Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:06

Прислучі: на шляху до «надслучанської Швейцарії»


Рівне – У село Прислучі, що за 80 кілометрів від Рівного, дістатися неважко. Окрім місцевого транспорту, кілька разів на день через село курсують маршрутки до самісінького Києва, адже неподалік – міжнародна автотраса, так звана «варшавка». Та з огляду на специфіку місцевого життя, Прислучі – таки глибинка: роботи у селі немає, відтак живуть селяни виключно з господарства.

Село простяглося обабіч шляху, котрий веде до скелястих пагорбів з руїнами Губківського замку. Ці місця місцеві жителі називають «надслучанською Швейцарією». У Березнівському районі Рівненщини зустрічаються села, які, на перший погляд, виглядають близнюками: однаковісінькі білі старі та нові червоні хати понад шляхом.

За хатами долина, де звивається ріка Случ. Назва Прислучі говорить сама за себе. Хоча до 1946 року минулого століття село мало назву Холопи.

Перша письмова згадка про село сягає 16-го століття – це доповідна возного, котрий розповідає про напад місцевих селян на польських жовнірів. Згодом у Холопах розташував свої володіння Брацлавський воєвода.

Прислуцькі розваги

У 17-му столітті у Холопах було 75 дворів, у 21-му в Прислучах – півтори тисячі, розповідає директор Прислуцької школи Сергій Минюк. На його думку, село має перспективи розвитку. Підставою для такого оптимізму є півтисячі дітей, які відвідують навчальний заклад, зазначає Минюк.



Минулого року школа відзначила 125-літній ювілей. Але на давній цей заклад не схожий. «Це завдяки різного роду бюджетам, і завдяки меценатам, бо багато людей є небайдужими до освіти, навіть у «глибинці», – розповідає директор Сергій Минюк. – Ми маємо досягнення. Ось буквально сьогодні нам прийшло повідомлення про перемогу наших дітей у всеукраїнській природознавчій грі «Галіантус»... А завдячуючи зовнішньому незалежному оцінюванню, багато наших випускників продовжують навчання у вишах, у тому числі і столичних».

Місцева молодь любить своє село, однак безробіття і відсутність підтримки сільгоспвиробників змушують виїжджати на кількамісячні заробітки. Раніше тут працював цегельний завод. Нині від виробництва лишився лише кістяк, розповідає Олег Мамчур, який все ще сподівається знайти роботу біля дому.

– Молоді вистачає в селі, клуб є старенький, але можна потанцювати.
– Час вільний як проводите?
– За книжкою. Навчаюся на водія.
– Це мій син. Навчається на водія, а дороги немає до хати доїхати, – долучається до розмови Людмила Мамчур. Донька закінчує вчитися, а де знайти роботу? Хоче у селі жити.


Хлопці, яких ми зустріли на центральній вулиці, розповідають: півроку проводять у Москві на будівництві, півроку – у рідному селі.

Хата посеред вулиці і городи на дорозі

До Прислучів Радіо Свободу покликав колективний лист, під яким підписалася і Людмила Мамчур. Люди скаржилися, що на одній із вулиць села немає не те що асфальту, а й напрямку – замість проїжджої частини тут розташувалися городи. Саме на городах, які мали бути дорогою, з приходом весни селяни щороку зчиняють традиційну суперечку.

– Давайте переміряємо: один город, другий, третій…
– Я й не ліз на цю дорогу.
– А ви чотири роки чи три тому купили цю хату. Навіщо ви її купували – тож знали, що дорога буде тут?




Як розповідає мешканка села Тамара Мамчур, у 92-му році затвердили план будівництва, на якій, як стверджує жінка, була позначена дорога. А в 96-му її старенька сусідка отримала державний акт на землю посеред майбутньої вулиці. Відтоді у літню пору, через відсутність заїздів до будинків, людям і худобі доводиться практично «літати» до центральної вулиці села.

«Ось уже 22 роки мучимося. Не можна ні заїхати, ні дійти. Посадимо городи – не можна завезти ні картоплі, ні сіна – нічого. Не дай Бог якої пожежі – до хати немає як доїхати», – бідкаються жінки.

На цій вулиці, чи то на цих городах, мешкають, в основному, родини на прізвище Мамчур. Незабаром Мамчури заорють городи, й перші Мамчури будуть бідкатися, що до їхніх хат ні пройти, ні проїхати, а другі Мамчури казати, що не поступляться городами задля дороги.

Сільський голова Віктор Корнійчук каже: сільрада таки винна, що ще 15 років тому дозволила приватизувати шмат майбутньої вулиці. Селянка померла, у неї на обійсті господарюють сестри, котрі і чути не хочуть, щоб віддати, чи то продати односельцям кілька сотих землі. А все ж проблему потрібно вирішувати. «Люди побудувалися, у кожного сім’я, роботи немає – живуть з особистого господарства. Треба заїхати у двір, підвезти картоплю, корми для худоби… Громада буде звертатися до суду, і думаю, що це питання буде вирішуватися. Будемо шукати компроміс, щоб частину земельної ділянки вилучити під дорогу» – обіцяє голова.

Є паї, немає техніки

Прислучі – село неспокійне. Ця земля пам’ятає і Російську імперію, і владарювання урядовців першої та другої Речі Посполитої, і радянські часи. У революційному 17-му році тут спалахнуло повстання – селяни вигнали пана і розділили його майно. А в 50-му змушені були збирати докупи вже власне майно, землі та худобу – довелося йти до колгоспу. Коли в 90-х розпайовували землю – селяни раділи, що будуть господарювати, нині ж бідкаються, що нічим і невигідно обробляти місцеві піщані грунти.

– На наше поле треба міндобриво, не вдобриш – нічого не візьмеш.
– По гектару сіємо – хто жито, хто пшеницю, хто овес… По соток сорок картоплю садимо. Буряки багато хто сіє. Минулого року був гарний урожай картоплі. Але картоплю по гривні не можна було здати – по сорок копійок…
– Сидиш на цій землі, гаруєш – і нічого не маєш.
– Ось якби у нас був міст через річку, то в лісі і ягоди, і гриби є. Цього року хто не лінувався – ото наносили!


Упродовж останніх років три сусідніх села – Колодязне, Прислучі й Хотинь – практично злилися в одне. Селяни, які живуть з тимчасових заробітків, або зі власного городу, все ж інтенсивно розбудовуються. Адже неподалік «надслучанська Швейцарія». Коли прокладуть туди ліпшу дорогу, можна буде культивувати зелений туризм.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    На Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Ведуча соціального телепроекту «Перехрестя правди» Рівненської держтелерадіокомпанії.  
    Facebook: https://www.facebook.com/valentina.romanuk1

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG