Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:04

«Неприємно стояти поруч з проплаченими прапороносцями» – Тетяна Даниленко


Київ – Ведуча «5 каналу» Тетяна Даниленко розповіла в ефірі «Молодь Плюс» про власне ставлення до інциденту зі «сніжкометанням» та про те, яким має бути конструктивний український протест сьогодні.

А Як ви ставитеся до інциденту зі сніжками?

Я хочу сподіватися, що жінкам дісталися не тому, що цілили передовсім в жінок
– Я засудила цей випадок. Я одразу написала у Facebook, що та людина, яка вигадала кинути сніжкою у жінку, що йде в туфлях на підборах, вона зробила, як мінімум, неправильно, смішно, і це не зовсім естетично. Тут не треба говорити про гендерні аспекти – про те, що жінка, яка йде в політику, повинна усвідомлювати, що рано чи пізно в неї кинуть яйцем, каменем чи сніжкою. Тут мова йде не про гендер.

Ті люди, які прийшли висловити свій громадянський протест, уподібнюються тим, хто стояв на майдані «За євроінтеграцію» з характерними обличчями, в характерних чорних шапочках, в характерних спортивних костюмах, які не могли відповісти на жодне питання, чому вони там стоять.

Це форма протесту від якогось відчаю, безсилля… А чому не кинути тією ж сніжкою у депутата Партії регіонів, який може за себе постояти. Чому кидати в Марину Ставнійчук, яка йде в білому пальті, в туфельках на шпильці, яка абсолютно не може на це адекватно відповісти. Це некрасиво з точки зору загального гуманізму.

Там кидали у всіх, це вже був «кураж»… Я хочу сподіватися, що жінкам дісталися не тому, що цілили передовсім у жінок.

У той вечір, коли в соціальних мережах почалося жваве обговорення випадку зі сніжками, всі адекватні люди стали на захист жінок з Партії регіонів. Це унікальний випадок для Партії регіонів, коли їх захищають у соціальних мережах. Але якби Ірина Горіна не сказала після того всього, що її хотіли вбити тією сніжкою, і якби не з’явилися наступного дня висловлювання Олени Бондаренко і Нестора Шуфрича про те, що кидання сніжками – це перехід опозиції «від фашистських лозунгів до звірства», то всі притомні люди підтримали б регіоналів і засудили б «сніжкометальників».

Люди, які кидали сніжками, кидали у «жінок-народних депутатів» чи у «народних депутатів» без гендерної прив’язки?

– Я б взагалі не хотіла говорити про гендер, вони кидали у всіх, хто йшов. Але це виглядало некрасиво, коли ти кидаєш у беззахисну людину. Ці жінки явно виглядали беззахисними. Людина з краплею гуманізму не могла б на це спокійно дивитися.

Кидання снігом в Україні, обливання молоком у Бельгії, пивом у Німеччині, кидання черевиком у Буша чи капустою в Жириновського – чи нормальний це спосіб висловлення своєї політичної позиції?

Кидали сніжками не в конкретних політиків, а в обличчя влади
– Це крайня форма зневіри і безсилля, коли ти не можеш в інший спосіб довести щось цьому політику. Така форма протесту, можливо, заслуговує на життя. Але в цьому випадку кидали сніжками не в конкретних політиків, а в обличчя влади. Ні Марина Ставнійчук, ні, при всій повазі, Ірина Горіна з Іриною Бережною та Юлією Льовочкіною не є уособленням влади, вони мають до неї якусь там причетність.

Якщо кидання чим-небудь сприймати як деструктивний метод протесту, вияв слабкості, то які методи тиску на депутатів прийнятні? Мітинги, звернення, страйки, перекриття вулиць, голодування, припинення виплати комунальних платежів?

– Усі ці методи придатні, їх потрібно застосовувати. Кожна людина, яка хоче жити в іншій країні, якщо вона хоче, щоб владу втілювали не ті люди, які пишуть своє прізвище з граматичними помилками, а ті люди, за яких не соромно, повинна вичерпувати всі можливі засоби: і юридичні, і мітинги, і запити до влади – все, що тільки можна.

– Соціопсихолог Олег Покальчук не радить шукати у акціях етичності, адже, за його словами, українське суспільство нині позбавлене сталих нормативів поведінки. Чи погодитесь?

Суспільство дійсно дуже цинічне. Моральних авторитетів дуже мало. Але потрібно йти до того, щоб виробляти етичні норми
– Я не підтримую цю тезу. Потрібно виробляти етичні норми.

Можна провести таку аналогію: скажімо, є дитина, вона погано сьогодні поводиться. Виправдовувати це тим, що вона погано почувається чи хоче їсти, не можна, бо таким чином ти виховуєш з неї морального виродка.

Так само із суспільством. Повинні з’явитися в українському суспільстві моральні авторитети, які повинні засуджувати чи схвалювати щось.

Суспільство дійсно дуже цинічне. Моральних авторитетів дуже мало. Кожній людині, яка може називатися моральним авторитетом, можуть закинути, що вона не така чесна, як здається. Але потрібно йти до того, щоб виробляти етичні норми.

Що ви вважаєте оптимальною «зброєю пролетаріату» сьогодні?

Якщо наступну революцію будуть робити пенсіонери і «пролетаріат», то ми отримаємо тих самих лідерів і будемо жити у цій божевільні ще невідомо скільки часу
– Пролетаріату? Але я вважаю, що рушійною силою наступної української революції має бути не пролетаріат. Це має бути, як модно зараз казати, «креативний клас», за яким потягнуться інші люди. Бо якщо наступну революцію будуть робити пенсіонери і «пролетаріат», то ми отримаємо тих самих лідерів, яких ми маємо протягом останніх 20 років, і ми будемо жити у цій божевільні ще невідомо скільки часу.

У 2004 році влада змінилася, але силових методів ніхто не застосовував. Сьогодні український протест радикалізується?

– От згадайте нещодавні снігопади, коли в соціальних мережах люди відчули атмосферу Помаранчевої революції: коли один одному допомагають, коли зникає оцей цинізм, коли люди один одному не вовк, а товариш і брат… Всі дуже тужать за цим. Тому не потрібно підтримувати погане, що є в протесті, потрібно підтримувати хороше. Тоді буде приходити більше адекватних людей.

В Україні вже пробували все: блокували трибуну, билися, ходили працювати на Банкову… Якими мають бути методи політичної боротьби в стінах парламенту, щоб вийти з політичної кризи?

Давати рецепт у той момент, коли люди між собою підкилимово домовляються, це безглузда справа
– Давати рецепт у той момент, коли люди між собою підкилимово домовляються, це безглузда справа.

Зараз виглядає так, що саме Партія регіонів є тією рушійною силою, яка радикалізує протест. Якби Партія регіонів не перевела з моральної площини кидання сніжок у кримінальну, і не почали цих хлопців по 11 годин допитувати у міліції, добиватися якихось свідчень один проти одного, намагатись їх посадити, як це вже було з «васильківськими терористами», із «запорізькими паламарями»… багато таких є справ.

Коли влада намагається когось посадити, «щоб неповадно було», насправді вона робить таку річ: на наступному мітингу під Верховною Радою та людина, яка своєю нерозумною головою додумається кинути каменюкою в депутата від Партії регіонів і за це сяде, стане народним героєм. Я найбільше боюся такого розвитку подій, коли натовп породить лідера не за якимись об’єктивними критеріями, а коли лідером стане та людина, яка зробить такий безглуздий вчинок.

Опозиціонери не раз заявляли, що їм потрібна підтримка вулиці. Вони зараз можуть розраховувати на неї? Можливо, люди не хочуть стояти поруч із проплаченими прапороносцями? Адже є дуже багато свідчень того, що і на опозиційні мітинги приходять за гроші…

Таке враження, що тобі плюнули в обличчя, коли ти стоїш в натовпі тих людей, де за прапорами нічого не видно
– Мітинг повинен бути креативним, таким, який привабить багато розумних адекватних людей. На жаль, усі останні мітинги, які проводила опозиція (я з сумом це мушу констатувати), приваблювали багато пенсіонерів, у яких є багато часу і які стабільно ходять на мітинги, ще є жменька людей, які стабільно ходять на всі мітинги (я, до речі, так само, бо вважаю, що це мій громадянський обов’язок) і оці проплачені люди… Таким людям, як я, неприємно стояти поруч з проплаченими прапороносцями. Ти почуваєшся ображеним, приниженим… Таке враження, що тобі плюнули в обличчя, коли ти стоїш у натовпі тих людей, де за прапорами нічого не видно, – вони говорять зовсім не про те, і в очах у них порожнеча.
  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

  • 16x9 Image

    Андрій Баштовий

    Журналіст Радіо Свобода
    !function(d,s,id){var js,fjs=d.getElementsByTagName(s)[0];if(!d.getElementById(id)){js=d.createElement(s);js.id=id;js.src="//platform.twitter.com/widgets.js";fjs.parentNode.insertBefore(js,fjs);}}(document,"script","twitter-wjs");
    Andrii Bashtovyi | Створіть Свою Візитку

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG