Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:25
Уродженець Кам’янця-Подільського, викладач Норвезької музичної академії Міша Альперін є джазовим виконавцем і композитором, чиє ім’я добре відоме у світі етно-джазу. Перед тим, як почати вкладати імпровізацію на піаніно у Норвегії, він жив в Україні, Молдові, Росії, виступав у складі «Московського арт-тріо», і вважає, що фольклор є колосальним джерелом натхнення, яке не вичерпається ніколи. Про свободу і джаз у невільному суспільстві під час виступу у Бухаресті він розповів Радіо Свобода.

Ви народилися в Україні, жили в Молдові, вчилися в Кишиневі і Москві. Тепер Ви живете і працюєте в Норвегії. Чи відображена ця подорож у ваших композиціях і у тому, як ви пишете музику?

– Так, я думаю, так. Це дуже природно для художників. Принаймні, з мого власного досвіду я можу сказати про себе, що мене завжди надихають ті місця, де я жив, мене завжди надихає культура навколо мене. Але дуже часто це несвідоме, це не моє рішення, а чутливість художника. Я можу сказати, що я був досить чутливий і в кожному місці, де я жив, я захоплювався місцевою культурою і, природно, вона мала прямий вплив на мою власну музику.

Іноді здається, що у даний час стираються межі між джазом, класичною музикою, сучасною музикою, фольклором… Деякі люди називають це постмодернізмом. Інші кажуть, що це просто глобалізація. Це добре чи погано?

– Я думаю, це дуже добре. Всі ці кордони між жанрами є вельми штучним, я так думаю. І, на жаль, еволюція залежить від відкритості розуму, і еволюція – це природний процес нашого буття. У мистецтві кордони завжди означають обмеження. І не тільки в мистецтві, в будь-якому соціальному житті кордони, що закриті, не відкриваються. Відкритість є одним з основних інструментів для зростання як особистості. Ось чому, я думаю, дуже важливо, щоб ми були відкриті для будь-якого різновиду музики або іншого виду мистецтва, і намагалися черпати натхнення і намагалися надихнути один одного. І не важливо, в якій галузі ми функціонуємо.

– Не могли б Ви розповісти нам про ваше «Московське арт-тріо»? Це щось подібне до джазу, але це не джаз. Це щось інше.

– Однією з основних причин виникнення «Московського арт-тріо» як поняття було саме те, що ми говоримо про тепер – три різні культури збираються разом і разом живуть: фолк-музикант, класичний гравець на ріг і імпровізатор функціонують як одна сім’я. Але одна справа, ви знаєте, заявити про концепцію, інша справа – втілити її. Всі теоретично можуть говорити про відкритість, але це інша річ – зрозуміти і практикувати відкритість. Так само, як і в житті, як і в музиці. Багато музикантів і художників розкажуть вам про відкритість протягом декількох годин без будь-яких проблем, тому що говорити завжди легко. Але для того, щоб на практиці бути відкритими і бути в змозі не приймати ніяких кордонів, в першу чергу ви повинні знати багато речей. Ви повинні бути дуже дисциплінованими, і потрібний досвід в різних жанрах.

– Ви повинні знати інших музикантів, з якими Ви граєте…

– Напевно. Ви повинні цінувати інших. Відмінності є набагато важливішими в цьому випадку, ніж схожість. Але людська істота не така проста. Люди шукають подібності, а не відмінності. Люди хочуть мереж, щоб навколо них були друзі, бо вони знають, чого від них чекати.

– Бо вони бояться невідомості?

– Абсолютно правильно. Але творчість йде від невідомого. Творчість починається з темряви, але темряви в позитивному сенсі. Вам потрібен час, щоб звикнути до неї, щоб перейти темним лісом, поки ви почуваєтеся комфортно там. На початку досить страшно. Таким є приклад «Московського арт-тріо».

Це було дуже страшно в перші роки для всіх нас, дуже страшно, тому що не було нічого подібного до нас. Ви повинні були залишатися в якійсь невідомій зоні, невідомій території. Крім цього, потім ніхто не знає, як вас продати. З одного боку, ви йдете в невідому територію, і у вас є багато питань до самих себе. Але, крім того, є проблема – промоутери не знають, як вас представити, тому що ви не джаз і не рок, і не поп, і не класика. Ви розумієте, що я маю на увазі? Так що творчість – це чудово, але це складно.

Мій колишній учитель, румунський джазовий критик Вергіл Міхаю сказав мені, що Ви той, хто виявив один з найкращих джазових колективів у Молдові – «Тріґон». Вони позиціонують себе як джазовий «етно». Чому Ви думаєте, що вони наполягають на додаванні цього «етно»? Зрештою, джаз є джазом, незалежно від його коренів, впливу або різних форм музики, які він включає в себе.

– Звичайно, ви маєте рацію. Джаз народився з великої кількості різних етнічних впливів. Так що ви маєте рацію, абсолютно, що це звучить трохи дивно, коли ми говоримо «етно». Але я знаю причину, чому люди говорять, що вони грають етно музику. Це тому, що багато людей думають: джаз – щось американське, що не відповідає дійсності. Але це кліше музикантів, які хотіли б сказати: «Ми не грали американську музику, тому ми пишаємося тим, що ми румуни чи горді китайці, або хтось інший, горді молдовани». Таким чином, це свого роду заява, що ми хотіли б знайти свій власний голос через місцеві етнічні культури.

Я хочу розповісти вам дещо про мій ранній досвід із джазом. Я чув радянське тріо Ганеліна у Клужі в 1977 році. І мені було цікаво, якщо джаз, за визначенням, – вільна форма мистецтва, як цим хлопцям дозволили грати в невільному СРСР? У вас є пояснення цьому парадоксу?

– Я думаю, що це не парадокс. Насправді це природний процес. Коли ви жили в країні з таким великим політичним тиском, як Радянський Союз, в умовах тоталітарного режиму, єдине, про що зазвичай мріють творчі люди – це протест у різних формах. Деякі люди протестують мовчки. Але люди, які мають справу з формами мистецтва – і це в усьому світі протягом тисяч років – це буде те ж саме. Ви створюєте свою власну зону, де ви можете висловити власний протест. Ось це сталося з тріо Ганеліна.

Я пам’ятаю, в мене були точно такі ж почуття. Насправді одна з причин, чому я почав «Московське арт-тріо», було натхнення з тріо Ганеліна. Коли я почув їх в 1982 році вперше у Москві, це був також шок. І я відчув: «Ого, ці хлопці дійсно почуваються вільно».

І я хотів би зробити мої власні експерименти, але я був з балканського регіону, і я – людина півдня. Я не з балтійських республік, так що я хотів би зробити мої власні речі, і одого чудового дня я хотів би зробити це насправді. Всі критики кажуть, що ми – «Московське арт-тріо» і тріо Ганеліна – єдині в колишньому Радянському Союзі, хто відважився на експерименти і боротьбу.

Не знаю, так це чи ні, і це не важливо, головне, щоб усвідомити одну річ: протест – тимчасове явище, і натхнення, яке тріо Ганеліна отримало від тоталітарного режиму, дуже скоро зникло, бо режим зник. І тоді тріо Ганеліна пропало, бо не було причин для протесту, тому ніхто не цікавиться авангардом сьогодні. Тобто потрібно пам’ятати, що авангард – це форма мистецтва, яка є синонімом слова «тимчасовий» . Все, що має стосунок до часу, є тимчасовим.

– Бо воно стає класикою?

– Правильно. Сьогодні авангард – це музей, старий музей. І парадоксу в цьому немає. Все, що є під впливом часу, є тимчасовим. Ось чому час мені не подобається, я не цікавлюся часом. Але народна культура може впливати на мене вічно, тому що народна культура не має нічого спільного з часом. Тому що народна культура ніколи не була народжена, і тому вона ніколи не помре.

На вашому концерті тут, у Бухаресті, Ви грали фрагменти з серії під назвою «Розповіді для фортепіано». Чи є зв’язок між джазом і поезією? Я поставив це питання джазовому гітаристові Джону Маклафліну, коли я брав у нього інтерв’ю в 1993 році, і він сказав: «Коли поезія існує, я сам існую. І ти, мій друже. Ми всі в одному човні».

– Це дуже гарне пояснення. Воно красиве і дуже правильне. Що я можу сказати? Мій батько був письменником. Поезія є найприроднішою річчю в моєму житті. Тут і питань не було, вона природна для мене. Я завжди був її частиною, але я ніколи не думав про це. Щоб розповідати, як я з’ясував пізніше, для мене це найбільш природно. Я відчуваю, що моя музика – поетичні легенди, але передані звуками. Моя мати була музикантом з Бессарабії, так що певне натхнення я отримав від неї, а також і від батька, який був письменником. Так що я думаю, що це дуже просте пояснення, чому моя музика сповнена історій і звуків.

(Матеріал підготували Лучан Штефенеску і Марія Щур)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG