Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:32

«В Україні іде збаламучення низькопробною російською попсою» – Садовська


Мар’яна Садовська (автор фото: Олександр Зубко)

Мар’яна Садовська (автор фото: Олександр Зубко)

Минулого місяця німецьку музичну премію «Рут» за «невтомну діяльність у пошуку нових форм відображення духу пісень, що походять з України», присудили актрисі і співачці, яка нині живе в Кельні, Мар’яні Садовській. Премію вручать на початку липня на найбільшому світовому фестивалі нової фольклорної музики в німецькому Рудольфштадті. Радіо Свобода запросило до розмови Мар’яну Садовську, і перше запитання було про те, чому німців турбує «пошук відображення духу пісень, що походять з України».
Моє покоління виросло на музиці совдепії. В мене тривало знаходження мого коріння

– Мені здається, що таке зацікавлення і таке звернення в сторону інших культур є трошки зумовлене тим, що в самій Німеччині зв’язок з власним корінням є пошкоджений внаслідок фашизму. І я часто спостерігаю, що з великим задоволенням люди хочуть співати, але як тільки мова про пісні німецькі, то появляється зніяковіння, появляється така легка нехіть.

І зрештою, до сьогодні було і в Україні. Тому що моє покоління виросло на музиці совдепії. В мене також тривало трошки знаходження мого коріння, справжнього зв’язку з моєю музикою.

Я думаю, що в Німеччині люди відгукуються на те, який міст я будую між традиційною музикою, стародавньою і музикою сучасною. І дуже часто, коли я виступаю, підходять люди, які взагалі не знали, що Україна – це є незалежна держава, що ми маємо окрему мову. Тобто я трошечки завжди себе зараховую до таких проповідників власної культури, як би то патетично, може, не звучало.

– Власне, так. Франція має Французький інститут. Британія має Британську раду, Польща має Польський інститут, навіть маленька Чехія має Чеський центр, які ставлять своєю метою знайомство з національною культурою. Вони проводять концерти і організовують перекладацькі конкурси. Ви в Німеччині дієте як «інститут в одній особі». Ви і збираєте український фольклор і представляєте його в Німеччині, займаєтесь ще викладацькою роботою, вчите дітей співати українські пісні. Наскільки існування такого інституту могло би допомогти, скажемо, Вашій роботі?
В самій Україні іде збаламучення води низькопробною, низького ґатунку російською попсою

– Напевне, би дуже допомогло, бо одному важко гребти, а особливо, якщо гребеш проти течії. Я працюю у фактично наглядача інтернаціонального, я не скеровую своєї творчості виключно до української громади, і отака відкритість дозволяє мені, власне, збудувати цей міст між суто українською культурою і культурою європейською.

Наприклад, на фестиваль, який зрештою присудив цю дуже престижну нагороду, я намагаюся туди поїхати зі своїм власним концертом не просто, а і вислати якнайбільше матеріалів про цікавих митців в Україні. Я завжди хотіла, щоб про українську музику знали на світі, щоб вона була настільки розпізнавальна, як, наприклад, є розпізнавальна музика болгарська. Це поліфонія Корсики, і тому я не вважаю, що це вистачить, щоб тільки я співала. Чим більше хорів, чим більше діточок, чим більше різних колективів будуть зацікавлюватися нашою поліфонією, нашою музикою, тим більший шанс має ця музика вижити, тим більший шанс має наша культура вижити і розквітнути. Тому що, як ми бачимо, навіть в самій Україні іде збаламучення води низькопробною, низького ґатунку російською попсою.

– Ви багато вже років працюєте в Німеччині і виступаєте. Чи за цей час більше німці дізналися про Україну і чи зацікавленість Україною зросла?

– Мені важко сказати, чи то тільки завдяки мені, бо все-таки такі події, як «Оранжева революція» чи футбол, все-таки якось пожвавлюють зацікавлення Україною на якийсь час принаймні. Потім воно затихає і знову забувається.

У своїй сфері, мистецькій, музичній, театральній зрештою, ми, наприклад, організовуємо міжнародний театральний фестиваль Globalize: Cologne, на який запрошуємо акторів і театрів України. Фестиваль проводить театральна спілка, в якій задіяний режисером мій чоловік. І от кілька років тому приїжджав театр Лідії Данильчук, «Театр у кошику» зі Львова. Для мене це дуже важливий сенс моєї роботи.

– Ви їздите з концертами, з виступами, Ви займаєтесь майстер-класами, на яких розповідаєте не лише про український фольклор, але й про саму Україну, що Ви кажете?

– Під час майстер-класів я намагаюся більше розповісти про музичну традицію і в зв’язку з тим про життєву традицію. Розповісти те, що я сама пережила і побачила під час моїх експедицій, про конкретних людей, про конкретні обряди, які вразили мене і якось вплинули на все моє життя, про конкретні людські якості, про людську поведінку в тій чи іншій ситуації, чи це є ситуація випровадження на шлюб, чи це є ситуація випровадження на війну, як через культуру і через пісню люди реагують, бо це є речі, які є розпізнавальні поза культурою, це є так звані архетипи, які кожна людина може відчути і пережити.

– Ви коли займаєтесь зі своїми учнями на майстер-класах, Ви навчаєте їх співати українських пісень, наскільки їм це легко дається і чому вони хочуть це робити?
В нас в околицях немає ані української школи, але у співі діти дуже швидко знаходять зв’язок із власною культурою

– Потреба співати є дуже сильна в людей, які виростають в оточенні електронікою. Мені йдеться не про те, щоб навчити правильно співати пісню, а щоб передати дух пісні і щоб поділитися з цим «співаємо разом».

Тут в Кельні зібралася досить велика громада молодих українських родин, які виїхали сюди до праці в університетах, не лише заробітчан, це – люди, подібно як я, просто вилетіли десь із гнізда і працюють тут в Кельні і довкола Кельна. В них народилися і ростуть діти. Ми почали такі зустрічі для того, щоб поспівати купальських пісень чи щоб навчитися колядок. Зараз хочемо зібратися поспівати веснянок.

В нас в околицях немає ані української школи, ані нічого, ми залишені самі на себе, але у співі діти, навіть ті, які слабше говорять українською, дуже швидко знаходять зв’язок із власною культурою.

– Я б могла Вас попросити заспівати разом з кимось із Ваших дітей?

(Співають разом з 6-річною Гафійкою русалчину пісню).

Я чекаю, аж пісні появляються, аж вони самі вимагають, щоб я їх заспівала. Коли Девід Гаррінґтон, перша скрипка Kronos Quartet, запропонував мені написати для них композицію, я фактично відмовилася. Я сказала, що не дам ради, бо для Kronos Quartet не зможу. Він тоді сформулював питання інакше. Він сказав: «Спробуй розповісти мені про свою землю через спів, через музику». Тоді я знала, що це я зможу.

Я цим живу. Я не просто пишу пісні, які мають відволікати і розважати. Я цілий час у діалозі з власною культурою і розповідаю про мою землю. Тому так відгукуються люди, незалежно, чи це є в Німеччині, чи в якійсь іншій країні.

(Концерт Kronos Quartet та прем’єра композиції Мар’яни Садовської у Києві запланований на 5 липня)
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG