Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 09:01
Якщо вірити речникам правлячої партії, останнім часом в Україні розпочався масовий наступ антисемітів-фашистів, які наочно показали своє звіряче обличчя. Оці-от фашисти розклеюють по Києву антисемітські листівки, вони сміють скидати на землю пам’ятники Леніну, їхня фракція у Верховній Раді боляче б’є по руках, ногах та інших частинах недоторканних тіл депутатів від Партії регіонів, а очільник оцих-от самих фігурує у світовому рейтингу найстрашніших антисемітів поряд із вождями ісламістських терористичних угруповань та президентом Ірану Ахмадінежадом, котрий рветься до ядерної зброї і загрожує припинити існування Держави Ізраїль.

Одне слово, слід чи то тікати геть з України, чи то – згадавши мудру вказівку Мао Цзедуна – запасатися рисом і рити глибокі шанці, чи то надати всю повноту влади, нічим не обмежену, мудрій владній партії, яка тільки й здатна спинити наступ фашизму. Використавши для цього всі сили й ресурси.

І ось уже голова уряду Азаров прямо називає оцих страхітливих монстрів – «антисемітська партія «Свобода», і ось голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександр Єфремов з парламентської трибуни так само зве «свободівців» антисемітами, і ось уже відома чи не на весь Усесвіт депутатка Інна Богословська заявила: «Як ізолюють хворих на холеру, так треба ізолювати «Свободу»… «Партія «Свобода» – це українські неофашисти».

Не вистачає тільки волання на всю країну: «Люди, будьте пильні!»

Хоча… Можливо, такого гучного заклику й справді не вистачає. Бо у цій непростій справі справді треба бути пильними і не забувати, що головним антифашистом усіх часів і народів був товариш Сталін, а тим інструментом, який викривав замаскованих фашистів мільйонами по всьому СРСР і ставив їх до стінки або перетворював на «табірний пил», були «компетентні органи» – ОҐПУ-НКВД-НКҐБ-МҐБ-КҐБ. І що у плані знищення людей і народів головний антифашист був не менш успішним, ніж головний нацист. І що СРСР та Третій райх знаний німецький філософ-антифашист й антисталініст одночасно Карл Ясперс лаконічно і влучно назвав «злочинними державами».

Той самий СРСР, про величні досягнення якого досі постійно говорять речники Партії регіонів і меморіальні дошки діячам якого в останні роки відкривають високопоставлені урядовці.

Отож – будемо пильними і подивимось, хто ж в Україні діє якими методами.

Справжній фашизм: методи і засоби

На виборах до Верховної Ради восени 2012 року аж у п’яти округах в опозиціонерів забрали уже виборену перемогу за допомогою судових рішень, якими скасовувалося волевиявлення десятків тисяч громадян – саме тих, які мали нахабство голосувати проти провладних кандидатів. Після цього так само за допомогою судових рівень спершу були анульовані мандати двох депутатів-мажоритарників – Павла Балоги й Олександра Домбровського, – котрі не схотіли бути у фракції Партії регіонів, а потім мандату позбувся захисник Юлії Тимошенко Сергій Власенко. Можна було б повірити у «торжество правосуддя», якби не відверте нехтування Конституцією з боку як керівництва Ради, так і керівництва уряду – адже міністр оборони Павло Лебедєв три місяці незаконно суміщав міністерську посаду із депутатством у фракції Партії регіонів, і ніхто на нього до суду не подавав…

Де і хто проводив подібну операцію – анулювання депутатських мандатів тих, хто заважає повновладдю правлячого режиму? У 1924–25 роках це в Італії здійснював такий собі Беніто Муссоліні, лідер фашистської партії. Правда, діяв він більш масштабно, але ж головне почати, чи не так? І не одразу Муссоліні увійшов у раж, створивши однопартійну тоталітарну систему – на це йому знадобилося аж п’ять років.

А якраз 80 років тому подібну операцію – позбавлення опонентів мандатів депутатів Райхстагу – проводив Адольф Гітлер, фюрер нацистів. 23 березня 1933 року НСДАП, яка здобула на виборах 43% голосів і мала разом із союзниками тільки відносну більшість, натиснула на депутатів від інших партій – і комуністи та частина соціал-демократів утратили мандати. Таким чином, нацисти здобули жадану конституційну більшість, і 24 березня уряд Гітлера отримав диктаторські повноваження. Проти були тільки недобиті соціал-демократи. А «тушки» з інших партій радо сипонули в НСДАП…

Варто нагадати й інше: у Верховній Раді минулого скликання фракції Партії регіонів, Компартії та Блоку Литвина були меншістю – згідно з висловленою восени 2007 року волею виборців. Але три роки тому, після президентських виборів, вони раптом стали більшістю і сформували уряд. Посилаються на рішення Конституційного суду, який дозволив депутатам в індивідуальному порядку долучатися до парламентської більшості. Але ж КСУ при цьому не скасував своє попереднє рішення, згідно з яким формувати урядову коаліцію мають право ті фракції, які отримали більшість у результаті волевиявлення народу. Але хіба Партія регіонів колись зважала на подібні дрібниці? Так само, як і на регламентні норми розгляду законів, так само, як і на конституційну вимогу особистого депутатського голосування… Список можете продовжити самі.

А ще варто нагадати про 1 жовтня 2010 року, коли КСУ скасував реформу Конституції. Майже шість років той самий КСУ працював згідно з нормами зміненого наприкінці 2004 року Основного Закону, приводив законодавство у відповідність до реформованої Конституції – і нічого. Ба більше, значна частина його складу сама була обрана за новими нормами. І раптом КСУ прозрів: докорінно змінив повноваження глави держави і Верховної Ради, порядок формування уряду й багато чого іншого. Без участі Верховної Ради, без звертання до народу. У цьому плані слід віддати належне Адольфу Гітлеру: привласнивши додаткові повноваження, він усе ж проводив плебісцити…

Та поки що годі про це. Розберімося, за що ж «Свободу» речники «партії влади» звуть фашистами та антисемітами.

Щира дурість, гра в одні ворота та відверта провокація

Чи не головним аргументом у звинуваченні діячів «Свободи» в антисемітизмі з боку певних вітчизняних та міжнародних кіл є вживання ними слова «жид» і похідних від нього. Партійні активісти відхрещуються від звинувачень в антисемітизмі, наполягаючи, що це слово органічно притаманне українській мові, ба більше – воно фігурує у лексиці Тараса Шевченка. Чим же є це насправді – антисемітизмом чи ідіотизмом?

Як на мене, другим. Адже після Голокосту, після вживання цієї лексеми нацистами і їхніми поплічниками (а затим і сталінськими пахолками у 1949–53 роках у неформальній агітації проти «космополітів») органічність слова «жид» для мовлення цивілізованої української людини дуже сумнівна. А посилання на словник Шевченка дуже ризиковане: адже у цьому словнику відсутнє слово «українець», натомість слово «малоросіянин» не має жодних негативних конотацій. Воно й не дивно: згадаймо, коли написала Леся Українка своєму дядькові Михайлові Драгоманову: «Ми відкинули назву «українофіли», а звемось просто українці, бо ми такими єсьмо, окрім всякого «фільства» – у березні 1891 року! Мова змінюється, етнічні самоназви також, відтак прийнятні колись імення тих чи інших народів сьогодні можуть стати образливими.

Натомість згадана вже Інна Богословська, котра 2 листопада 2012 року у прямому ефірі Національної телерадіокомпанії України в програмі «Шустер Live» прямо звинуватила євреїв та німецьку інтелігенцію у приведенні Гітлера до влади, до жодних списків антисемітів не потрапила, навпаки – вона тепер звинувачує в антисемітизмі інших. Ось її слова: «До речі, Гітлера привели євреї та інтелігенція до влади. Так воно і є, а після того їх першими знищили…» Цікаво, що відповідне відео, яке було на YouTube, звідти чогось зникло, але слова її залишилися, скажімо, на «Цензор.Нет». Така от цікава «вища математика» дозволяє з великою підозрою ставитися до об’єктивності подібного ґатунку списків та до використання їх у внутрішньополітичній українській боротьбі, хоча і не знімає відповідальності зі «свободівців» за їхні дурнуваті «філологічні вправи», які дали змогу опонентам приписати цій партії «антисемітизм» та «фашизм».

Що ж, прийом відомий: «фашистами» в СРСР називали всіх, хто був проти «незламної партії більшовиків», і не тільки на 1/6 суходолу, а й по всьому світу. Соціал-демократи звалися «соціал-фашистами», «На фашиста Тито карта тоже бита» – вправлялися радянські куплетисти початку 1950-х…

І провокаційні листівки від імені «Свободи» – теж прийом добре відомий. «Це надто нагадує ті провокації, які тягнуться ще від кінця 80-х. Згадайте, коли організовувався Рух, одразу з’явилися якісь дикі чутки про єврейські погроми… Маємо почерк тих самих провокаторів і шукати їх, я боюся, треба не в опозиції, а у владних кабінетах», – наголосив учений і письменник Максим Стріха.

За логікою «партії влади», нині «антифашисти» – це ті, хто демонстративно і постійно порушує Конституцію. А ті, хто її захищає – то «фашисти». Бо ж саме проти порушників Основного Закону України виступає «Свобода» та інші опозиційні сили у Раді. Саме на них наводить острах своїми діями. Між іншим, Конституцію громадяни від її злісних порушників в усьому світі мають право захищати будь-якими засобами. І зовсім не так ніжно і лагідно, як це поки що робить «Свобода»…

А насправді фашистами є ті, хто прагне встановити монополію однієї партії на владу, придушити політичну опозицію, заткнути рота громадянському суспільству та мас-медіа – і вільно розпоряджатися країною та її народом у своїх інтересах. Цікаво, хто в Україні найбільше підходить під це описання?

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG