«Це було 12 лютого 1944 року <…>. Кругом палали села, а в нас, Богу дякувати, було в селі більш-менш спокійно, хоча вже кілька разів навідувались поляки з Білина, грабували і навіть вбивали людей. Біда, страх зближують, єднають люд, і ми, селяни, сходились до якоїсь хати по кілька родин на ніч <…>. І цього вечора з сином Іванком, якому було вісім років та шестирічним Сергійком я з чоловіком пішли до сусіда Млинара Якова <…>. Було вже за північ <…>. Коли чую, від агронома біжать люди, якісь голоси, рух <…>. «Вставайте та втікайте. Швидше!». В одну мить чоловіки, хлопці, підлітки вискочили з хати з білими ряденцями, які кожний мав при собі аби на снігу накритись і зіллятись з білим снігом. Діти так швидко не повставали і поки я їх розворушила, то поляки вже тут. Жінки — хто під ліжко сховався, хто в запічок, а моя мама з онуками хотіла вискочити надвір, аж в хату вскочив поляк з лопатою в руках і маму вдарив лопатою по голові, вона впала <…>. На подвір’ї був колодязь і всіх до нього зігнали, а тоді поляк настромив дівчинку на вила-двійчата <…> і підніс та вкинув в криницю, а тоді і восьмирічну Христину Мазур жбурнув в криницю за першою дівчинкою <…>. Це пройшло дуже швидко, всі заціпеніли, а нападники вирвали з рук безтямної матері шестирічного Василька, рідного братика Христини Мазур і теж вкинули у колодязь.І тут моя мама впізнала одного поляка в темноті снігової ночі, що був родом з Охнівки і лише проживав на другій вулиці та крикнула: «Вікторцю (так кликали поляка), що то ви робите?». Цей відвернувся і крикнув по-московськи: «Женщін і дєтєй нє трогать!». Тут же підійшов ще один і сказав: «Нє руш кобєте з децьми!». Коли грабіжники та бандити все пограбувавши, що тільки можна, пішли і поїхали, ми зайшли в хату. Не було вікон, виламані двері, окрім соломи, на землі не було нічого. Холодно, весь час чути глухий стогін з криниці. Почали повертатися з поля хлопці та чоловіки.
Знайшли ліца (віжки), прив’язали до кошика і спустились в колодязь.
— Синок! — кричав Петро Мазур в криницю.
— Васильку! Сідай в кошик і тримайся за ліца.
Потихеньку витягли з чорного провалля сина Петра Мазура, шестирічного Василька. Ще витягли побитого, покаліченого коловоротом військовополоненого, який сказав, що обидві дівчинки мертві <…>.
В цю ніч до 80 людей було вбито і замордовано поляками в Охнівці».
Спогади українців про події 1943–44 рр. у Володимир-Волинському районі Волинської області [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://seloukr.narod.ru/spohady12.htm.
Знайшли ліца (віжки), прив’язали до кошика і спустились в колодязь.
— Синок! — кричав Петро Мазур в криницю.
— Васильку! Сідай в кошик і тримайся за ліца.
Потихеньку витягли з чорного провалля сина Петра Мазура, шестирічного Василька. Ще витягли побитого, покаліченого коловоротом військовополоненого, який сказав, що обидві дівчинки мертві <…>.
В цю ніч до 80 людей було вбито і замордовано поляками в Охнівці».
Спогади українців про події 1943–44 рр. у Володимир-Волинському районі Волинської області [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://seloukr.narod.ru/spohady12.htm.