Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:49

«Тюрма на Лонцького» у Львові і «Тюрма КДБ» у Вільнюсі – музеї-близнюки


Руслан Забілий

Руслан Забілий

Європейські музейники все частіше говорять про роль музеїв у сучасному світі, про їхню роль у примиренні та вирішенні ідеологічних конфліктів минулого. Саме на таку роль скерована робота Львівського музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького». На думку генерального директора музею Руслана Забілого, ця установа як інструмент збереження національної пам’яті має не тільки увічнювати героїзм і трагізм українців, а й виконувати просвітницьку функцію, використовуючи інноваційні технології подання матеріалу та відповідну експозиційну тематику. Тому вагомими, як зазначив Руслан Забілий в інтерв’ю Радіо Свобода, є обидві складові установи – і меморіальна (адже це не споруджена спеціально нова будівля, а автентичне приміщення, пов’язане з пам’яттю людей, які там перебували), і музейна.

– Це була ідея громадськості мешканців міста Львова, оскільки приміщення, в якому розміщено музей, є автентичним, збереженим без жодних перебудов або ремонтів, і фактично це не лише музей – це місце пам’яті для тисяч українців, які жили в Радянському Союзі, зазнали гонінь, репресій. Зі своєї практики я можу сказати, що, мабуть, кожен другий на цих теренах постраждав від радянської влади в тій чи іншій мірі, мабуть, у кожного третього-четвертого хтось із рідних чи близьких проходив через цю в’язницю. Тому не тільки для відновлення історичної пам’яті, не тільки для примирення і вшанування пам’яті людей, а фактично для подолання наслідків тоталітаризму цей музей надзвичайно важливий.

– У Європі багато музеїв свою головну роль вбачають у тому, щоб не давати оцінку подіям, а зберегти матеріальні свідчення історії. Яку роль ви відводите музеєві на Лонцького?
Перетворення музею на склад артефактів, як це було в Радянському Союзі, і служіння такого музею для потреб якоїсь групи людей – це позавчорашній день

– Я думаю, що так чи інакше, як і кожна людина, музеї не можуть уникнути якихось оціночних моментів. А перетворення сучасного музею на склад артефактів, як це було в радянські часи в Радянському Союзі, і служіння такого музею для потреб якоїсь групи людей – це вже навіть не вчорашній, це – позавчорашній день. Щодо оціночних міркувань, слід сказати, що музейники, як й історики, цього уникнути не можуть, тому що людська натура сама по собі є суб’єктивною в оцінці минулого і суб’єктивізм також присутній у створенні експозицій, виставок і таке інше, оскільки їхні творці так чи інакше працюють із матеріалом, який вони репрезентуватимуть глядачеві. Так чи інакше, вони обдумують концепцію і не можуть уникнути суб’єктивності, а відповідно, й оціночних моментів, оскільки концепцію продумують, пропускають через свою свідомість, тому я вважаю, що так чи інакше якісь оціночні судження будуть, але головне, щоб ті оціночні судження були без емоцій.

– Пане Забілий, львівський музей-меморіал «Тюрма на Лонцького», якщо я не помиляюсь, є першим музеєм такого типу в Україні. Чи при його створенні бралися за основу якісь приклади світових музеїв?
Тісно співпрацюємо з партнерами з Центру дослідження геноциду та резистансу Литви і з їхнім музеєм «Тюрма КДБ» у Вільнюсі

– Створення музею має свою історію, і ця історія пов’язана з тим, що спочатку це питання хвилювало громадськість, що й спонукало до ідеї створення музею. Цей процес почався в 2005 році, але логічно він завершився тоді, коли всі ці ідеї через роботу спеціально створеної робочої групи були втілені в життя. Звичайно, що в процесі розробки і втілення ідеї створення такого музею не тільки до якоїсь міри запозичувався, а й активно вивчався досвід інших країн, зокрема Литовської Республіки, з якою ми і тоді, і зараз тісно співпрацюємо з нашими партнерами з Центру дослідження геноциду та резистансу Литви і з їхнім музеєм «Тюрма КДБ» у Вільнюсі. Якщо говорити про наш і про їхній музей, до певної міри можна сказати, ці музеї – близнюки, тому що в’язниці дуже подібні, хоча є свої відмінності, характерні для нашої в’язниці і для їхньої, але тут враховується той момент, що це була єдина карально-репресивна система Радянського Союзу, яка працювала за своїми стандартами, і ці стандарти помічаються і в першому, і в другому випадку.

– До якої міри ідея, що була закладена при створенні музею «Тюрма на Лонцького», зараз реалізована? Яка відвідуваність, яка реакція відвідувачів?
Такий музей має бути своєрідним комунікативним майданчиком між музейниками, науковцями і громадськістю, звичайними відвідувачами

– Ідея створення такого музею, я думаю, реалізована цілком, але музеєві пішов лише четвертий рік, і тут є питання його становлення і розвитку. Це – тривалий процес. Хочу зауважити, що процес становлення і розвитку згаданого вже подібного музею у Вільнюсі тривав сім років, причому при повному сприянні влади, при тому, що вони себе не обмежували в ресурсах, їм постійно йшли назустріч. Наша ситуація в цьому плані дещо відмінна. Щодо відвідувачів, ми не маємо жодної проблеми. Музей цікавий, і ми стараємося робити його цікавим, ставлячи на ноги й популяризуючи різними способами. Я вважаю, що такий музей має бути своєрідним комунікативним майданчиком між музейниками, науковцями і громадськістю, звичайними відвідувачами.

– А держава чи місцева влада більше допомагають чи заважають роботі музею?

– Я б не сказав, що нам заважають на даному етапі, але хочу сказати, що так, як би хотілося, або й у принципі – не допомагають. Ідеться, власне, про державу, тому що музей має статус національного, музей підпорядкований Міністерству культури України. Тут є як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори, пов’язані з такою ситуацією, в першу чергу, це – кризові явища в економіці, відповідно не лише наш музей, а й інші музеї, на жаль, недоотримують того фінансування, якого б нам хотілося або яке нам було б потрібне для повномасштабного розвитку процесу становлення музею.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG