Олександр Побережний
Не знаєш історію, не зможеш побачити загрози повторення її найстрашніших сторінок. Масові розстріли НКВС людей в карельському урочищі Сандармох вже увійшли в офіційну, підтверджену документами, історію, а в Україні й досі багато людей, які поняття не мають про ту трагедію й чують це слово вперше. А на мою думку, про цю трагедію мав би знати світ і щороку вшановувати пам’ять тих, кого позбавили життя!
Архіви не горять?
Згідно з архівними даними, з 11 серпня 1937 року по 24 грудня 1938 року в урочищі Сандармох було розстріляно і поховано понад 9500 осіб 58 національностей (росіян, карелів, фінів, українців, білорусів, татар, удмуртів, євреїв, циган, німців, поляків та представників інших народів).
Прізвища 4514 жителів Карелії, спецпоселенців і ув’язнених «Белбалткомбінату» встановлені документально за збереженими розстрільними актами з конкретною вказівкою місця смерті. Відомі також прізвища ще як мінімум 900 осіб, в основному жителів навколишніх сіл, точне місце страти і поховання яких із тих чи інших причин в документах не вказано.
Поіменно відомі і 1111 ув’язнених Соловецького табору особливого призначення, страчених тут в період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року, причому про розстріл саме цієї групи є найбільше число архівних матеріалів.
Цю страшну правду стало відомо завдяки дослідникові Дмітрієву, який знайшов розстрільні ями, та директорові Санкт-Петербурзького науково-дослідницького центру «Меморіал» Веніаміну Іофе, який в архівах регіонального управління ФСБ в Архангельську знайшов оригінальні документи, зокрема й розстрільні списки.
Цифри, що жахають
Коли усвідомлюєш, що означають цифри, які розповідають про жертви Сандармоху, стає важче дихати. А що можна сказати про фотографію, на якій зображено кістки розстріляних у Сандармосі під час ексгумації в червні 1997 року?! Хіба на це можна спокійно дивитися?!
Це останки тих, кого партіями по 200–250 осіб переправлялися морем із Соловецьких островів у Кем, далі по залізниці в Медвеж’єгорськ, де їх розміщували в дерев’яній будівлі слідчого ізолятора. У день розстрілу засуджених роздягали до спідньої білизни, зв’язували мотузками руки й ноги, затикали кляпом роти і складали штабелями в кузови вантажівок, що відвозили їх до місця страти. Там засуджених ставили на коліна на краю ями і стріляли з револьвера в лоба, а не в потилицю, щоб виключити можливість випереджального стрибка в яму.
27 жовтня було страчено 208 людей, 1 листопада – 210 осіб, 2 листопада – 180 осіб, 3 листопада – 265 і 4 листопада – 248 осіб. Триденна перерва між першим і другим днями розстрілу була викликана безуспішною спробою втечі декількох смертників, які зуміли в дорозі розв’язати руки і вискочити з кузова вантажівки.
У карельську землю лягли українські поети, науковці, громадські діячі.
Дізнався, розкажи іншому…
Особисто я з жалем і болем уявляю собі тодішній період. Згадуючи, ще раз і ще раз хочеться розповісти про цю трагедію всім, ще раз і ще раз вшанувати пам’ять наших співвітчизників.
27 жовтня 1997 року з нагоди 60-х роковин розстрілу на Соловках вперше провели Дні пам’яті, організовані Міжнародним і Петербурзьким «Меморіалом». У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Вони встановили в меморіальному місці й освятили дерев’яний український хрест.
З того часу, щороку, 5–7 серпня – в час початку Великого терору 1937–1938 років у лісі біля меморіальних знаків відбуваються православна та католицька панахиди, мітинги громадськості. У них беруть участь і представники України. Серед перших відвідали Сандармох колишній політв’язень Василь Овсієнко, журналісти і дослідники Сергій Шевченко та Вахтанг Кіпіані, Борис Гривачевський та інші творчі особистості, які розповіли про соловецьку трагедію в пресі й книжках «Українські Соловки», «Архіпелаг особливого призначення», «Світло людей», «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті».
2004 року карельське товариство українців «Калина» спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України». А ми мусимо знати правду, розповідати іншим і дбати про те, щоб влада більше не перетворювалася на меч проти свого народу.
Олександр Побережний, студент І курсу юридичного факультету КНУ
Не знаєш історію, не зможеш побачити загрози повторення її найстрашніших сторінок. Масові розстріли НКВС людей в карельському урочищі Сандармох вже увійшли в офіційну, підтверджену документами, історію, а в Україні й досі багато людей, які поняття не мають про ту трагедію й чують це слово вперше. А на мою думку, про цю трагедію мав би знати світ і щороку вшановувати пам’ять тих, кого позбавили життя!
Архіви не горять?
Згідно з архівними даними, з 11 серпня 1937 року по 24 грудня 1938 року в урочищі Сандармох було розстріляно і поховано понад 9500 осіб 58 національностей (росіян, карелів, фінів, українців, білорусів, татар, удмуртів, євреїв, циган, німців, поляків та представників інших народів).
Прізвища 4514 жителів Карелії, спецпоселенців і ув’язнених «Белбалткомбінату» встановлені документально за збереженими розстрільними актами з конкретною вказівкою місця смерті. Відомі також прізвища ще як мінімум 900 осіб, в основному жителів навколишніх сіл, точне місце страти і поховання яких із тих чи інших причин в документах не вказано.
Поіменно відомі і 1111 ув’язнених Соловецького табору особливого призначення, страчених тут в період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року, причому про розстріл саме цієї групи є найбільше число архівних матеріалів.
Цю страшну правду стало відомо завдяки дослідникові Дмітрієву, який знайшов розстрільні ями, та директорові Санкт-Петербурзького науково-дослідницького центру «Меморіал» Веніаміну Іофе, який в архівах регіонального управління ФСБ в Архангельську знайшов оригінальні документи, зокрема й розстрільні списки.
Цифри, що жахають
Коли усвідомлюєш, що означають цифри, які розповідають про жертви Сандармоху, стає важче дихати. А що можна сказати про фотографію, на якій зображено кістки розстріляних у Сандармосі під час ексгумації в червні 1997 року?! Хіба на це можна спокійно дивитися?!
Це останки тих, кого партіями по 200–250 осіб переправлялися морем із Соловецьких островів у Кем, далі по залізниці в Медвеж’єгорськ, де їх розміщували в дерев’яній будівлі слідчого ізолятора. У день розстрілу засуджених роздягали до спідньої білизни, зв’язували мотузками руки й ноги, затикали кляпом роти і складали штабелями в кузови вантажівок, що відвозили їх до місця страти. Там засуджених ставили на коліна на краю ями і стріляли з револьвера в лоба, а не в потилицю, щоб виключити можливість випереджального стрибка в яму.
27 жовтня було страчено 208 людей, 1 листопада – 210 осіб, 2 листопада – 180 осіб, 3 листопада – 265 і 4 листопада – 248 осіб. Триденна перерва між першим і другим днями розстрілу була викликана безуспішною спробою втечі декількох смертників, які зуміли в дорозі розв’язати руки і вискочити з кузова вантажівки.
У карельську землю лягли українські поети, науковці, громадські діячі.
Дізнався, розкажи іншому…
Особисто я з жалем і болем уявляю собі тодішній період. Згадуючи, ще раз і ще раз хочеться розповісти про цю трагедію всім, ще раз і ще раз вшанувати пам’ять наших співвітчизників.
27 жовтня 1997 року з нагоди 60-х роковин розстрілу на Соловках вперше провели Дні пам’яті, організовані Міжнародним і Петербурзьким «Меморіалом». У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Вони встановили в меморіальному місці й освятили дерев’яний український хрест.
З того часу, щороку, 5–7 серпня – в час початку Великого терору 1937–1938 років у лісі біля меморіальних знаків відбуваються православна та католицька панахиди, мітинги громадськості. У них беруть участь і представники України. Серед перших відвідали Сандармох колишній політв’язень Василь Овсієнко, журналісти і дослідники Сергій Шевченко та Вахтанг Кіпіані, Борис Гривачевський та інші творчі особистості, які розповіли про соловецьку трагедію в пресі й книжках «Українські Соловки», «Архіпелаг особливого призначення», «Світло людей», «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті».
2004 року карельське товариство українців «Калина» спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України». А ми мусимо знати правду, розповідати іншим і дбати про те, щоб влада більше не перетворювалася на меч проти свого народу.
Олександр Побережний, студент І курсу юридичного факультету КНУ
