Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 04:01

Білоруська еміграція будує «паралельну державу»


Мінськ – Святкування головного національного свята білорусів, Дня Волі, річниці проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки 25 березня 1918 року, відбулося не лише в Мінську, але і у Варшаві, Вільнюсі, Києві, Лондоні, Празі та багатьох інших містах Європи, де тепер живуть представники «лукашенківської» хвилі білоруської еміграції. Багато з них за кордоном врятувалися від тюрми та тиску білоруського КДБ. Попри негаразди еміграції, вони не полишили своєї політичної та громадської діяльності, організували за кордоном різні організації, які намагаються вплинути на ситуацію на Батьківщині. Фактично, створені ними структури стають альтернативою державним.

Депутати польського Сейму, ідучи на засідання до свого будинку на вулиці Вейській у Варшаві, бачать на одному з сусідніх будинків біло-червоно-білий білоруський національний прапор. На другому поверсі офісного будинку по Вейській,13 розташовано Білоруський дім у Варшаві. Польські депутати з групи у справах Білорусі сюди дуже часто заходять, але ще частіше тут бувають білоруси, яким потрібна допомога, інформація, порада.

У Білоруському домі розташовано сім різних організацій, у тому числі фонд «Європейська Білорусь», «Білоруська школа», Клуб білорусько-польських родин, соціологічний центр професора Андрія Вардомацького.

Дмитро Бародка

Дмитро Бародка

Директор Білоруського дому у Варшаві Дмитро Бародка залишив батьківщину відразу після брутального розгону демонстрації опозиції в Мінську в 2010 році, коли у його квартирі правоохоронні органи вже проводили обшук, а самого його шукали, щоб арештувати. Бародка мав надію, що пересидить лиху годину у Польщі, але ця година затягнулася на роки, до того ж таких, як він, виявилося чимало.

«Зрозуміло, перші два роки, коли я був тут один, були складними. Родина залишалася в Білорусі, не було можливості її перевезти. Як батькові мені було важно тут бути без своїх діточок, але наразі вони зі мною, пішли тут до школи, налагоджуємо побут. Але живемо мріями про повернення, безумовно», – зазначає Дмитро Бародка.

Він планує повернутися, коли ситуація в Білорусі зміниться, коли з’явиться хоча б надія на демократичні трансформації. Його діяльність як співголови Білоруського дому у Варшаві на це і спрямована.

«Ми не проводимо свою діяльність у відриві від ситуації в Білорусі, – зазначає він, – ми є таким мостом між білоруськими політичними і громадськими організаціями та представниками європейських структур».

Подібних «посольств демократичної Білорусі», як Білоруський дім у Варшаві, після 2010 року постало багато, зараз є такі центри у Брюсселі, Вільнюсі, Празі, Лондоні… Але Варшава залишається найпотужнішим білоруським центром, такою собі столицею альтернативної Білорусі в екзилі. Крім політичних та громадських об’єднань, тут діє білоруський супутниковий телеканал «Белсат», «Європейське радіо для Білорусі», редакція опозиційного сайту «Хартія 97», програма навчань для вигнаних із білоруських вишів студентів імені Костянтина Каліновського.

А в сусідньому Вільнюсі, крім чисельних білоруських організацій, діє цілий білоруський Європейський гуманітарний університет – ЄГУ.

Емігрувала навіть партія

Діє за кордоном і чисто політична структура – Рух «Європейська Білорусь», лідери організації у повному складі змушені були залишити Білорусь. Багато з них, як і лідер цієї структури Андрій Санніков, емігрували після тюрми, а тепер продовжують свою діяльність за демократичну Білорусь та проти панування диктатури Лукашенка.

Дмитро Бондаренко

Дмитро Бондаренко

Координатор цього руху, який емігрував до Польщі після тюрми, Дмитро Бондаренко каже, що кампанія «Європейська Білорусь» за кордоном шукає нових союзників, які б спряли змінам у рідній країні. Серед 120 тисяч громадян Білорусі, які останнім часом отримали дозвіл на проживання в країнах ЄС, багато тих, хто хоче бути заангажованим у політичні білоруські справи, вони створюють структури, які Дмитро Бондаренко називає альтернативою лукашенківський державі.

«Це абсолютно нормальна річ, – каже він. – Так було в інших країнах, які боролися за свободу, це створення таких національних осередків за кордоном, активні центри, які ставлять перед собою політичні цілі. І я дуже втішений тим, що за останні два роки цей потік людей, які поїхали, не загубився, ми їх бачимо, вони активні. І саме головне, що за рахунок цих осередків значно активізувалися міжнародні контакти білоруських демократичних сил».

Це також яскравий сигнал імперським силам у Росії, переконаний Дмитро Бондаренко.

«Дивіться, що паралельна демократична Білорусь усе одно існує, вона існує за кордоном, вона впливова, вона активна, і навіть, коли є у Росії якісь думки загарбати Білорусь, то вона отримає міцну міжнародну відповідь на свої дії», – наголошує Бондаренко.

Білоруський дім є і в Києві

В’ячеслав Сівчик

В’ячеслав Сівчик

Закордонний опозиційний білоруський центр діє і в Києві. Із 2011 року його очолює В’ячеслав Сівчик. Він каже, що провів в Україні сотні інформаційних заходів та акцій на білоруську тему.

Багато білорусів знайшли роботу, бізнес та притулок в Україні, каже Сівчик, але не всі там залишаються.

«Україна для Білорусі є транзитною країною для представників опозиції, частково активісти міняються, але за два ці роки кістяк організації створено, – зазначає В’ячеслав Сівчик. – У білорусів, які опинилися з різних причин за кодонами країни, є більше можливостей для праці та більші обов’язки, ніж у тих, хто залишився на Батьківщині».

Хоча за кордонами Білорусі опинилося чимало білоруських політичних лідерів (Зенон Позняк, Семен Шарецький, Андрій Санніков), а також діє уряд БНР в екзилі на чолі з Івонкою Сурвілою, єдиного центру у білоруських політичних емігрантських осередків немає. Як кажуть активісти, їхня інтеграція та координація діяльності наразі триває, а минулого року вони оголосили спільну кампанію «Разом для Білорусі».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG