Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:37
Потрібно анулювати 90% дипломів про вищу освіту, виданих в Україні за останні 15 років

Знайомий у соціальній мережі надсилає мені лінк на новину, розміщену на сайті Ужгородського національного університету, який я колись закінчив. «Чергове покращення», – коментує він. Я переходжу на ту сторінку і довідуюся, що на філологічному факультеті відремонтовано туалети. Стаття рясніє фотографіями й оптимістично-радянськими цитатами: «Дизайн приміщень на поверхах відрізняється. На філфаці приміщення для дівчат відкрили набагато швидше, оскільки на цьому підрозділі кількісно переважає жіночий колектив. На черзі – ремонти інших вбиралень. Поступово оновлять приміщення й на інших поверхах цього корпусу». Скупа чоловіча сльоза скочується мені по щоці, дух перехоплює від гордості за рідну альма-матер.

Бо кілька останніх місяців УжНУ теж був ньюзмейкером, але тоді ЗМІ використовували зовсім інші фрази: «рейдерське захоплення», «безпрецедентний тиск», «наруга над університетом». Кількома реченнями ситуацію можна пояснити так: під пильним і дбайливим «піклуванням» відомства Табачника і регіональної влади в Ужгородському університеті змінили ректора. Спочатку призначили виконувача обов’язків, а потім доклали всіх зусиль (наприклад, на базі факультетів створили інститути, таким чином зробивши вигідні собі кадрові перестановки), щоб Учена рада обрала його ректором. Нового й цікавого тут нічого, крім дивного факту: до обрання ректором той пан працював ректором іншого вишу, значно меншого й не такого престижного. Скажу прямо: за часів мого навчання в УжНУ про той університет побутували переважно зневажливі думки, ставлення до нього було таким же, як і до всіх інших приватних університетів, які так активно долучилися до процесу видавання дипломів. Тиха ненависть і зневага між двома університетами, яка, зрештою, пояснювалася банальною конкуренцією, унеможливлювала навіть нормальну співпрацю. Тому мене так здивували новини про те, що Вчена рада університету, який має статус і історію, вибрала собі ректором представника іншого вишу, який був більше темою анекдотів, а не наукових дискусій. Іншими словами, уможливив такий розвиток подій якраз згаданий «безпрецедентний тиск» і «рейдерська атака» Міністерства освіти.

Інші виші хваляться індексом міжнародних публікацій, кількістю і якістю професорсько-викладацького складу, іменитими випускниками, а «покращені» університети – новими туалетами. Важко собі уявити, наприклад, таку рекламу: «Вступайте в Оксфорд – наші туалети з підігрівом!». Усі, мабуть, пам’ятають історію, що колонізатори, які висадилися в Америці, вимінювали в індіанців золото на різні нічого не варті брязкальця, скельця й тому подібні «цінності». Індіанці дообмінювалися до того, що й самі згодом зникли. Чи можна виміняти якісну освіту на новий туалет?

Адже вища освіта, феномен університету взагалі – це передусім цінності, моделі поведінки. Всього не запам’ятаєш, тому університети вчать, по-перше, способам знайти потрібну інформацію, виховують повагу до мудрості, до знань. Значною мірою автономні університети й сформували західну цивілізацію, бо понад усе вчили цінувати свободу, шанували передусім Істину. Якщо студент бачить, що Президентом у його країні є «проффесор», а справжніх професорів, його викладачів, можуть «нагнути» і примусити зробити «тому що послідовний» вибір, то такий спудей засумнівається і в цінностях, які йому пропонує університет. Не потрібно життя присвячувати науці, захищати дисертації, викладати, достатньо стати членом «правильної» партії – і всі двері до успіху для вас відкриті. Небезпека, однак, у тому, що ці студенти зі зґвалтованою системою цінностей потім ідуть вчити дітей у школах, лікувати хворих, працювати суддями, прокурорами й держслужбовцями. І саме завдяки цьому починаємо мати те, що маємо.

Є ще простіший тест на якість освіти й студентства. Якщо в державі глибока криза, корупція, відсутність перспектив для молоді, вибіркове правосуддя й авторитаризм, мізерна стипендія і тотальне безправ’я, а студенти в цей час не стоять місяцями на площах і майданах, не співають революційних пісень і не б’ють у барабани, то це не система освіти, а система залякування, конформізації й примітивізації. Значить, Платон нам уже не друг, зате туалет тепер значно кращий. «Покращений».

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Андрій Любка

    Андрій Любка – український поет, прозаїк, есеїст. Автор книжки оповідань та трьох збірок віршів, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Києві.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG