Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:07
Брюссель – Демократичне право вийти на вулицю та висловити свій протест у державах Євросоюзу і поважають, і активно застосовують. Особливо нині, коли практично кожен уряд та приватні компанії на кожному кроці заощаджують, урізають та скорочують. Невдоволення людей за останній час призвело до масових протестів, причому і в збіднілих столицях півдня – Мадриді, Лісабоні чи Афінах, і в багатших містах – Парижі, Франкфурті чи Брюсселі. У чому полягає феномен нинішнього протестного руху в державах європейської співдружності?

Якщо головна рушійна сила будь-яких масових протестів – громадяни, то в Європі їхніми головними організаторами здебільшого є або політичні партії, або неурядові організації.

Особливо вміло на акції з висловлення незгоди з політикою можновладців – чи то національних, чи європейського рівня – громадян збирають профспілки. При цьому кожне з цих об’єднань має своє політичне забарвлення. Скажімо, в Бельгії діють профспілкові організації, згуртовані навколо соціалістичних ідей чи навколо християн-демократів.

Загальноєвропейські масові акції незгоди, подібні до тих, що вирували наприкінці минулого року, керувалися наднаціональними об’єднаннями, скажімо, Конфедерацією європейських профспілок на чолі з її лідером Бернадет Сеґоль.

«Європейці півночі, півдня, сходу і заходу шлють до брюссельських євроустанов єдиний сигнал: політика заощаджень провалилася. За останні роки ми бачимо, як неймовірно й несправедливо зросла нерівність: бідні стали ще біднішими, а багаті – ще багатшими. Прибутки перших – зросли, а робітників та пенсіонерів – зменшились. І це не є та соціальна справедливість, якої ми вимагаємо», – виступила Бернадет Сеґоль перед багатотисячним натовпом маніфестантів, що прибули до Брюсселя з усієї Європи.

Як достукатися до можновладців?

Нерідко гнів учасників масових акцій протесту переростає у насилля. Так, у Мадриді минулої осені в перебігу вуличних маніфестацій проти рекордного безробіття та бюджетних скорочень люди намагалися взяти приступом будівлю парламенту. Хотіли, так би мовити, напряму достукатися до свідомості тих, кого вони обрали. Результат: шість десятків поранених, стільки ж затриманих поліцією і – продовження політики непопулярних та болісних реформ.

Тим часом у Афінах збіднілих держслужбовців, пенсіонерів та простих платників податків, що вийшли продемонструвати свою незгоду, розганяли сльозогінним газом, теж арештовували, а наступного дня люди все одно опинилися перед суворою реальністю: нав’язані ззовні бюджетні плани, покликані повернути гроші, однак не грекам, а іноземним кредиторам.

Найостанніші масові маніфестації щойно пройшли на Кіпрі. Там громадяни протестували проти згоди кіпрської влади накласти податок на банківські депозити взамін на кредит від міжнародних установ. Тим часом один із «спонсорів», а саме Європейський центральний банк, відверто відстоює введення податку: мовляв, якщо влада Кіпру хоче грошової допомоги від закордонних партнерів, то мусить назбирати шість мільярдів євро у своїх «домашніх засіках».

Втім, експерти твердять, що ініціатива обкласти податком заощадження людей все ж надійшла від своїх лідерів. Це ж відчувають і громадяни, що розчаровані діями кіпрських політиків і виступають, у першу чергу, саме проти них, а вже потім проти рішень Євросоюзу.

Невдоволення породжує популізм

Але наскільки ефективні у Європі масові протести? Марко Інчерті, політолог з брюссельського Центру досліджень європейської політики, каже, що для зміни політичних рішень, як на національному рівні, так і на рівні Євросоюзу, людський гнів повинен бути відчутний у кожній із держав-членів.

«Це має бути сигнал, до якого політики, європейські уряди повинні прислухатися і усвідомити, що є невдоволення, яке шириться все більше і більше, – каже Марко Інчерті. – Але обурення тільки громадян Кіпру, Італії чи Іспанії недостатньо, бо тепер мова йде про клуб із 27 держав. Очевидно, що самими тільки протестами важливих політичних рішень теж не зміниш. Проблема Європи ще й у тому, що незгода людей із політикою влади призводить до виборів, на яких перемагають рухи, націлені проти існуючих систем».

Брюссельський експерт пояснює, що мова йде про голосування за недалекоглядних політиків-популістів, які вимагають або виходу із зони євро, або докорінної зміни всієї політичної системи, причому без жодних можливостей для переговорів щодо цих змін із політичними опонентами чи європейськими партнерами.

Найефективніші протести фермерів?

Нарешті, найвишуканішими проявами протесту проти дискримінаційних рішень європейської політики є маніфестації фермерів та аграріїв із різних держав співдружності. З їхньої ініціативи автомагістралі та міста блокуються довгими колонами тракторів, на вулицях Брюсселя влаштовуються справжні ферми й течуть ріки вилитого молока, яке, на думку фермерів, продається за несправедливо низькими цінами.

Характерно, що саме у таких випадках європейські лідери найшвидше реагують та знаходять компромісні рішення.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG