Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:45
Гур’єв Іван, Гур’єва Марія, Гур’єв Василь, Гур’єв Володимир, Гур’єв… і таких Гур’євих у цьому селі – 120 мешканців. Ба цікавіше: тут живуть ще два десятки Протопопових. І живуть собі Гур’єви та Протопопови вже чотири століття в маленькому слобожанському селі на самісінькій околиці України – поблизу українсько-російського кордону. Однаковість у прізвищах обумовлена духовним життям жителів: від засновника поселення, вільного козака Афанасія Гур’єва, і дотепер, більшість тут – старовіри. Тобто християни (переважно етнічні росіяни), які служать Богу за старим церковним обрядом.

У Гур’ївому Козачку – мабуть, як і в багатьох інших селах – люди живуть споминами про те, як їм колись жилося і як тепер владі до них немає справи.

«Була теслярня, тепер її немає. Працював у нас млин. Була олійниця – і її закрили. Залишилися одні напіврозвалені сарайчики. А раніше все тут процвітало. Був же колгосп – тепер землю орендують. На початках нам обіцяли, мовляв, все буде для вас. Але ніякої турботи про людей немає», – коментує сільські пейзажі, що бачимо з вікна машини, мешканка Гур’ївого Козачка Світлана Гур’єва. Для неї тут робота знайшлася: вчителює в місцевій школі. Її чоловік – тракторист.

Зайняті переважно на землі

Зі 180 гур’ївців на полях сільськогосподарського товариства «Козачанське» працює 20 землеробів. Решта – з інших, сусідніх сіл. На під’їзді до села бачимо залишки від радянських комбайнів, сівалок. Втім, віднедавна тут ланами роз’їжджають білоруські, чеські та німецькі сільськогосподарські машини.

«Ми в цьому році витратили десь майже 7 мільйонів гривень, закупили нову високопродуктивну техніку. Також ми повністю закупили сучасне насіння: гібриди сонячника, сої, елітне насіння ячменю. А цього року придбали ще й ячмінь для варіння пива», – розповідає директор підприємства «Козачанське» Анатолій Залевський.

На під’їзді до села бачимо залишки від радянських комбайнів, сівалок. Втім, віднедавна тут ланами роз’їжджають білоруські, чеські та німецькі сільськогосподарські машини
Своїм трудівникам керівник господарства поставив завдання – завершити посівну кампанію до Великодня. Він хвилюється через збереження вологи у землі: перешкодити цьому може нинішній суховій.

Анатолій Залевський не одразу починає говорити про проблеми аграріїв. Мовляв, усе у нас добре. І все ж у підсумку розмови озвучує одну з нагальних: за його словами, за радянських часів держава відшкодовувала частину витрат колгоспів на соцкультпобутові питання. Тепер сільськогосподарським підприємствам, які і так вимушені боротися за існування в ринкових умовах, вкрай складно допомагати у будівництві та ремонті школи, дитячого садка, медпункту та сільських доріг.

«Кошти, вони ж плануються, якщо ми читаємо держбюджет. Хочеться, щоб вони доходили до села для вирішення цих проблем, про які ми говоримо», – наголошує Анатолій Залевський.

«Жити є де, а роботи немає»

А чим і за що живе решта селян? Молодь по закінченню школи вирушає до Харкова: хто на навчання, хто на заробітки. Ті, хто залишився у Гур’ївому Козачку, мають біля хат городи. Раз на рік отримують по три тисячі за паї.

Аліна Стецюк хотіла б займатися тваринництвом. 27-річна жінка радіє, що хоч чоловік підзаробляє. Сама вона – на обліку на біржі праці. «Ну я б могла піти працювати бухгалтером, бо у мене є ця освіта. Тут – це проблема. Жити є де, а роботи немає», – каже вона.

Алінине прізвище для цього села, так би мовити, з нових. Бо дванадцять поколінь селян звалися Гур’євими. Розрізняли їх за прізвиськами, розповідає вчителька Світлана Гур’єва.

«От які були цікаві прізвиська: Єпіхи, Багачі, Зосіни, Кузіни, Монахи». За її словами, раніше було так: в адресі листа потрібно було поряд зі справжнім прізвищем вписувати першу літеру прізвиська або ж вказувати його повністю.

«От які були цікаві прізвиська: Єпіхи, Багачі, Зосіни, Кузіни, Монахи»
У селі вам обов’язково розкажуть, що Гур’їв Козачок був малою батьківщиною для родини російського мільярдера Андрія Гур’єва. Звідси родом його батько, якого у дитинстві переселили на північ Росії силою – відправили у заслання, бо родина не хотіла ділитися майном із колективізаторами.

За розповідями селян, останніми роками московський підприємець Андрій Гур’єв допомагає з відбудовою сільської інфраструктури. Тепер у гур’ївській глибинці є газ, коштом бізнесмена там відремонтували будівлю старої школи.

80 осіб хрещені за старим обрядом

Здавалося б, від цього села до Харкова – лише 65 кілометрів, а пасажирський автобус між Гур’ївим Козачком і обласним центром курсує лише тричі на тиждень.

Усіх, хто приїжджає до одного з найстаріших слобожанських сіл, одразу запрошують до музейної кімнати, що у школі. Тут можна побачити, як селяни в давнину сало зберігали. Ну і як свою віру берегли. «На цей час у нас залишилося хрещених за старим обрядом 80 осіб, а тих, які дотримуються канонів своїх пращурів, – п’ятеро», – починає екскурсію у краєзнавчому музеї Світлана Гур’єва.

Старовіри. Вони з’явилися в Російській імперії після розколу Руської православної церкви у сімнадцятому столітті – після реформи патріарха Нікона. Численні літургійні нововведення, як-то запровадження грецьких духовних традицій, зрештою – і новий спосіб хрещення, вони сприйняли ворожо. До того ж, їм судилося пережити жорстокі гоніння, переслідування царським урядом та офіційною церквою.

Відтоді старовіри розділили світ на свій і чужовірців. Хоча зараз межа між старообрядцями і сьогоднішніми православними вже не настільки неперетинна. У цьому селі тепер не карається одруження з іновірцем, і посуд для своїх і гостей спільний. Старообрядці вже не бояться радіо, телебачення, телефонів – на відміну від гур’євців попередніх поколінь, які вважали появу сучасної техніки від поганського, як кажуть, бісівського духа.

Старообрядці вже не бояться радіо, телебачення, телефонів – на відміну від гур’євців попередніх поколінь, які вважали появу сучасної техніки від поганського, як кажуть, бісівського духа
Тепер усе – не за строгими правилами сільського життя гур’євців, каже один із тутешніх старожилів Василь Гур’єв. Навіть цвинтар – спільний для старообрядців і сьогоднішніх православних. Сам Василь Гур’єв каже, що так «не годиться». «Навіть коли в світ інший ідеш, то не може поряд бути людина чужої віри. А зараз усе зрівнялося. Переміни, радянська ідеологія призвела до цього. Про відокремлення кладовищ зараз у людей навіть і думки немає», – Василь Гур’єв показує восьмикутні хрести могил старообрядців і шестикутні – сьогоднішніх православних спочилих.

Старовірець Василь Гур’єв усе життя вивчав звичаї своєї громади. Мав би, як бібліотекар, вести з селянами атеїстичні бесіди. Замість цього записував на бабінні плівки спогади і церковні співи своїх односельчан. Завдяки його старанням у сільському краєзнавчому музеї можна побачити фотографії прадідівських хат, світлини богослужінь старовірів. Збереглися до наших часів кадило, ікони і богословські книги селян, які несли віру своїх пращурів.

У радянські часи служби проводили потайки в ночі. І ось тепер, коли за віру ніхто не переслідує, у старовірів немає свого молитовного дому. Останній наставник помер ще 1991 року. Тепер нема кому хрестити новонароджених за старим обрядом. А отже, у Гур’ївому Козачку згасає давня традиція. Хоча тут радіють молодому фермеру Михайлу Протопопову, який десять років тому вирішив дотримуватися духовних правил своїх прадідів. Щоправда, ходить він до молитовного дому, який зводять у Харкові.

«Нема де молитися»

А де ж тепер моляться віруючі Гур’ївого Козачка? «У нас нема де молитися. У 2007 році відкрили молитовну кімнату, але там старообрядні ікони і поруч православні. От як паску святити, то православних там буває сто чоловік, а наших туди прийде п’ять-десять», – каже 77-річний Василь Гур’єв.

На Великдень у Гур’ївому Козачку зберуться старенькі і їхні онуки. Разом помоляться. А найстарший член старообрядної сім’ї освятить паску. «Ставимо на стіл, і я хрестом «Христос воскрес!» тричі… Так само освячуємо і воду. Тільки треба це зробити до дванадцятої години», – розповідає одна з найстаріших представниць старовірів, 85-річна Марія Протопопова.

На Великдень за традицією усе село збереться на цвинтарі. І разом, ділячись паскою, крашанками, згадуватимуть найрідніших. Цього дня Гур’єви і Протопопови духовно будуть разом.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG