Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 09:57

Агропромисловців у Сербії турбує імпорт дешевих продовольчих товарів


Белград – Чверть століття тому візити політичних діячів зі столиці до малих міст називали «походами ягнячих бригад». Адже для гостей готували ягнятину. Такі часи давно минули. Тепер треба пройти десятки кілометрів сербськими й боснійськими шляхами, щоби побачити отару овець і кілька ягнят.

На пасовиськах вздовж Тіси немає черед корів, на берегах річки немає гусей та свиней. У напівбезлюдних селах південної та східної Сербії немає кому обробляти тисячі й тисячі гектарів землі. Пустіють села навіть у краї Воєводина, який називали житницею колишньої Югославії. Внаслідок цього з року в рік скорочується виробництво пшениці й кукурудзи, м’яса й молока. Одночасно знижується якість більшості харчових продуктів.

Душан Марінкович, завідувач кафедри соціології університету в Новому Саді, зазначає, що криза може й позитивно впливати на харчування.

Чим глибша криза, тим більше люди можуть бути креативними щодо харчування
«Чим глибша криза, тим більше люди можуть бути креативними щодо харчування, – каже він. – Адже харчування є частиною як біології, так і культури. Я особисто надаю перевагу культурі. Чим глибша криза, чим люди стають більш убогими, чим більш вбогими є держави, тим більшою стає творчість людей. Вони креативніше вигадують, як найкраще, найефективніше використати їжу. Це можна бачити на прикладі карибських країн, південного Китаю, Африки. Люди там змушені якомога краще використати їжу, не тільки коли йдеться про біологію, калорії, вуглеводи, білки, але й коли йдеться про рецепти, спосіб приготування і споживання їжі».

Сільське господарство занепадає через монополістів

На думку експертів, сільське господарство в Сербії занепадає, тому що постійно зростає імпорт дешевих товарів з-за кордону. Монополію на імпорт мають кілька приватних компаній. Для своїх мегамаркетів вони імпортують яловичину з Аргентини, курятину з Бразилії, рибу з Таїланду, ковбасу, сир, гусятину та індичатину з Угорщини, молоко зі Словенії та Боснії й Герцеговини, помідори, кавуни й огірки з Македонії та Греції. Ті самі товари на базарах ще дешевше продають контрабандисти.

А чому ввізні товари дешевші від домашніх? Тому, що в інших країнах агропромисловці отримують державні субвенції. В сербському бюджеті немає грошей для субвенцій. Грошей немає тому, що скорочується виробництво, тому що сільське населення ледве заробляє на прожиток, тому що пропала індустрія...

Інша проблема – це якість імпортних товарів. Ввізники намагаються купувати якомога дешевше й часто купують товари, у яких, за європейськими стандартами, закінчився термін придатності. Щодо сербських стандартів, вони залежать від тих же імпортерів. Точніше, від їхніх лобістів в уряді та в парламенті.

Лікарі попереджають, що якість харчування постійно погіршується. Корів та свиней на великих фермах годують комбікормами сумнівної якості. Свіжої трави, конюшини або сіна тварини навіть не бачать.

У кількох містечках на півночі краю Воєводина неурядові організації сприяють виробникам так званої здорової їжі. Йдеться про рослини, що їх вирощують без застосування штучних добрив та будь-яких хімічних препаратів. На жаль, ідеться про лише кількасот гектарів перцю, моркви, петрушки, гарбузів, помідорів. Для пересічного сербського споживача такі продукти надто дорогі. Експортують їх до Німеччини, Австрії, Словенії.

Здорова їжа доступна лише меншій частині населення – соціолог

Справа здорової їжі – це справа здоров’я, одночасно справа економіки та фінансів
У зв’язку з цим професор Марінкович каже: «Справа здорової їжі – це справа здоров’я, одночасно справа економіки та фінансів. Адже здорова їжа сьогодні доступна меншій частині, а не більшості людей. Сьогодні намагаються запевнити нас, що глобальним виходом із кризи є дешева індустріальна їжа, така, що генетично модифікована. У нинішній індустріальній цивілізації, в даних екологічних умовах майже неможливо вирощувати здорову їжу. Щоби вирощувати таку їжу, треба мати здорову землю, здорове повітря, здорову воду. Як дістатися до них? Це дуже складний процес. Йдеться не лише про здорові продукти харчування. Йдеться про здоровий підхід до справи здорової їжі для щораз хворішого людства».

Пенсіонери, які отримують 200 євро на місяць, спроможні купувати лише хліб, картоплю та капусту, раз на тиждень шматок сала або консерву, кілька цибулин. Пересічна зарплата, яка становить 350 євро, дає можливість харчуватися лише трохи краще, але далеко нижче від європейських стандартів. Отож, значна частина населення стала вегетаріанцями. Однак це примусове вегетаріанство дуже низької якості.

Колись хоч в ресторанах гарантували, що пропонують свіже м’ясо. Наразі часто трапляється, що офіціанти гостям, з котрими вони знайомі, не радять замовляти рибу або телятину.

Популярний сербський співак Дьордє Балашевич на своїх концертах часто співає пісню «Ох, як колись добре їлося». Більшість страв, які він згадує, люди їдять тільки раз на місяць, а то й раз на рік.

А хто справді добре їсть? Кілька відсотків багачів та ще приблизно 10 відсотків сільських мешканців, які мають свою худобу, свою свинку, свою курку й качку, своїх 10-20 гектарів землі, свої пасовиська, свою криницю, свій сад і город та ще – свою невтомну щоденну працю від світанку до пізньої ночі.
  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG