча насправді за цим стоїть суто одеська розважливість.

Одеситка Світлана каже, що хоче, щоб її син навчався українською, навіть не зважаючи на те, що поточна ситуація наче й схиляється в бік російськомовності.

«Ось я чула, що схвалено закон, за яким перспективи зараз наче однакові. Але російська мова у нас і так є всюди, а українська – лише у школах та деяких закладах. Тому слід знати українську нарівні з російською. Тож спілкуємося вдома – російською, навчаємося – українською».

Такий підхід поділяють не всі земляки Світлани. За час реалізації програми з підтримки російської мови кількість заяв на російськомовне навчання зросла майже на 10 відсотків. Якщо у 2010 році співвідношення між бажаючими навчати дітей українською та російською становило, відповідно 61,5 відсотка на 38,5, то зараз частки стали приблизно рівними: 48 відсотків – за російську, 52 відсотки – за українську.

Вікторія Іщенко припускає подальше зростання кількості заяв на російську мову. «Ми плануємо про всяк випадок трішки збільшення класів із російською мовою, тому що дійсно була прийнята програма зараз, зміни до законодавства, – зауважує вона. – Було б дивно, якщо б вони не потягли за собою і зрушення у свідомості наших громадян».

Наразі ці зрушення призвели до того, що в Одесі з’явилися 33 російських класи у раніше суто українських школах. Секретарка Сьомої гімназії Валентина Уйманова, яка, так само, як і директор школи, працює тут понад 20 років, у цих змінах нічого доброго не вбачає.

«Все таки державна мова має бути державною мовою, – зазначає вона. – А регіональні мови, якщо вони піднімуть на такий рівень, як і українську – то буде дуже шкода. Тому що в Одеській області українська колись вже була як меншовартісна, тільки в селах. От вони так знову хочуть зробити, мабуть».

Підтримати регіональні мови, але не занедбати державну

Заступниця голови міськвідділу освіти Вікторія Іщенко вважає, що міська новинка розвиткові української мови не завадить.

«У нас в усіх класах із російською мовою навчання українська мова вивчається в повному обсязі, достатньому для повного опанування мови».

Директор єдиної в Одесі україномовної школи Світлана Мельник розраховує на дещо більше. «Я абсолютно переконана, що якщо вирішується питання про якусь більшу увагу до російської мови як регіональної, то, беззаперечно, що має бути написана дуже серйозно національна програма підтримки розвитку саме державної української мови, особливо в таких мегаполісах, як, скажімо, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Луганськ».

Сьогодні в Одесі практично вся місцева періодика і практично весь місцевий ефір є російськомовними. Може, державні мужі зважать на цю обставину, коли вирішуватимуть, яка мова в Одесі потребує підтримки.