Те, що в Києві вже три роки немає обраного мера і неясно, коли він з’явиться, можна сприймати як плагіат із російської моделі управління, яка фактично позбавила москвичів і петербуржців можливості обрати главу місцевого самоврядування. Але це плагіат умовний. Так, Москва і Санкт-Петербург – як і Київ із Севастополем – виділені в Конституції особливим рядком, вони – суб’єкти федерації. Цей статус і дозволив російському керівництву відмовитися від виборів мера Москви і губернатора Санкт-Петербурга після того, як були ліквідовані вибори голів суб’єктів федерації по всій Росії.
І все ж таки у Росії глави суб’єктів федерації не призначаються президентом. Глава держави вибирає з кількох кандидатур, запропонованих партією, що отримала більшість на виборах у місцеві законодавчі збори (раніше з такими пропозиціями до президента зверталися його постійні представники у федеральних округах). А потім законодавчі збори повиннi затвердити запропоновану кандидатуру. Дехто може сказати, що все це нісенітниця, проста формальність. У законодавчих зборах більшість – у «Єдиної Росії», президент – її лідер, фігура переможця відома заздалегідь. Але, тим не менш, існує і видимість конкуренції, і видимість демократичної процедури. А найголовніше – сама влада визнає, що жителі того чи іншого регіону мають право обирати свого керівника – в тому числі і мера Москви.
Зараз же, коли прямі вибори голів регіонів потихеньку повертаються, є шанс, що рано чи пізно жителі Москви і Санкт-Петербурга отримають можливість обирати керівника свого міста прямим голосуванням. Влада, щоправда, намагається уникнути таких голосувань у проблемних регіонах, але відмовитися від виборів у Москві – означає визнати, що вона майже як Північний Кавказ…
У Києві – і, до речі, в Севастополі – все відбувається зовсім інакше. Севастопольці взагалі позбавлені можливості обирати мера – формально це пояснюється відсутністю закону про місто, але цей закон український парламент не поспішає ухвалювати ось уже два десятиліття. У Києві мер формально є – вірніше, виконувач його обов’язків. Але aні цей виконувач обов’язків, aні обраний мер містом не керують ось уже три роки – практично з моменту обрання Віктора Януковича президентом України.
Можна сказати, що знищення київського міського самоврядування – одна з найбільш яскравих ілюстрацій узурпації влади і неповаги до громадян. При цьому, на відміну від Володимира Путіна, Віктор Янукович не захотів зберігати навіть видимості поваги до прав городян. Він просто – як в старі добрі часи Золотої Орди – призначив до Києва свого намісника.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
І все ж таки у Росії глави суб’єктів федерації не призначаються президентом. Глава держави вибирає з кількох кандидатур, запропонованих партією, що отримала більшість на виборах у місцеві законодавчі збори (раніше з такими пропозиціями до президента зверталися його постійні представники у федеральних округах). А потім законодавчі збори повиннi затвердити запропоновану кандидатуру. Дехто може сказати, що все це нісенітниця, проста формальність. У законодавчих зборах більшість – у «Єдиної Росії», президент – її лідер, фігура переможця відома заздалегідь. Але, тим не менш, існує і видимість конкуренції, і видимість демократичної процедури. А найголовніше – сама влада визнає, що жителі того чи іншого регіону мають право обирати свого керівника – в тому числі і мера Москви.
Зараз же, коли прямі вибори голів регіонів потихеньку повертаються, є шанс, що рано чи пізно жителі Москви і Санкт-Петербурга отримають можливість обирати керівника свого міста прямим голосуванням. Влада, щоправда, намагається уникнути таких голосувань у проблемних регіонах, але відмовитися від виборів у Москві – означає визнати, що вона майже як Північний Кавказ…
У Києві – і, до речі, в Севастополі – все відбувається зовсім інакше. Севастопольці взагалі позбавлені можливості обирати мера – формально це пояснюється відсутністю закону про місто, але цей закон український парламент не поспішає ухвалювати ось уже два десятиліття. У Києві мер формально є – вірніше, виконувач його обов’язків. Але aні цей виконувач обов’язків, aні обраний мер містом не керують ось уже три роки – практично з моменту обрання Віктора Януковича президентом України.
Можна сказати, що знищення київського міського самоврядування – одна з найбільш яскравих ілюстрацій узурпації влади і неповаги до громадян. При цьому, на відміну від Володимира Путіна, Віктор Янукович не захотів зберігати навіть видимості поваги до прав городян. Він просто – як в старі добрі часи Золотої Орди – призначив до Києва свого намісника.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
