Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 15:56
Донецьк – Що значить бути українцем для мешканців Донеччини? Самоідентифікація мешканців області залежить від багатьох чинників, серед яких і оточення, і мовне питання, і географічне розташування. Радіо Свобода спробувало дослідити економічні, релігійні та громадсько-політичні аспекти належності до української нації в цьому краї.

Кореспондент Радіо Свобода, який купив пакунок із улюбленими бубликами в Лондоні, втішився, що товар, зроблений у Донецьку, потрапив на англійський прилавок. Але тут же він і засумував, бо серед усіх мов, якими було описано цей товар, не було лише однієї – української.

Представниця приватного акціонерного товариства «Донецький булочно-кондитерській комбінат», який випускає згадані бублики, каже, що таке маркування замовила мережа німецьких супермаркетів, яка рекламує на упаковці власний бренд. А зазвичай, каже, Ірина Куркуріна, на упаковці є маркування українською.

«Тут економічна діяльність, ви – покупець, я вам даю ціни, ми обговорюємо умови постачання: контейнери, авіа, залізничні постачання, ціни, асортимент. У кожного покупця в країні свій макет плівки, але, безумовно, посилання буде. У Німеччині існує мережа гіпермаркетів, з ними ми працюємо 12 років, обсяги великі, ми пішли назустріч, робиться своя плівка під них», – зауважує Ірина Куркуріна.

Спочатку якість, потім бренд

Донецький економіст Олександр Кендюхов упевнений, що мова на упаковці – це не головне, адже перш за все українські товари мають бути хорошої якості і вже тоді, заслуживши довіру європейського споживача, можуть позиціонуватися, як саме українські.
Можна було б відкривати відділи та магазини, які б позиціонували себе як продукти з України, але вони мають бути найвищої якості

«По інноваційності своєї продукції, на жаль, наша країна не займає лідируючих місць. Те, що стосується хлібобулочних виробів українських, їх дуже важко ідентифікувати як саме українські, які відрізняються від виробів російських, білоруських чи польських. Україна могла б знайти для себе кілька цікавих ринкових ніш у Європі – це м’ясні, кисломолочні, кондитерські вироби. І сконцентрувавшись на кількох позиціях, можна було б відкривати відповідні відділи та магазини, які позиціонували б себе як продукти з України, але вони мають бути найвищої якості», – вважає Кендюхов.

Стус як індикатор

Яскравим індикатором ставлення до всього українського є постать Василя Стуса, який вчився у Донецьку і певний час працював на Донеччині. Кілька років тому студенти винесли на обговорення надання вишу, де вчився поет, його імені. Однак ця ідея зустріла різкий супротив у суспільстві.

У кінці минулого року в обласній бібліотеці імені Крупської відкрилася музейна кімната, присвячена Стусу. Після цього місцеве товариство «Просвіта» запропонувало перейменувати заклад. Але знову наштовхнулося на негативне ставлення до пропозиції не лише з боку керівництва бібліотеки, але й з боку влади.

Політолог та голова місцевого «Комітету виборців України» Сергій Ткаченко так пояснив цей феномен: «Є певна сталість свідомості, яка законсервувалася на рівні Радянського Союзу. Нерозуміння певних цінностей. Тому, думаю, й виникають ці ідеологічні війни. Єдине, що можна порадити, куди ми повинні йти, це до просвіти людей, яка за певний час призведе до певних результатів. Зараз свідомість змінюється набагато швидше. Але те, що цієї свідомості не вистачає, щоб приймати нормальні виважені рішення стосовно перейменування бібліотеки, це факт. Робити за відсутності розуміння людей, про що йдеться, це, певною мірою, революційний шлях, який теж не призводить до нормальних результатів».

Мовне питання

Навіть складнішим, ніж питання гідного визнання Василя Стуса, є мовне питання, на якому спекулюють перед кожними виборами. Нещодавно в Донецьку навіть відкрився безкоштовний Український розмовний клуб, на засідання якого приходять люди, щоб мати живу українську розмову. Адже через те, що більшість мешканців області російськомовні, громадяни, які б хотіли спілкуватися українською, соромляться це робити та не мають достатньо мовної практики.

Журналістка Вікторія Іщенко працює в єдиному україномовному інтернет-виданні Донеччини NGO.DONETSK.UA. Проект не комерційний, існує за гроші донорів.

«Ті матеріали, які пишу по культурі, більшість їх все ж не сприймає так, як хотілося би. Тому що багато слів незрозумілих, і взагалі сприйняття мови – сказати, що з острахом підходять – скоріше, зі зневагою. Але є такі, що нормально сприймають, є такі, які кайфують від того, що українською», – зазначає Вікторія Іщенко.

Журналістка додає, що помітила суттєве зростання національного самоусвідомлення в Донецьку під час Євро-2012. Ця спортивна подія об’єднала мешканців шахтарської столиці з уболівальниками з інших міст України.

Вся надія на молодь

Питання самоідентифікації українців стосується різних сфер життя, у тому числі й релігійної. Священик УПЦ Київського патріархату в Донецьку, отець Ігнатій (Воловенко) має надії на молоде покоління.
Багато людей все більше і більше усвідомлює себе громадянами цієї країни. Не Радянського Союзу, не якоїсь там Русі, а саме держави Україна

«Багато людей все більше і більше усвідомлює себе громадянами цієї країни. Не Радянського Союзу, не якоїсь там Русі, а саме держави Україна. І виникає розуміння, чому в цій державі не може бути своя церква. З часом все більше і більше людей до цього приходять, особливо молодь, бо люди старшого покоління були виховані на інших концептах. Бути віруючим Київського патріархату на Донеччині досить таки складно буває. Через певну негласну політику колишніх владних кіл на Донеччині. Зараз у цьому є певне покращення, принаймні, з боку місцевої влади, але інерція руху поки що існує», – говорить священик.

Як показують опитування, більшість мешканців Донеччини пишаються тим, що вони з України. Але жителям області також сильно притаманний місцевий патріотизм. Наприклад, подорожуючи за кордоном, співвітчизник із Донецька найчастіше скаже, що він з того міста, де грає футбольний клуб «Шахтар». Пересічний турист, скоріше за все, навіть не образиться, якщо іноземці назвуть його «русскім».
  • 16x9 Image

    Олена Поволяєва

    На Радіо Свобода з жовтня 2011-го року. Народилася, виросла, живу та працюю в Донецьку. У 2009-му році отримала ступінь магістра журналістики та диплом з відзнакою в Донецькому національному університеті. Цікавлюся документальним та радикальним кіно, сучасним мистецтвом, літературою. Катаюся на роликах, подорожую.

    Olena Povoliaieva | Создайте свою визитку


В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG