Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 06:33

«Конча-Заспа» у занепалому львівському селі


Львів – Село Страдч, що на Львівщині у Яворівському районі, унікальне своєї історією, давньою печерою, краєвидами. Про Страдч мовиться у переказах, його описав український романіст Роман Іваничук. А за останні роки у селі з’явилось вже нове поселення багатіїв, що дістало назву «Конча-Заспа». Чим живе село, які має проблеми і про що мріють люди?

У середині ХІ століття у скалі ченці вирубали печерний монастир, про що згадується у Галицько-Волинському літописі. Але у другій половині ХІІІ століття татаро-монголи знищили монахів і багатьох селян, які знайшли прихисток у підземеллі. Від того часу село називають Страдч, від слова «страждати». Тих страждань селянам не бракувало впродовж усіх століть, а особливо у двадцятому. У роки Першої світової війни було спалено половину села.

82-річна Катерина Ольшевська, батько якої був поляком, мама – українка, пригадує, що за Польщі все було мирно поміж людьми. Селяни були господарями, тримали худобу і обробляли поле. А страждання почались уже з приходом перших радянських «визволителів», тоді парох мусів виїхати. А священиком, розповідає жінка, прийшов греко-католик Микола Конрад.

«Його замордували, я мала тоді десять років. Багато людей тоді у церкві було. Священик сповідав, до нього підійшла жінка, щоб він посповідав її маму. А моя мама просила його не йти, що його замордують москалі. А він каже, якщо я не піду сповідати, цей гріх впаде на мене. Мій тато по замордованого отця їхав конем. Ми, діти, плели вінки».

Отець Микола Конрад і дяк Володимир Прийма загинули мученицькою смертю 26 червня 1941 року, їх замордували енкаведисти, які відступали під натиском німців.

Катерина Ольшевська перелічила багатьох священиків, які потім служили у селі. Тим часом люди були залякані і все більш розділені і озлоблені. Тому легко розпалилась «війна» за церкву між православними і греко-католиками наприкінці 1980-х. Православні не пропускали своїх односельців-греко-католиків навіть на цвинтар, де стоїть стара церква.

Селяни називають один одного католиками і православними

Але і нині селяни один одного називають не інакше як «католики» і «православні». Ворожнеча припинилась тоді, коли люди збудували другу велику церкву для вірних УПЦ КП. Старенький храм на горі, де є печери, відвідують греко-католики, але більше сюди приїжджає паломників. Утім, у розмові з людьми відчутно, що гіркі події минулого засіли у їхніх серцях.

Ворожнечі вже немає, каже отець УГКЦ Іван Колтун. Нині людей більше об’єднують спільні проблеми.

«А ті проблеми такі, як і скрізь, це безробіття, люди у відчаї і розпачі. Церква покликана допомагати, тут і шукають порятунку чимало прочан, з них беруть приклад місцеві. Люди їдуть і приходять сюди з тими самими проблемами – алкоголізму, абортів. Нині і медицина далеко від людей і вони шукають порятунок у духовності», – говорить священик.

У Страдчі мешкає менш як тисяча людей. До сільради входить ще два села – Поріччя і Ямельня, а це понад дев’ятсот селян. Садочка у Страдчі немає, лише початкова школа, старші учні їздять, а переважно йдуть пішки, у сусіднє село. Народного дому теж немає, тому головна розвага для молоді, як розповіли селяни, – сільська крамниця, де просто пиячать. А ще у Страдчі у кілька разів більше машин на подвір’ях, ніж корів у стайнях.

Бачу, що у селі не тримають корів?

Не тримають, трошки пасти нема де, але є де ще, але молодь не хоче тримати. Ми коли були маленькі, то мали землю у багнюці, але була у нас корова. Та молодь нині бідна, бо не мають роботи. Платять за дітей, а це є зле, ліпше була б яка робота.

От несу синові їжу, у нього троє дітей. А тут ліки, все купила за пенсію, з тим і піду у лікарню. Хіта це життя… Це не Україна винна, а ті наші у владі.

Молодь нікудишня, спилась, не мають поваги до старших, не вміють два слова зв’язати грамотно. Люди хворі, мусять робити операції на очі, а за що це робити, за тисячу гривень. Та нема за що хліба купити.

Страдч – перспективне село

Селяни їздять на роботу у Львів і в сусідні села, де є невеликі приватні підприємства, але працюють не вельми охоче через низькі зарплати.

«Найбільш перспективне село, то Страдч, бачу це з практики. Колись було Поріччя, бо тут був колгосп. Там краще транспортне сполучення. Плануємо у Страдчі робити дорогу. Наш бюджет складається з оренди, яку виплачують підприємці, які зайняли колишні колгоспні терени у Поріччі. А ще Страдч перспективний з огляду того, що сюди їдуть люди, тому хочемо зробити у селі центральну дорогу», – каже секретар сільради Даниїл Гузар.

А приїздять на відпуст, подивитись монастирські печери, помолитись у храм Успіння Пресвятої Богородиці ХVІІІ століття, де збереглись сакральні роботи художника Олекси Новаківського.

Є і своя «Конча-Заспа»

Якщо на початку 1990-х селян ділила віра, то нині статки. У Страдчі легко розрізнити місцевих від приїжджих. Заможні люди, яких привабили краєвиди села, сосновий ліс довкола, відгородились від селян високими парканами, а водночас і від їхніх проблем. За останні роки виросло поселення, яке місцеві називають «Конча-Заспа».

Письменник Роман Іваничук має власний рецепт, як вирішити негаразди України, а відтак кожного найменшого села чи містечка – за гріхи зрад, відступництва, лінивства, за розбрат, пише, «мусимо відмолити на Хресній прощі». А Страдецька гора – визнане відпустове місце.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG