Львів – Тараса Шевченка лікував у Петербурзі дід «вождя пролетаріату» Володимира Леніна – Олександр Бланк. Про це заявляє письменник, професор Львівського медуніверситету Олександр Кіцера. Він кілька років досліджував твори Кобзаря, його щоденник, намагаючись з’ясувати: яких лікарів знав Шевченко? Чому поет, художник радо приятелював із ними?
Шевченко не зважав ані на національність, ані на віросповідання, його цікавила особистість, освіченість, інтелект людини, її ставлення до українського народу і України. А тому він тягнувся до лікарів і священиків, бо був європейською людиною, високоосвіченою, наголошує професор Олександр Кіцера.
«Він знаходив у них не лише медичну допомогу, але й інтелігентність. Вони були людьми з ґрунтовною доуніверситетською освітою, у гімназіях давали тоді дуже добру освіту, знання класичних мов і літератури. Багато лікарів займались літературною діяльністю. То були люди дуже високої культури, а Шевченко був спраглий спілкування з людьми. Мені здається, що Шевченко страждав від того, що не мав довкола себе того оточення, яке повинно б бути колом такої інтелектуальної людини», – зауважив Олександр Кіцера.
Про Бланка Шевченко залишив теплі спогади
1837 року Тарас Шевченко тяжко захворів. Його приятелі звернулись у Комітет Товариства заохочення художників і знайшли гроші на лікування у Петербурзькій міській лікарні. Цей шпиталь був для злиденних, але, розповідає Олександр Кіцера, мав як на той час найновіше устаткування і професійно дібраний персонал на чолі з лікарем Олександром Бланком, дідом Володимира Ульянова (Леніна).
Професор Кіцера стверджує, що збереглися дуже теплі спогади Шевченка про чуйного і дбайливого лікаря Бланка, який його вилікував.
«Це була гарна людина, і дивно, що його донька породила таку особистість, як Володимир Ілліч Ленін. Бланк був передовий і співчутливий лікар. Дивно, що така спадковість не дуже добра виявилась…» – каже Олександр Кіцера.
Шевченко приятелював із кількома десятками лікарів: із Володимиром Александровим, лікарем, поетом, перекладачем; Євстахієм Рудиковським, лікарем, письменником; Степаном Носом, хірургом, учасником Кримської війни; Дмитром Міном; Ігнатієм Муравським; Миколою Пироговим. А також із Андрієм Козачковським, який був вражений поезією Шевченка і шукав із ним контактів. Втім, тоді стан здоров’я Шевченка погіршувався, і Козачковський заопікувався поетом і художником. Мешкаючи у Козачковського, Шевченко написав свій «Заповіт».
Немає достеменних доказів, чи знався Кобзар зі Степаном Руданським, але професор Кіцера вважає, що така зустріч була неминучою. Адже ще 1844 року гурток медичної академії, де вчився Руданський, поставив п’єсу «Назар Стодоля».
Книжка «До Ескулапа на ралець…» чекає видавця
Олександр Кіцера зауважує, що багато сучасників Шевченка були лікарями і священиками і водночас – прозаїками, поетами, художниками, музикантами, перекладачами, мемуаристами, етнографами, археологами. Тобто всебічно розвинутими людьми, високого становища у суспільстві, які не підкреслювали свого аристократичного походження. Відтак були справжніми інтелігентами, які, у свою чергу, цінували Шевченка – його знання, поетичне слово, мистецькі полотна світового рівня, захоплювались його романтичністю і моральною чистотою.
Олександр Кіцера підготував до друку книжку «До Ескулапа на ралець…», де у хронологічному порядку подав імена десятків лікарів, які у певні періоди життя не лише лікували Тараса Шевченка, але були його добрими колегами. Книжка чекає на свого видавця, а львівський професор сподівається, що до 200-ліття від дня народження Кобзаря його праця таки побачить світ.
Шевченко не зважав ані на національність, ані на віросповідання, його цікавила особистість, освіченість, інтелект людини, її ставлення до українського народу і України. А тому він тягнувся до лікарів і священиків, бо був європейською людиною, високоосвіченою, наголошує професор Олександр Кіцера.
«Він знаходив у них не лише медичну допомогу, але й інтелігентність. Вони були людьми з ґрунтовною доуніверситетською освітою, у гімназіях давали тоді дуже добру освіту, знання класичних мов і літератури. Багато лікарів займались літературною діяльністю. То були люди дуже високої культури, а Шевченко був спраглий спілкування з людьми. Мені здається, що Шевченко страждав від того, що не мав довкола себе того оточення, яке повинно б бути колом такої інтелектуальної людини», – зауважив Олександр Кіцера.
Про Бланка Шевченко залишив теплі спогади
1837 року Тарас Шевченко тяжко захворів. Його приятелі звернулись у Комітет Товариства заохочення художників і знайшли гроші на лікування у Петербурзькій міській лікарні. Цей шпиталь був для злиденних, але, розповідає Олександр Кіцера, мав як на той час найновіше устаткування і професійно дібраний персонал на чолі з лікарем Олександром Бланком, дідом Володимира Ульянова (Леніна).
Професор Кіцера стверджує, що збереглися дуже теплі спогади Шевченка про чуйного і дбайливого лікаря Бланка, який його вилікував.
«Це була гарна людина, і дивно, що його донька породила таку особистість, як Володимир Ілліч Ленін. Бланк був передовий і співчутливий лікар. Дивно, що така спадковість не дуже добра виявилась…» – каже Олександр Кіцера.
Шевченко приятелював із кількома десятками лікарів: із Володимиром Александровим, лікарем, поетом, перекладачем; Євстахієм Рудиковським, лікарем, письменником; Степаном Носом, хірургом, учасником Кримської війни; Дмитром Міном; Ігнатієм Муравським; Миколою Пироговим. А також із Андрієм Козачковським, який був вражений поезією Шевченка і шукав із ним контактів. Втім, тоді стан здоров’я Шевченка погіршувався, і Козачковський заопікувався поетом і художником. Мешкаючи у Козачковського, Шевченко написав свій «Заповіт».
Немає достеменних доказів, чи знався Кобзар зі Степаном Руданським, але професор Кіцера вважає, що така зустріч була неминучою. Адже ще 1844 року гурток медичної академії, де вчився Руданський, поставив п’єсу «Назар Стодоля».
Книжка «До Ескулапа на ралець…» чекає видавця
Олександр Кіцера зауважує, що багато сучасників Шевченка були лікарями і священиками і водночас – прозаїками, поетами, художниками, музикантами, перекладачами, мемуаристами, етнографами, археологами. Тобто всебічно розвинутими людьми, високого становища у суспільстві, які не підкреслювали свого аристократичного походження. Відтак були справжніми інтелігентами, які, у свою чергу, цінували Шевченка – його знання, поетичне слово, мистецькі полотна світового рівня, захоплювались його романтичністю і моральною чистотою.
Олександр Кіцера підготував до друку книжку «До Ескулапа на ралець…», де у хронологічному порядку подав імена десятків лікарів, які у певні періоди життя не лише лікували Тараса Шевченка, але були його добрими колегами. Книжка чекає на свого видавця, а львівський професор сподівається, що до 200-ліття від дня народження Кобзаря його праця таки побачить світ.
