Київ – 14 березня у Лейпцигу стартує один із найбільших у Європі книжкових ярмарків. Він об’єднує близько двох з половиною тисяч заходів по всьому місту, близько тридцяти із них відбудуться за участю українців. Україна обіцяла німцям нові імена, тож цього року до Лейпцига поїдуть, в основному, молоді літератори. Учасниця делегації, львівська письменниця Галина Крук погодилась розповісти Радіо Свобода, що вона очікує побачити і з чим, власне, їде на ярмарок.
– Основна книжка, з якою я їду туди, яку буду представляти – це антологія «Skype-мама». От якраз зараз вийшли українське видання антології і паралельно німецькою мовою переклад цієї книжки. І ще крім того, у мене якраз виходить нова поетична книжка «Співіснування», буде добра нагода її десь там згадати, показати. Оце таких дві новинки.
– Як іноземці, зокрема німці, сприймають українську поезію?
– Все залежить від того, наскільки добре представлені переклади. Мене перекладала на німецьку Клаудія Дате, це дуже хороша перекладачка. Взагалі, що мене зацікавило раніше у німецькій публіці, вони дуже уважно стежать за перекладами. Я навіть була здивована, на одному з вечорів треба було спеціально виділяти час після читання свого вірша, оригіналу, поки глядачі паралельно зчитували переклад німецькою того самого твору. Так що зацікавлення дуже предметне.
– Ви згадали про антологію «Skype – мама». У Лейпцигу планується також дискусія щодо збереження сімейних стосунків на відстані, у якій анонсувалась ваша участь. Наскільки ця тема є вам близькою?
– Тема мені загалом була і близькою, і цікавою. Мені доводилося, звісно, не як емігрантці, але досить тривалий час перебувати за кордоном без дитини. І спілкування з малим переходило в інтернет, переходило у скайп. Тож я знаю, які тут виникають ситуації, і мені було цікаво поглянути на проблему ширше. Навіть якби такої антології не виникло, а дуже добре, що така ініціатива з’явилася, я думаю, що про це я все одно б написала. Тому що ідея оповідання, яке увійшло в антологію, виникла у мене значно раніше.
– Про що ваше оповідання?
– Оповідання, в основному, про можливість повернення, про можливість не втратити зв’язок навіть за такої розірваності у просторі.
– Інша дискусія, де анонсована ваша участь, присвячена заангажованості літераторів. Що мається на увазі?
– Думаю, буде йтися про якесь таке заангажування соціальне. Тобто, у сучасному суспільстві дуже важко залишатися осторонь: мистецтво заради мистецтва. З одного боку, є така велика спокуса, але з іншого боку – дуже рідко ми маємо такий шанс.
– Думаєте, ця тема близька європейцям, зокрема, німцям?
– Ви знаєте, це насправді наш східноєвропейський момент, який зумовлений значною мірою тим, що митець у нас завжди мислився більше ніж митець. А в Західній Європі все трохи інакше, там усе-таки проблеми політики вирішують засобами політики, а не засобами мистецтва.
– А як Ви особисто до цього ставитесь? Ви прихильниця «чистого мистецтва»?
– Мені зрозуміліша інша позиція, коли митець на щось намагається впливати. У мене у поезії дуже багато таких моментів, у які я намагаюся втрутитись, і якщо не дати відповіді, то, принаймні, поставити запитання.
– Основна книжка, з якою я їду туди, яку буду представляти – це антологія «Skype-мама». От якраз зараз вийшли українське видання антології і паралельно німецькою мовою переклад цієї книжки. І ще крім того, у мене якраз виходить нова поетична книжка «Співіснування», буде добра нагода її десь там згадати, показати. Оце таких дві новинки.
– Як іноземці, зокрема німці, сприймають українську поезію?
– Все залежить від того, наскільки добре представлені переклади. Мене перекладала на німецьку Клаудія Дате, це дуже хороша перекладачка. Взагалі, що мене зацікавило раніше у німецькій публіці, вони дуже уважно стежать за перекладами. Я навіть була здивована, на одному з вечорів треба було спеціально виділяти час після читання свого вірша, оригіналу, поки глядачі паралельно зчитували переклад німецькою того самого твору. Так що зацікавлення дуже предметне.
– Ви згадали про антологію «Skype – мама». У Лейпцигу планується також дискусія щодо збереження сімейних стосунків на відстані, у якій анонсувалась ваша участь. Наскільки ця тема є вам близькою?
– Тема мені загалом була і близькою, і цікавою. Мені доводилося, звісно, не як емігрантці, але досить тривалий час перебувати за кордоном без дитини. І спілкування з малим переходило в інтернет, переходило у скайп. Тож я знаю, які тут виникають ситуації, і мені було цікаво поглянути на проблему ширше. Навіть якби такої антології не виникло, а дуже добре, що така ініціатива з’явилася, я думаю, що про це я все одно б написала. Тому що ідея оповідання, яке увійшло в антологію, виникла у мене значно раніше.
– Про що ваше оповідання?
– Оповідання, в основному, про можливість повернення, про можливість не втратити зв’язок навіть за такої розірваності у просторі.
– Інша дискусія, де анонсована ваша участь, присвячена заангажованості літераторів. Що мається на увазі?
– Думаю, буде йтися про якесь таке заангажування соціальне. Тобто, у сучасному суспільстві дуже важко залишатися осторонь: мистецтво заради мистецтва. З одного боку, є така велика спокуса, але з іншого боку – дуже рідко ми маємо такий шанс.
– Думаєте, ця тема близька європейцям, зокрема, німцям?
– Ви знаєте, це насправді наш східноєвропейський момент, який зумовлений значною мірою тим, що митець у нас завжди мислився більше ніж митець. А в Західній Європі все трохи інакше, там усе-таки проблеми політики вирішують засобами політики, а не засобами мистецтва.
– А як Ви особисто до цього ставитесь? Ви прихильниця «чистого мистецтва»?
– Мені зрозуміліша інша позиція, коли митець на щось намагається впливати. У мене у поезії дуже багато таких моментів, у які я намагаюся втрутитись, і якщо не дати відповіді, то, принаймні, поставити запитання.
