Прага – Україна попри всі фінансові негаразди і відсутність стратегічного підходу до розвитку грамотної, культурної особистості, досі може похвалитися однією з найщільніших мереж бібліотек у світі. Тут 18 тисяч публічних бібліотек. Але чи зручно ними користуватися? Як повернути їх обличчям до читача, зробити так, щоб туди прийти було не лише корисно і цікаво, а й приємно? На цю тему Радіо Свобода спілкувалося із працівницею Слов’янської бібліотеки у Празі, україністкою і перекладачкою Рітою Кіндлеровою, яка нещодавно отримала премією імені Григорія Сковороди за свою перекладацьку діяльність.
– Ріто, перш за все вітаю з нагородою, гадаю, що це заслужена оцінка твоєї багаторічної перекладацької праці. Давай почнемо прямо з неї, чи пов’язана вона з твоєю роботою в бібліотеці?
– Дякую за вітання! Я страшенно рада за цю премію! Моя робота як бібліотекаря в Слов’янській бібліотеці полягає в тому, що я відповідаю за старі друки, першодруки, рукописи – це моя головна робота в Національній бібліотеці і в Слов’янській бібліотеці. В тих фондах дуже багато українських фондів. Це не тільки книжки, але і архівні документи, які залишилися після міжвоєнної еміграції 20-х-30-х років.
Практично, Слов’янська бібліотека була заснована на ґрунті цих архівних матеріалів і книжок міжвоєнної еміграції російської, української та білоруської та інших емігрантів, які отримали можливість просто жити, навчатися, залишитися в Чехословаччині.
На жаль, після війни було дуже багато з цих людей просто вивезено на Сибір. Багато з них просто померло по дорозі. Нащадки протягом 10-15 років нічого не знали про долю цих людей. Переважно це були люди дуже освідченні люди, які керували тут різними академічними установами, освітніми і, практично, уся їхня робота закінчилася 1945 роком. Їхні матеріали, особисті бібліотеки, сімейні архіви вони передавали (президенту Чехословаччини Томашу Ґаріку – ред.) Масарику як свій спадок. На цій основі була створена Слов’янська бібліотека.
– Слов’янська бібліотека нині є структурним підрозділом Національної бібліотеки Чеської Республіки. Чим займається ця бібліотека? Чим, взагалі, займається сучасна бібліотека? Чи це є лише місце, куди люди приходять читати книжки у великих залах, чи це є щось більше?
– Слов’янська бібліотека – це специфічна бібліотеками. Тому, що є мережа бібліотек, публічних бібліотек чи міських, місцевих, сільських навіть. Це – бібліотеки, куди може хто-небудь прийти, зареєструватися, заплатити 60 крон на цілий рік і позичати книжки, відеофільми, аудіо-книги, може прийти просто посидіти в інтернеті, поспілкуватися. Дуже багато цих міських бібліотек роблять концерти, дуже багато програм для дітей. Мені страшенно подобається «Ніч з Андерсеном». Це така дуже гарна акція, коли діти на річницю з дня народження Андерсена ночують в бібліотеці – там для них такі програми. Навіть Національна бібліотека почала робити для дітей своїх працівників… Будь-хто, якщо він зацікавлений, не мусить бути доцентом чи академіком, може прийти, подивитися, прочитати. Думаю, що підхід Національної та Слов’янської бібліотек дуже дружній для користувачів.
– Ріто, в Україні є одна з найщільніших бібліотечних мереж у світі – 18 тисяч бібліотек. Але, одночасно, відомо, що вони є в дуже поганому технічному стані, і не кожна з них має комп’ютер, не кожна з них має інтернет. Наскільки чеська держава чи якісь філантропічні організації підтримають саме розвиток бібліотечної справи і те, щоби зорієнтувати бібліотеку саме на допомогу громаді? Бо дуже часто від бібліотеки залежить доля громади, бо бібліотека стає таким осередком знань і пошуку цих знань для цілої громади?
– Ну я думаю, що, по-перше, бібліотека може з часом втратити своє призначення, бо дуже багато книжок вже в є електронній формі і, практично, в бібліотеку ходити цілком безглуздо, бо книжки буде можливо стягувати з інтернету, чи з «рідерів», але, поки що це майбутнє.
Думаю, що ще довго будуть існувати бібліотеки як класична установа для позичання книжок. Те, що я пам’ятаю, в 90-х роках теж була дуже погана ситуація з бібліотеками, але повільно якось більш-менш розвивалося. І вже наприкінці 90-х, пам’ятаю, я тоді навчалася у Брно, коли в бібліотеці з’явився інтернет, спочатку на одному комп’ютері, там черги стояли. Зараз по-моєму, вже в кожній бібліотеці, навіть в таких маленьких сільських, як мінімум, є один комп’ютер з інтернетом, із якимись програмами.
Навіть безробітні, шукаючи роботу, можуть прийти до бібліотеки, бо там є безкоштовний інтернет.
Для мене особисто дуже важлива можливість позичати аудіо-книги. Коли щось роблю і хочу відпочити та послухати, фільми можна позичити, звичайно, якісь програми, наприклад, мовні.
– Ріто, ти часто буваєш в Україні і, мабуть, тобі приходиться бувати в українських бібліотеках. Як би ти могла порівняти їхнє функціонування із чеськими?
– Я, на жаль, не можу багато порівняти, бо мене в мене було таке враження ще з 90-х років, що українські бібліотеки, взагалі не працюють так, як мають працювати. Вибачаюся, але воно, напевно, вже змінилося. В мене завжди була проблема отримати квиток, якісь посвідчення, щоб користуватися бібліотекою, бо я приїжджала з-закордону на два-три тижні. Також завжди потрібно було чекати, страшенні черги, це було так важко, що нарешті я всі книжки краще купувала, замість того, щоб позичати в бібліотеках. Таке неприємне враження з того всього було, але, кажу – я не знаю сучасну ситуацію настільки добре.
– А якщо людина приїжджає в Чехію, до Праги на два тижні – то їй легко позичити книжку?
– Тут, особисто, є такий досвід – у Слов’янській бібліотеці, наприклад, влітку був обмежений термін роботи бібліотеки, на два тижні вона була взагалі закрита. В цей час до нас написали з Японії, що має приїхати науковець саме в той час, коли бібліотека закрита, але йому потрібен доступ до певних конкретних фондів. Звичайно, якщо людина приїжджає з Японії, і ще напише заздалегідь, то ми все підготуємо, ми знайдемо якісь куточок, він тут зможе попрацювати.
Він шукав книжки через каталоги он-лайн. Це – пошукова система, яка допомагає знайти потрібну книжку, незалежно від того, в якій бібліотеці її мають, чи це – Національна бібліотека, Слов’янська бібліотека чи інша. Aleph називається ця програма. За її допомогою можна шукати в усіх головних тих великих бібліотеках Чехії, включно з університетськими. Коли ви знайдете потрібну книжку, її можна зарезервувати. Практично до трьох днів вони її привезуть.
– Наші друзі в мережі Фейсбук зацікавилася бібліотечною темою. Зокрема, Viktoriia Afanasieva каже, що люди в Україні читають багато. «Навіть у селах, чи особливо у селах! Але зачитані і морально застарілі книги всоте перечитувати ніхто не буде, і ніхто не буде за ними приходити... Тому ліки від цього: нові книги, інтерактивна бібліотека (бібліотека-клуб, бібліотека-центр спілкування, бібліотека-гурток, бібліотека-театр)», – зауважує вона.
Ще одна подруга програми «Європа на зв’язку», Anna Lozynska, говорить, що саме такими є бібліотеки в Америці, але на її думку, це тому, що Америка – це країна волонтерів, на яких тримається і багато акцій в бібліотеках.
Ріто, ти згадала про дитячі акції, зокрема про ніч Андерсена в бібліотеці. Чи дітей організовано приводять до бібліотеки, чи самі бібліотеки приходять до школи?
– Діти ходять в бібліотеку, або з класом, або з гуртом, або самі на всі ці різні акції – по моєму їх досить від читання до малювання. Зараз, якщо не помиляюся, проходить програма для дітей, яка полягає в тому, що дитина читає книжки, і за кількість прочитаних книжок отримує «псевдо»-гроші, які вона може віртуально надіслати на харитативні акції десь в Африці, в Індії і так далі.
Прочитав книжку – отримав там, наприклад, 10 балів і ці 10 балів змінить на якусь кількість місцевих грошей, або на харчі, на навчання бідних дітей у третьому світі. Ці діти щиро до цього ставляться і хочуть допомогти своїм ровесникам.
«Дім читання» проводить філія на Празі-10, де майже кожного дня проходять різні акції (я сама там теж виступала, навесні презентувала книжку Наталки Сняданко), куди можуть просто прийти зацікавлені люди. Будь-хто може прийти подивитися фотографії, послухати музику і обговорити її. Симпатичний чоловік цим керує і дуже цікаво. Бувають не тільки перекладачі чи письменники, бувають, наприклад, і дипломати, які прожили в якісь країні і можуть розповісти цікаво про культуру, про книжки, бувають режисери, яких цікаво почути.
– Ріто, перш за все вітаю з нагородою, гадаю, що це заслужена оцінка твоєї багаторічної перекладацької праці. Давай почнемо прямо з неї, чи пов’язана вона з твоєю роботою в бібліотеці?
Слов’янська бібліотека була заснована на архівних матеріалів і книжок міжвоєнної еміграції російської, української та білоруської та інших емігрантів
– Дякую за вітання! Я страшенно рада за цю премію! Моя робота як бібліотекаря в Слов’янській бібліотеці полягає в тому, що я відповідаю за старі друки, першодруки, рукописи – це моя головна робота в Національній бібліотеці і в Слов’янській бібліотеці. В тих фондах дуже багато українських фондів. Це не тільки книжки, але і архівні документи, які залишилися після міжвоєнної еміграції 20-х-30-х років.
Практично, Слов’янська бібліотека була заснована на ґрунті цих архівних матеріалів і книжок міжвоєнної еміграції російської, української та білоруської та інших емігрантів, які отримали можливість просто жити, навчатися, залишитися в Чехословаччині.
На жаль, після війни було дуже багато з цих людей просто вивезено на Сибір. Багато з них просто померло по дорозі. Нащадки протягом 10-15 років нічого не знали про долю цих людей. Переважно це були люди дуже освідченні люди, які керували тут різними академічними установами, освітніми і, практично, уся їхня робота закінчилася 1945 роком. Їхні матеріали, особисті бібліотеки, сімейні архіви вони передавали (президенту Чехословаччини Томашу Ґаріку – ред.) Масарику як свій спадок. На цій основі була створена Слов’янська бібліотека.
– Слов’янська бібліотека нині є структурним підрозділом Національної бібліотеки Чеської Республіки. Чим займається ця бібліотека? Чим, взагалі, займається сучасна бібліотека? Чи це є лише місце, куди люди приходять читати книжки у великих залах, чи це є щось більше?
Дуже багато міських бібліотек роблять концерти, дуже багато програм для дітей
– Слов’янська бібліотека – це специфічна бібліотеками. Тому, що є мережа бібліотек, публічних бібліотек чи міських, місцевих, сільських навіть. Це – бібліотеки, куди може хто-небудь прийти, зареєструватися, заплатити 60 крон на цілий рік і позичати книжки, відеофільми, аудіо-книги, може прийти просто посидіти в інтернеті, поспілкуватися. Дуже багато цих міських бібліотек роблять концерти, дуже багато програм для дітей. Мені страшенно подобається «Ніч з Андерсеном». Це така дуже гарна акція, коли діти на річницю з дня народження Андерсена ночують в бібліотеці – там для них такі програми. Навіть Національна бібліотека почала робити для дітей своїх працівників… Будь-хто, якщо він зацікавлений, не мусить бути доцентом чи академіком, може прийти, подивитися, прочитати. Думаю, що підхід Національної та Слов’янської бібліотек дуже дружній для користувачів.
– Ріто, в Україні є одна з найщільніших бібліотечних мереж у світі – 18 тисяч бібліотек. Але, одночасно, відомо, що вони є в дуже поганому технічному стані, і не кожна з них має комп’ютер, не кожна з них має інтернет. Наскільки чеська держава чи якісь філантропічні організації підтримають саме розвиток бібліотечної справи і те, щоби зорієнтувати бібліотеку саме на допомогу громаді? Бо дуже часто від бібліотеки залежить доля громади, бо бібліотека стає таким осередком знань і пошуку цих знань для цілої громади?
Навіть безробітні, шукаючи роботу, можуть прийти до бібліотеки, бо там є безкоштовний інтернет
– Ну я думаю, що, по-перше, бібліотека може з часом втратити своє призначення, бо дуже багато книжок вже в є електронній формі і, практично, в бібліотеку ходити цілком безглуздо, бо книжки буде можливо стягувати з інтернету, чи з «рідерів», але, поки що це майбутнє.
Думаю, що ще довго будуть існувати бібліотеки як класична установа для позичання книжок. Те, що я пам’ятаю, в 90-х роках теж була дуже погана ситуація з бібліотеками, але повільно якось більш-менш розвивалося. І вже наприкінці 90-х, пам’ятаю, я тоді навчалася у Брно, коли в бібліотеці з’явився інтернет, спочатку на одному комп’ютері, там черги стояли. Зараз по-моєму, вже в кожній бібліотеці, навіть в таких маленьких сільських, як мінімум, є один комп’ютер з інтернетом, із якимись програмами.
Навіть безробітні, шукаючи роботу, можуть прийти до бібліотеки, бо там є безкоштовний інтернет.
Для мене особисто дуже важлива можливість позичати аудіо-книги. Коли щось роблю і хочу відпочити та послухати, фільми можна позичити, звичайно, якісь програми, наприклад, мовні.
– Ріто, ти часто буваєш в Україні і, мабуть, тобі приходиться бувати в українських бібліотеках. Як би ти могла порівняти їхнє функціонування із чеськими?
– Я, на жаль, не можу багато порівняти, бо мене в мене було таке враження ще з 90-х років, що українські бібліотеки, взагалі не працюють так, як мають працювати. Вибачаюся, але воно, напевно, вже змінилося. В мене завжди була проблема отримати квиток, якісь посвідчення, щоб користуватися бібліотекою, бо я приїжджала з-закордону на два-три тижні. Також завжди потрібно було чекати, страшенні черги, це було так важко, що нарешті я всі книжки краще купувала, замість того, щоб позичати в бібліотеках. Таке неприємне враження з того всього було, але, кажу – я не знаю сучасну ситуацію настільки добре.
– А якщо людина приїжджає в Чехію, до Праги на два тижні – то їй легко позичити книжку?
– Тут, особисто, є такий досвід – у Слов’янській бібліотеці, наприклад, влітку був обмежений термін роботи бібліотеки, на два тижні вона була взагалі закрита. В цей час до нас написали з Японії, що має приїхати науковець саме в той час, коли бібліотека закрита, але йому потрібен доступ до певних конкретних фондів. Звичайно, якщо людина приїжджає з Японії, і ще напише заздалегідь, то ми все підготуємо, ми знайдемо якісь куточок, він тут зможе попрацювати.
Він шукав книжки через каталоги он-лайн. Це – пошукова система, яка допомагає знайти потрібну книжку, незалежно від того, в якій бібліотеці її мають, чи це – Національна бібліотека, Слов’янська бібліотека чи інша. Aleph називається ця програма. За її допомогою можна шукати в усіх головних тих великих бібліотеках Чехії, включно з університетськими. Коли ви знайдете потрібну книжку, її можна зарезервувати. Практично до трьох днів вони її привезуть.
– Наші друзі в мережі Фейсбук зацікавилася бібліотечною темою. Зокрема, Viktoriia Afanasieva каже, що люди в Україні читають багато. «Навіть у селах, чи особливо у селах! Але зачитані і морально застарілі книги всоте перечитувати ніхто не буде, і ніхто не буде за ними приходити... Тому ліки від цього: нові книги, інтерактивна бібліотека (бібліотека-клуб, бібліотека-центр спілкування, бібліотека-гурток, бібліотека-театр)», – зауважує вона.
Ще одна подруга програми «Європа на зв’язку», Anna Lozynska, говорить, що саме такими є бібліотеки в Америці, але на її думку, це тому, що Америка – це країна волонтерів, на яких тримається і багато акцій в бібліотеках.
Ріто, ти згадала про дитячі акції, зокрема про ніч Андерсена в бібліотеці. Чи дітей організовано приводять до бібліотеки, чи самі бібліотеки приходять до школи?
– Діти ходять в бібліотеку, або з класом, або з гуртом, або самі на всі ці різні акції – по моєму їх досить від читання до малювання. Зараз, якщо не помиляюся, проходить програма для дітей, яка полягає в тому, що дитина читає книжки, і за кількість прочитаних книжок отримує «псевдо»-гроші, які вона може віртуально надіслати на харитативні акції десь в Африці, в Індії і так далі.
Прочитав книжку – отримав там, наприклад, 10 балів і ці 10 балів змінить на якусь кількість місцевих грошей, або на харчі, на навчання бідних дітей у третьому світі. Ці діти щиро до цього ставляться і хочуть допомогти своїм ровесникам.
«Дім читання» проводить філія на Празі-10, де майже кожного дня проходять різні акції (я сама там теж виступала, навесні презентувала книжку Наталки Сняданко), куди можуть просто прийти зацікавлені люди. Будь-хто може прийти подивитися фотографії, послухати музику і обговорити її. Симпатичний чоловік цим керує і дуже цікаво. Бувають не тільки перекладачі чи письменники, бувають, наприклад, і дипломати, які прожили в якісь країні і можуть розповісти цікаво про культуру, про книжки, бувають режисери, яких цікаво почути.
