Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:25

Віра Маковій: навіть сучасні п’єси – це драматургія ідеології


Театр імені Леся Курбаса, Львів, 26 березня 2012 року

Театр імені Леся Курбаса, Львів, 26 березня 2012 року

Київ – Віра Маковій – молодий драматург із Буковини. Її тексти – це жорсткі реалії сучасного життя та строката діалектна мова, зазначають театральні критики. Торік п’єса Віри Маковій «Дівка на відданнє» посіла перше місце на фестивалі Drama.UA у Львові. У Міжнародний день театру драматург розповідає Радіо Свобода про те, як змінюється український театр, і які п’єси вона хотіла б бачити на його сцені.

– Зараз я працюю у лабораторії в театрі імені Леся Курбаса – проводжу читання своєї нової п’єси. Що ми, власне, міняємо? По-перше, це сучасний матеріал. Він написаний про «тут і зараз». Я би ввела реальність у театр, реальність не як документ, не побут, не якусь грузну «чорнуху», а таку, дещо фантастичну реальність. Ми зараз експериментуємо із читаннями і намагаємося це відтворити. Але українські п’єси здебільшого побутові. Це ще наш рівень, філософських п’єс у нас ще дуже мало. Я б хотіла такі писати. У нас є хороший драматург Клім, який мешкає в Москві, от він пише тексти такого штибу.

– Ви стверджуєте, що Вас більше цікавить концептуальний театр. Але, наприклад, ваша п’єса «Буна» торкається конкретних суспільних проблем: життя в селі, безробіття. Тож, сучасна п’єса, все-таки, перш за все – соціальна?

– П’єса – вона про життя. Мене цікавить суспільство і те, чим воно живе. Але ті п’єси, які я пишу, завжди мають на меті очищення, переживання якоїсь проблеми, катарсис. Вони не тільки підіймають проблему. Важливо ще те, якими глядачі приходять на виставу, що відбувається під час неї, і якими вони звідти виходять.

– Ви брали участь у проекті британського театру Royal Court. На ваш погляд, який іноземний досвід варто було б запозичити українському театру?

– Театр Royal Court практикує техніку «вербатим» – документальну п’єсу. Це значить, що ти виходиш на вулицю і просто спілкуєшся із перехожими на тему, яка тебе цікавить. Ми робили таким чином п’єсу про Херсон. ТЕАТР.DOC, що у Москві, підхопив цю тему і зараз розвиває її. Але з документального лише починають. Як ти інакше пізнаватимеш життя, щоб потім описати його достовірно і правдиво? Все іде з реальності, а вже далі нашаровуються різні смисли. Справа в тому, що зараз у нас драматургія ідеології, всі зараз пишуть про неї. Це ще не філософія, це такий пострадянський етап, і його ще багато у сучасних драмах.

– Коли починається читання нової п’єси, чи важко порозумітися із акторами?

– У мене було вже два читання з різними акторами, і можу сказати, що це складно. Коли ми робили читання в перший раз, ми не змогли донести те, що я хотіла сказати. Ми зробили усе так, як я бачу, але дуже точно, як у житті, але там ще було забагато побуту. Зараз ми хочемо вийти на інший рівень. З непрофесійними акторами порозумітися легше, а з професійними треба багато працювати і постійно відстоювати свою думку. У Москві, наприклад, вже давно практикують, що драматурги самі ставлять свої п’єси. Це можливо, але потрібно, щоб драматург мав «своїх» акторів. З іншого боку, можна знайти і «свого» режисера. Для мене це Єлена Роман. Ми дуже добре розуміємо одна одну.

– Наскільки складним є шлях від читань до постановки?

– Я зможу сказати не раніше, ніж за рік, зараз я лише роблю читання. Чернівецький національний театр хотів ставити мою «Буну». Власне, моя драматургія цілком може йти на малих сценах державних театрів. Я би хотіла з ними співпрацювати, щоб там з’являлася нова драматургія.

– Чи важко молодому драматургові співпрацювати з театром?

Якщо є бажання, то абсолютно неважко. Насправді, це такий час. Не те, що б вони не хотіли брати наші п’єси, їм важко їх зрозуміти, це конфлікт поколінь. Ми – це вже зовсім інше суспільство. Режисерам важко уловити нашу логіку. Зате нас можуть ставити молоді режисери. Наприклад, моя остання п’єса «Стан землі» – це молодіжна п’єса, і ставити її має вже нова генерація режисерів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG