Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:47
Відомий чеченський радянський партійний діяч Абдурахман Авторханов, який замолоду потрапив до сталінської партійної еліти, був засуджений сталінським судом у 1937 році, а потім втік на Захід, згадує, що фактично кожне слідство і судова розправа починалися за часів Сталіна з доносів. Авторханову, наприклад, слідчий відразу повідомив, що у його розпорядженні є понад два десятки доносів про його нібито контрреволюційну діяльність, включно з доносами найближчих друзів і соратників. І це підтвердили подальші очні ставки донощиків із Авторхановим. Правда, чимало з донощиків, як згадує Авторханов, мали жахливий вигляд після так званого «вибиття» з них цих наклепницьких доносів.

Коли судили сталінським судом у 1941 році мого батька, як він сам розповідав рідним, слідство розпочалося з кількох доносів його ж однокурсників. Дідунь мій згадував, як під час його служби в армії влітку 1936 року перед шеренгою військової частини оголосили про смерть Максима Горького. Один із вояків тут же пожартував собі під ніс, що, мовляв, «помер Максим, то й біс з ним». Відразу ж після цього вояка заарештували і розстріляли за доносами його ж друзів на його репліку в строю. Хоча відомо, що смерть Горького деякі з дослідників пов’язували з отруєнням письменника людьми з оточення Сталіна. До цього ж багатьох очільників із когорти Сталіна примушували зізнатися в насильницькій смерті Горького на показових судових процесах кінця 30-х років.

Доноси, як свідчать різноманітні історичні джерела, стали характерною і доленосною рисою народного життя ще з часів Київської Русі. Пізніше, при татарах, стало звичаєм масово доносити один на одного. Князівська Москва вже з часів Івана Калити стала у середньовіччі одним зі світових центрів масового існування донощиків. Іноземці були вражені масштабами доносів московитів у часи Івана Грозного.

В Україні доноси розквітли пишним цвітом за часів Івана Мазепи, коли козацька старшина та й низи «наплодили» величезну масу доносів один на одного, як цареві Петру Першому, так і тисячам його секретних прикажчиків. За доносами царська поліція заарештувала членів Кирило-Мефодіївського братства, включно з Тарасом Шевченком.

Сталін сам створив масову систему донощиків

Наклеп – синонім доносу. Але ми віддаємо тут перевагу слову «донос», бо воно було словом, яке точно характеризувало саме епоху Сталіна.

Очевидці згадують, особливо – керівники більшовицької революції, що після переможного жовтневого перевороту 1917 року Смольний заполонили тисячі добровільних донощиків. Один із керівників ЧК, Менжинський, дав наказ «вжити заходів з насаджування інформаторів, інформування на фабриках, заводах, центрах губерній, радгоспах, кооперативах, лісгоспах, каральних загонах, на селі».

Правда, Леніна налякали масштаби цього явища, і він пропонував ЧК «карати розстрілом за брехливі доноси». Та все ж за Сталіна донос став основою діяльності бюрократичної, репресивної системи влади. Його особисті параноїдальні риси характеру, страх за свою особисту владу, вже у перші роки після смерті Леніна прямо вплинули на витворення цілої системи донощиків.

Вже у 1925 році журнал «Советская юстиция» писав: «Плекайте, розвивайте здатність доносу і не бійтесь за брехливе донесення». Так, за брехливі доноси самим донощикам нічого не загрожувало. «Піонерська правда» боготворила Павлика Морозова: «Павлик не щадить нікого: попався тато – Павлик видав його, попався дід – Павлик видав його. Павлика виростила та виховала піонерська організація».

Вже на кінець 20-х слово втратило свою ціну. І не лише слово, саме життя людини в рамках зміцнення системи Сталіна не мало тоді вже жодної вартості. У творі Тодося Осьмачки «Ротонда душогубців» ним, як очевидцем масового терору Сталіна не лише в Україні, змальована жахлива картина масового розгулу доносів, коли людина боялася не лише своїх рідних, але й сама себе, щоб не донести на себе. Очікування арешту, як розповідає Осьмачка, перетворювалося на манію переслідування та повсюдного снування агентів НКВС.

Сьогодні лише частково відомо, які жахаючі масштаби мали доноси в Академії наук України в 20–30-і роки. Як не гребували наклепам один на одного такі відомі академіки, як Михайло Грушевський та Агатангел Кримський, які самі стали жертвам репресій. Донос панував і в часи відлиги 60–70-х років в Україні. Дарма мільйони донощиків злякалися ХХ з’їзду партії, що верхівка Кремля, з метою збереження своєї шкури, розпочне кампанію оприлюднення списків донощиків.

Ще задовго до створення НКВС (1934 рік) Сталін витворив власну, абсолютно незаконну, охранку в партії і державі. Вірні йому Молотов, Товстуха і Поскребишев стали засновниками Секретаріату Сталіна і його «Особливого сектору» (колишнього секретного підвідділу ЦК), з якого вийшли майбутні керівники держбезпеки Сталіна – Абакумов, Меркулов, Сєров, Круглов. Через «Особливий сектор» відбувалися всі перевірки підозрюваних Сталіним, призначення на роботу в Кремль, тут були свої служби доносів, перлюстрації та вся його робота була підпорядкована особисто Сталіну. Тут він довіряв насамперед своєму «зброєносцю і секретарю» – Поскребишеву, якого Микита Хрущов назвав ще «найвірнішим псом Сталіна».

Семен Ігнатьєв, який був якийсь час міністром держбезпеки в Москві (1951–53 роки), признався, що його відомство мало близько 10 мільйонів інформаторів, як платних, так і тих, які «стукали за позовом серця». Навіть називалася цифра – один донощик на п’ять дорослих осіб. Ось такі масштаби цього явища за часів Сталіна. Збереглося воно в Росії та Україні до сьогодні.

Донос процвітає на беззаконні та відсутності демократії

У 60–70-і роки, згідно з секретними інструкціями, кожний оперативник в міліції, безпеці зобов’язаний був мати у своєму районі п’ять платних і близько 20 безплатних донощиків. Гроші їм видавалися без розписки. Жодна країна у світі не могла похвалитися такою гігантською мережею донощиків. Згідно зі статутом Компартії (ст. 60, ст. 2) всі 20 мільйонів комуністів СРСР зобов’язані були доносити. Але особливу роль відігравало тут, звичайно, КДБ.

Мільйони людей займалися доносами і багато з них вірили у їхню силу. Для пересічної людини тоді сильна влада, хай навіть і жорстока, була безпечнішою, аніж будь-яке безвладдя і свавілля. Згадайте війну, революцію, громадянську війну, голод. Народ хотів стабільної влади, щоб вижити. В народі жило переконання, що донос зміцнює сильну владу. Сталіну не треба було так сильно насаджувати донос, бо його породжував народний інстинкт, коли суспільство, як в Росії, так і в Україні, не знало ні демократичного парламенту, ні реального самоуправління на місцях. Панувала бюрократія, яка збереглася і тепер, яку в її свавіллі не зупиняли і не зупиняють ніякі закони, бо вони не діяли і часто не діють в Україні й сьогодні. В людях жило і живе тепер переконання, що скарга, донос, є єдиною надією хоча б на якусь справедливість.

Має рацію російський дослідник Олександр Горбовський, який каже, що донос став в царській Росії, і в часи Сталіна, СРСР, традиційним, єдиним інструментом впливу на політичну реальність, тобто – формою участі в політичному житті. «Подобається це комусь,чи ні, – каже нині Горбовський, – але в умовах Росії донос робить владу більш ефективною».

У низці країн Європи існує анонімне телефонне право попередити про небезпеку злочину. У Мюнхені пам’ятаю, як мою колегу Ліну Гвать допитувала в редакції німецька поліція, лише на підставі телефонного дзвінка сусідів, яким здалося, що Ліна при виїзді з гаража зачепила чуже авто на паркуванні. Але дзвінок виявився марним, зіткнення не було. В Німеччині є звичайним донос на сусіда до поліції, коли той неправильно сортує сміття, шумить увечері в хаті, порушує правила паркування авто, руху.

Наклеп, стукання, донос – все це ганебна пляма, і люди це розуміють. Але в рамках демократичного суспільства це регулюється законами, і є гарантії захисту людей від необґрунтованих доносів та репресій. Але в умовах, коли соціальна, правова, основа держави слаба, а більше того – вона тріщить по швах і люди мовчки миряться з беззаконням, – чекай нових хвиль доносів, нової біди і репресій.

Василь Зілгалов – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG