Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:17
Прага – Узбекистан відомий мільярдними прибутками у досить маломеханізованій, із великою часткою ручної праці, бавовняно-прядильній галузі. Але в цій середньоазійській республіці є ще одна досить прибуткова галузь текстильної промисловості, дуже вимоглива і жадібна за своїми апетитами – це тяжке вирощування узбеками тутового шовкопряда та виробництво з нього шовкових тканин, атласу. Характер праці тут мало змінився та інколи нагадує своєрідне рабство людей перед зажерливим тутовим хробаком.

У самому серці Ферганської долини прихід весни з таненням снігу означає початок «сезону кокона». Із кінцем квітня – початком травня місцеві фермери, селяни отримують, кожен двір окремо, із зимових минулорічних запасів від уряду 30–40 грамів мініатюрних шовкопрядів у маленькій коробочці. Традиція ця мало змінилася по суті з давніх часів, і до того ж влада у Ташкенті дуже вимоглива до фермерів та жорстоко карає за смерть кожної малої гусениці в коконі значними штрафами.

У коробочці можуть бути тисячі личинок, які з кожним днем потребують все більше й більше їжі – листя тутового дерева, яке відновлює свою зелень до наступного сезону. Якщо на перших порах личинки ще малі, вміщаючись на одному квадратному метрі, і потребують до двох кілограмів тутового листя на день, то вже під кінець сезону вони так розростаються, що займають, скажімо, три великі кімнати з чотирьох житлових приміщень узбецької фермерської родини та зжирають до 300 кілограмів дрібно посіченого тутового листя на день.

Селяни мусять день і ніч дбати про шовкопряда

Так фермер Зульфія Азізова з узбецького села Чашма у Ферганській долині каже, що вся родина (дорослі, діти, старі) мусить день і ніч годувати шовкопрядів, не покладаючи рук.

«Кожний член родини мусить братися за справу. Ми годуємо гусениць цілодобово, щонайменше один з нас постійно не спить, щоб стежити за шовкопрядами, – зауважує вона. – Це дуже важко, але ми не маємо іншого виходу. Кожна гусінь має бути розміщена в нашому помешканні окремо, і якщо хоч одна з них помре, ми повинні платити штраф».

Всі в родині мусять день і ніч дбати про корм для гусениць, бо якщо упродовж 45 хвилин тутового листя немає, шовкопряди гинуть. Також не можна пропустити тиждень, коли шовкопряд перестає їсти і накручує довкола себе в коконі шовкове волокно. Потім його треба вбивати гарячою парою в шовковому коконі, бо він може вилізти і розкрутити дорогоцінну нитку. У цей час частину гусениць відбирають для викладання нових яєць – личинок на наступний рік.

На кінець сезону родина може зібрати у себе до 120 кілограмів живих коконів, влада платить за 1 кілограм близько 2 доларів. Хоча потім продає їх (до 70 відсотків врожаю) в Західну Європу, Південну Корею чи Китай за ціною в 30 доларів за кілограм. За сезон в Узбекистані збирають приблизно 25 тисяч тонн таких живих коконів.

Селяни можуть місяцями чекати оплати своєї праці. Окрім того, вирощування коконів є обов’язковою умовою для оренди угідь чи отримання насіння бавовни від уряду.

Вже згадана Зульфія Азізова каже, що ця праця просто виснажує людей. «Гусениці залишають сильний сморід в кімнатах, де їх вирощували і збирали. І це не вдається ліквідувати простим прибиранням. Після здачі врожаю ми мусимо тримати відкритими вікна і двері цілими днями, а потім проводити ремонт в кімнатах перед тим, як повернутися до них», – зазначає жінка.

Нещодавно Міністерство сільського господарства оголосило, що планує розширити шовкопрядіння і закуповує в Китаї 12 мільйонів кущів тутового дерева. Але навряд чи ця перспектива тішить самих узбецьких селян у Ферганській долині.

Яскрава атласна шовкова тканина з Узбекистану є складовою частиною візерунчастого і багатобарвного національного вбрання узбеків, але сам процес її виробництва є непростим для фермерів країни.
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG