Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 21:03
Сталін і ліві – це протилежні поняття, вважає багаторічний дослідник теми сталінізму філософ Сергій Грабовський. У своїй новій книзі «Україна під прапором сталінізму: соціально-історична міфологія сталінізму та неосталінізму», яка готується до публікації, він обґрунтовує тезу, що сталінізм – це тоталітарна, а не ліва ідеологія. Тому, усвідомивши це, європейські ліві відмовилися від ідеї «боротьби класів» і пішли іншим шляхом – шляхом виборів, переговорів, законодавчих змін.

Чому в Європі захоплювалися Сталіним і чим це захоплення закінчилося?
Сергій Грабовський

Сергій Грабовський


Люди почали шукати якогось виходу, і той вихід був такий-от квазірелігійний: комуністична квазірелігія – Царство Боже на землі, його втілення – це Радянський Союз, і найвище уособлення – це особисто Сталін
– Те, як захоплювалися європейські ліві, і не тільки ліві, а також ліволіберальні інтелектуали (як Герберт Велс, як Бернард Шоу і багато інших) в період кінця двадцятих і тридцятих років, це взагалі-то дуже дивовижна річ. Тому що люди просто не хотіли бачити (навіть ті, хто приїздив до СРСР), не хотіли бачити тієї реальності, яка розгорталася перед ними. Вони були в полоні своїх утопічних і міфологічних уявлень про розвиток цивілізації і вбачали в Радянському Союзі і в Сталіні особисто втілення своїх мрій і сподівань.

Це – засліплення. Воно пояснюється тією страшною катастрофою, передусім, яку зазнала європейська культура, це – катастрофа Першої світової війни. Тоді фактично загинули всі чи майже всі традиційні уявлення про доброчесність, моральність, про розвиток людства. І з цієї катастрофи люди почали шукати якогось виходу, і той вихід був такий-от квазірелігійний: комуністична квазірелігія – Царство Боже на землі, його втілення – це Радянський Союз, і найвище уособлення – це особисто Сталін. Оці тоталітарні квазірелігії непомітно і сприяли тому, що Європа вдруге провалилась в кошмар світової війни.

– За останні двадцять років ліві у Європі, колишні комуністи в Європі, зробили величезний еволюційний стрибок. Тоні Блер, який потім був прем’єр-міністром Британії, в 1991 році ще дописував до журналу «Марксизм сьогодні». Але тема, про яку він тоді вже писав, була «Створення нового порядку денного держави і ринку». Тобто вони вже замислювалися про те і говорили про ті речі, які потім вже через 10–15 років втілювали у життя. Чому, Ви думаєте, відбулася ця зміна? Що її уможливило? Лише те, що Комуністична партія Радянського Союзу перестала фінансувати Комуністичну партію Британії?
Ліві в усьому світі – це захисники, виразники інтересів передусім найманих працівників і взагалі працюючого люду. А в СРСР працюючий люд ставав все більш безправним

– Я думаю, треба почати найперше з того, що партія більшовиків і особисто Сталін не були ніякими лівими. Тому що ліві в усьому світі – це захисники, виразники інтересів передусім найманих працівників і взагалі працюючого люду. А в СРСР працюючий люд ставав все більш безправним.

Селянам не давали після 32-го року паспорти. Тобто вони насправді були кріпаками, державними кріпаками. Виходили укази, які прикріпляли робітників і службовців до їхніх виробництв. Восьмигодинний робочий день був забутий. Був запроваджений десятигодинний робочий день офіційно, а реально він був значно більший. І була кримінальна відповідальність за те, що людина самовільно змінювала місце роботи. Нічого спільного з лівими ідеями це вже, безумовно, не має.

Це була тільки міфологія, фразеологія, така ліва квазірелігія, як я говорив вже. Після смерті Сталіна, після 1956 року, після 20-го з’їзду КПРС, коли Хрущов дещо розповів, це був перший удар по цій міфології.

Але все-таки західні ліві тоді розділились на прихильників радянського тоталітаризму, які і продовжували гнути цю лінію, і лівих, які виходили з певних демократичних цінностей. Це були і соціалісти, і лейбористи, а потім з’явилася така течія, звана єврокомунізмом, передусім італійська компартія, іспанська компартія.

І журнал Marxism Today був в радянському сенсі доволі ревізіоністським. Тому що він з офіційною комуністичною прорадянською ідеологією мав мало спільного. Вони користувалися певними ідеями так званого пізнього Карла Маркса, скажімо, про те, що там, де є загальне виборче право, там не потрібна ніяка пролетарська революція, там трудящі класи доможуться всього через виборче право. Бачачи крах «совєтської моделі», західні ліві розвивали свою і теорію, і практику, виступаючи справді як ліві.

– Пане Грабовський, скажіть, що сталося з лівою ідеєю в Україні? Чому вона не трансформувалася у якихось соціал-демократів? Чому серед українських інтелектуалів сказати, що ти лівий, є ознакою, щонайменше, дивацтва? Адже проблеми українського суспільства, такі, як, наприклад, рівний доступ до якісної освіти, до охорони здоров’я, охорони прав робітників, для України більш актуальні, ніж для тієї ж Британії?

– Звичайно, ліва ідея була дискредитована ще за існування Радянського Союзу. І коли почалась «перебудова», то ліві ідеї в їхньому класичному розумінні підхопити було нікому. Ті партії, які звуться лівими в Україні, лівими не є, вони є продовжувачами сталінізму з ідеями державного регулювання в інтересах класу номенклатури, як це робилось в СССР. Але якщо ми подивимось, з чим Компартія йшла на останні вибори, то головна складова її ідеології – це була ксенофобія і це ненависть до Заходу.

– У цій ситуації, пане Грабовський, як Ви бачите розвиток лівої ідеї в Україні, чи з’являться дійсно інтелектуальні ліві, які будуть боротися за соціальну справедливість, за ті проблеми, які дійсно турбують українське суспільство, і не будуть голосувати за інтереси олігархів в парламенті?
Поки що всі ліві організації і групи, які з’являються, мають надзвичайно низький інтелектуальний потенціал

– Справа в тому, що поки що всі ліві організації і групи, які з’являються, скажімо, «Боротьба», інші, мають, я б сказав, надзвичайно низький інтелектуальний потенціал. І якщо почитати їхні тексти, то вони написані «пташиною мовою», якої їх вчила радянська Вища партійна школа. Йдеться про людей, перепрошую, які б мали хоча б того ж самого Маркса уважно прочитати, не кажучи вже про європейських теоретиків соціал-демократії.

Ліва політична сила, інтелектуальна, звичайно, потрібна. І вона повинна бути справжньою. Єдине сподівання – на якесь народження цього всього в профспілковому русі. Я думаю, що настане той час, коли і наймані працівники, і малий бізнес почнуть все ж таки реально об’єднуватися і реально захищати свої інтереси, і їм потрібні будуть ідеологи і політичні лідери, організатори. Саме в тому середовищі, можливо, і з’являться теоретики, які будуть адекватно осмислювати українську сучасність.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG